Ухвала суду № 26309745, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" вересня 2012 р. К-15199/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.Аза участю секретаряЛуцак А.В.та представників: позивачаМартиненко О.О.відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної акціонерної компанії «Хліб України»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009

у справі № 32/237-А (22а-4194/08)

за позовом Державної акціонерної компанії «Хліб України»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Державна акціонерна компанія «Хліб України»звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000042220/0 від 04.04.2007.

Постановою Господарського суду міста Києва від 25.06.2008 позов задоволено повністю; визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 000042220/0 від 04.04.2007; стягнуто з Державного бюджету України на користь Державної акціонерної компанії «Хліб України»3,40 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 постанову Господарського суду міста Києва від 25.06.2008 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Державна акціонерна компанія «Хліб України», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, подала касаційну скаргу, у відповідності до якої просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 та залишити в силі постанову Господарського суду міста Києва від 25.06.2008 у даній справі.

Відповідач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів позивача заперечує та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2012 касаційну скаргу підтримав та просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 та залишити в силі постанову Господарського суду міста Києва від 25.06.2008 у справі № 32/237-А.

Відповідач своїм процесуальним правом на участь представника у судовому засіданні касаційної інстанції не скористався. Про час та місце судового засідання 17.09.2012 відповідач повідомлений належним чином (поштове повідомлення наявне в матеріалах справи).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача (належним чином повідомленого про час та місце судового засідання) відповідно до ч.4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне:

- ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства згідно постанови слідчого з особливо важливих справах Генеральної прокуратури України від 11.01.2007 виконання зовнішньоекономічного контракту № 201196 від 20.11.1996, в ході якої було встановлено порушення Державною акціонерною компанією «Хліб України»ст.2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»внаслідок несвоєчасного надходження імпортної продукції (пшениці) за вказаним контрактом;

- за результатами перевірки відповідачем складено Акт № 85/22-213/20047943 від 28.03.2007;

- в названому акті перевірки, зокрема, зазначено, що за період 1996-1998 документи ДАК «Хліб України»відсутні (про що свідчить Акт № 1 від 18.01.2002 про виділення до знищення документів та справ, що не підлягають зберіганню) та перевірка проводилась на підставі документів з матеріалів кримінальної справи № 49-800, які надані слідчим Генеральної прокуратури на ДАК «Хліб України»та завірені слідчою групою № 2;

- з посиланням на відсутність у позивача та в матеріалах кримінальної справи документів первинного обліку, регістрів аналітичного та синтетичного бухгалтерського обліку, вантажних митних декларацій на імпорт продукції, довідки «Про оплату іноземним суб'єктом господарської діяльності продукції українського походження під час здійснення кожної операції»в акті перевірки зроблено висновок про те, що зовнішньоекономічна операція по контракту № 201196 від 20.11.1996 є незавершеною;

- за висновками перевірки порушення позивачем вимог Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»полягало у тому, що зовнішньоекономічна операція по контракту № 201196 від 20.11.1996, укладеному між ДАК «Хліб України»(як покупцем) та компанією «Internova Trading Company»(США) (як продавцем), є незавершеною, у зв'язку з чим по цьому контракту позивачу нарахована пеня на суму 5 626 994,00 грн. за періоди: з 13.03.1997 по 16.04.1997 (термін прострочки - 35 днів) у розмірі 54 186,00 грн. (2 517,27 дол. США) та з 17.04.1997 по 21.03.2007 (термін прострочки - 3 626 днів) у розмірі 5 572 808,00 грн. (279 482,73 дол. США).

- за наслідками перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва прийнято рішення № 000042220/0 від 04.04.2007 про застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно ст.4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»у розмірі 5 626 994,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач застосував адміністративно-господарську санкцію з порушенням вимог ст.250 ГК України, оскільки від дати правопорушення (яке, з точки зору відповідача, мало місце під час проведення розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом) до дати нарахування пені спірним рішенням минуло майже 10 років. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що акт перевірки, на підставі якого прийняте спірне рішення, не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327 (оскільки при перевірці відповідачем використані документи, отримані від прокуратури, які не в повному обсязі відтворюють хід проведених позивачем господарських операцій з нерезидентом), а відтак, висновки акта перевірки та прийняте на підставі цього акта рішення не можуть бути визнані обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що податковим органом доведені обставини, на підставі яких оскаржуваним рішенням було застосовано штрафні санкції, оскільки дане правопорушення є триваючим, а тому при винесенні рішення про застосування штрафних санкцій законодавчо встановлені строки податковим органом не пропущені, враховуючи те, що Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»не встановлений кінцевий термін нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним, ухвалене відповідно до закону та скасоване судом апеляційної інстанції помилково. При цьому колегія виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач відповідно до Закону України від 16.04.1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність»у період виникнення спірних правовідносин був суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, одним з видів якої згідно зі статтею 4 цього Закону є імпорт.

За змістом абзацу 14 ст.1 названого Закону імпорт - це купівля українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, слуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно ст.4 названого Закону порушення резидентами термінів, передбачених ст.2 цього Закону тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

У відповідності до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, складений відповідачем акт перевірки (на підставі якого прийнято спірне рішення) не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327, оскільки документи, які були отримані відповідачем від прокуратури та використані для проведення перевірки, не в повному обсязі відтворюють хід проведених позивачем господарських операцій з нерезидентом, що по суті не заперечується та не спростовано відповідачем.

Враховуючи те, що у відповідності до положень п.1.7 названого Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства повинні викладатися в акті перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що позиція відповідача щодо відсутності у позивача первинних документів, що стосуються виконання контракту з компанією «Internova Trading Company», та, водночас, встановлене перевіркою прострочення поставки за цим контрактом, є суперечливою, оскільки факти виявлених відповідачем порушень повинні бути підтверджені документально.

Відповідно до ст.238 ГК України (чинного на момент прийняття відповідачем оспорюваного рішення) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Види адміністративно-господарських санкцій передбачені статтею 239 ГК України.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 ГК України. Зокрема, цією статтею визначено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, з врахуванням встановлених у даній справі обставин, судова колегія вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що рішення відповідача про застосування до позивача адміністративно-господарської санкції (а саме - нарахування у 2007 році пені за період з 13.03.1997 по 16.04.1997 (за 35 днів) у розмірі 54 186,00 грн. та за період з 17.04.1997 по 21.03.2007 (за 3 626 днів) у розмірі 5 572 808,00 грн. ) є необґрунтованим (оскільки воно прийняте на підставі акту перевірки, складеного з порушенням вимог відповідного Порядку оформлення перевірок) та неправомірним (оскільки адміністративно-господарська санкція застосована відповідачем з порушенням положень ст.250 ГК України, так як від дати правопорушення (яке, за твердженням відповідача, мало місце у 1997 році) до дати нарахування пені минуло майже 10 років).

Крім того, колегія суддів зазначає, що спірне рішення у будь-якому випадку не є розсудливим та пропорційним (зокрема, таким, що прийняте з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення).

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінено помилково.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення відповідно до закону, а судом апеляційної інстанції вказане рішення скасовано помилково, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, скасування рішення суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії «Хліб України»задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2009 скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду міста Києва від 25.06.2007 у справі № 32/237-А.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді

В.В. Кошіль

О.А. Моторний