Ухвала суду № 26306402, 27.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 р.Справа № 2-а-6273/11/1470

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Середа О.Ф.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Димерлія О.О. та Єщенка О.В.

при секретарі Івановій К.І.

за участю представників:

апелянта -Бойко О.В.

позивача -Маліченко Л.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року по справі за позовом ВАТ "Миколаївбудмеханізація" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2011 року Відкрите акціонерне товариство "Миколаївбудмеханізація" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що відповідачем була проведена перевірка із порушенням норм права, зокрема наслідки перевірки не відповідають дійсності та порушують права позивача. Так, на думку позивача, відповідач дійшов хибного висновку щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентами, а також щодо порушення вимоги підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року позов ВАТ "Миколаївбудмеханізація" задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано у повному обсязі податкове повідомленні-рішення від 15.08.2011 року № 0001752301, прийнятого Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкової інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, Відкрите акціонерне товариство "Миколаївбудмеханізація" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

У період з 29.06.11 р. по 26.07.11 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 р. по 31.03.11 р., про що складено Акт перевірки від 01.08.11 р. № 2344/23-200/01273125 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки зазначено, що позивач порушив вимоги підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі Закон № 168/97-ВР), пункт 18 Порядку заповнення податкової накладної (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037), пункти 1, 2 статті 215, пункти 1, 5 статті 203, статтю 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді що перевірявся, на загальну суму 62880 грн.

За наслідками перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення податкове повідомлення-рішення від 15.08.11 р. № 0001752301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 62880 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 15720 грн.

Слід зазначити, що ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва в апеляційній скарзі, як і в запереченні на адміністративний позов, наголошувала на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Аналогічна позиція вказана в ухвалі Вищого адміністративного суду України №К-25104/10 від 08.11.10р.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту серпня та грудня 2010 р., що не спростовано представником відповідача. А крім того в Акті перевірки відповідачем не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При здійсненні господарських операцій підприємства (наприклад - ТОВ "Віко-Миколаїв", ТОВ "Вайтуріоус", МПП "ДАО") станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

Наявні у позивача документи свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з ТОВ "Віко-Миколаїв", ТОВ "Вайтуріоус", МПП "ДАО" до складу податкового кредиту.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду -без змін.

Керуючись ст. ст. 195,196,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.10.2011 року -без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після складання повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали складено та підписано 01.10.2012 року

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Димерлій О.О.

суддя Єщенко О.В.