Ухвала суду № 26304527, 17.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2012 р.Справа № 2а-2347/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Підіпригори М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, Закритого акціонерного товариства "Внешторг" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2012р. по справі № 2а-2347/12/2070

за позовом Закритого акціонерного товариства "Внешторг"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень та визнання його протиправним,

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство "Внешторг" (надалі за текстом - ЗАТ "Внешторг", позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС (надалі за текстом - ДПІ у Київському районі м. Харкова, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002502302 від 22.06.2011р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 426391,25 грн., за основним платежем 341113,00 гри. та за штрафними (фінансовими) санкціями -85278,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2012р. зазначений позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення рішення ДПІ у Київському районі м.Харкова № 0002502302 від 22.06.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 197363,00 грн. та штрафних санкцій на суму 49340,75 грн.

В іншій частині позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р., п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", просить оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позову скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також із постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7, п. 10.1ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ст. 15, п. «д» ст.. 41 Закону України «Про господарські товариства», ст. 30 Закону України «Про акціонерні товариства».

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ЗАТ "Внешторг" зареєстрований у виконкомі Харківської міської ради народних депутатів 10.12.01р. та взятий на податковий облік 10.01.02 року в ДПІ у Київському районі м .Харкова за №2715.

ДПІ у Київському районі м.Харкова проведено планову перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року за результатами якої складено акт №2176/23-5/31644489 від 03.06.2011 року.

Перевіркою встановлено та Актом зафіксовано порушення п.5.1 ст.5, пп.7.8.2. п.7.8 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток.

За результатами встановлених актом перевірки порушень ДПІ у Київському районі м. Харкова 22.06.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0002502302.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення - рішення, за результатами якого податкове повідомлення рішення залишено без змін, а скарга без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визначення позивачу грошового зобов`язання по податку на прибуток в розмірі 197363,00 грн. внаслідок несплати суми дивідендів за 2009 рік, суд першої інстанції виходив з неправомірності дій відповідача щодо визначення позивачу таких зобов'язань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

За приписами "Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах", що затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2001р. №386, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2002р. №370/6658, яке діяло на час виникнення спору, затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства.

Положеннями ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дивіденд визначено як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів, які товариство виплачує виключно грошовими коштами. Водночас, суд звертає увагу, що за змістом ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплаті дивідендів має передувати рішення про їх виплату, прийняте уповноваженим органом товариства.

Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Згідно з п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.

Таким чином, обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів акціонерам. Саме із такого рішення випливають в тому числі і податкові зобов'язання, які визначив контролюючий орган.

Рішенням Конституційного суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 "у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 14, 24, 64, пунктів 7 - 13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" вказані норми визнані такими, що не відповідають Конституції.

Приписи вказаного рішення скасовують обов'язок нарахування і виплати дивідендів грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку та відповідно відповідальність за нездійснення авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, протоколом загальних зборів акціонерів ЗАТ "Внешторг" від 15.05.2010 року № 15/05-10 зафіксовано рішення про нерозподіл прибутку, отриманого у 2009 році, ненарахування дивідендів та направлення всієї суми прибутку на розвиток Товариства (а.с.55).

Таким чином, ЗАТ "Внешторг" не приймалося рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам, а тому у підприємства не виникло обов'язку щодо нарахування та сплати до бюджету відповідного авансового внеску з податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем пп. 7.8.2 п.7.8. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та нарахування авансового внеску з податку на прибуток.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визначення позивачу грошового зобов`язання по податку на прибуток в розмірі 143750,00 грн. внаслідок неправомірного формування валових витрат, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

В 2010 році спірні правовідносини врегульовувались положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що передумовою для віднесення сум до складу валових витрат в перевіряємому періоді стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП "Беліал".

Так, між позивачем та ПП "Беліал" укладено договір № 18/1 від 01.09.2010 р. про надання інформаційно-консультативних та маркетингових послуг з питань аналізу ринку по регіонам України; збір та надання інформації на електронних носіях стосовно потенційних контрагентах по регіонам України; складання прогнозу кон'юктури ринку по регіонам України; систематичний огляд підприємств-конкурентів, які працюють у регіонах. Висновки досліджень викладаються в акті приймання-передачі виконаних робіт. (а.с.47, п.п.1.1., 1.3, 4.4 Договору). Вартість договору згідно протоколу узгодження від 01.09.2010 року складає 57500,00 грн., в т.ч. НДС -115000,00 грн.(а.с.50)

Приписами ч. 1 ст.901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На підтвердження виконання умов договору позивачем надано акт № 3015 приймання-передачі наданих послуг від 30.012.2010 року, оплата за договором проведена на підставі векселів, які у подальшому пред'явлені до оплати та оплачені (а.с.53,56-64).

Між тим, колегія суддів зазначає, що акт приймання виконаних послуг не містить чіткого, деталізованого переліку наданих послуг, не містить інформації щодо можливості та перспективи ведення комерційних операцій щодо об'єкту досліджень, інформації про потенційних споживачів, попиту на продукцію тощо. З акту не вбачається конкретного персонального підходу до завдання по договору, визначеного п.1.3 Договору від 01.09.2010 року № 18/1, тобто не відображено змісту роботи, яку ПП «Беліал» здійснило за договором та не відображено конкретного результату, котрий замовник може використати в діяльності, що приносить дохід.

З огляду на вказане, неможливо встановити зв'язку понесених витрат на послуги з господарською діяльністю позивача.

Крім того, відповідно до абз. 2 п.п. 2.2 Договору № 18/1 від 01.09.2010р. Виконавець (ПП «Беліал») зобов'язаний надати Замовнику (ЗАТ "Внешторг") звіт про проведену роботу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано звіту на підтвердження факту виконання умов договору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість витрат на послуги за договором від 01.09.2010 року № 18/1, укладеного позивачем з ПП «Беліал» та недоведеність використання їх результатів у подальшій господарській діяльності, а тому вони не можуть бути віднесені на результати господарської діяльності позивача, оскільки відсутні самі обставини витрат, заснованих на компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Отже, колегія суддів вважає обгрунтованим рішення податкового органу про донарахування позивачу зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 143750,00 грн. внаслідок неправомірного формування валових витрат за результатами господарської діяльності позивача з ПП «Беліал».

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та Закритого акціонерного товариства "Внешторг" - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.06.2012р. по справі № 2а-2347/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 24.09.2012 р.