Постанова № 26280340, 25.09.2012, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року Справа № 2а/0370/2460/12

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Волдінера Ф.А.,

при секретарі судового засідання Головатій І.В.,

за участю представників позивача Розводовського В.Я., Андросишиної С.Я., Лебідь Н.С., Костриченка С.В,

представників відповідачів Денисенка В.І., Костюка А.Ю., Федчук О.С., Чепелюк І.Ю, Гордійчук О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» звернулось з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «П» №0001772301/23 від 27 березня 2012 року про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1571686,00 грн.; форми «Р» №0000172201/204 від 22 червня 2012 року про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1556127,00 грн. та штрафних санкцій на суму 388380,25 грн.; форми «Р» №0000162201/203 від 22 червня 2012 року про донарахування податку на додану вартість на суму 1396798,00 грн. та штрафних санкцій на суму 349199,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним. Відповідачем були виключені із складу валових витрат ТОВ «Волинська фабрика гофротари» усі операції з вітчизняними постачальниками сировини за 4 квартал 2010 року, які відображені в бухгалтерському обліку проводками Дт.Рах.201 - сировина та матеріали та Кт.Рах.631 - розрахунки з вітчизняними постачальниками, на підставі того, що товариство не надало представникам Нововолинської ОДПІ товарно-транспортні накладні.

Однак податковими ревізорами не враховано, що придбання сировини Позивачем здійснювалось з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, що підтверджено даними бухгалтерського обліку та первинними документами, які надавались для перевірки.

Таким чином, витрати для цілей визначеним об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість ТОВ «Волинська фабрика гофротари» були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами (накладними, податковими накладними, актами прийому передачі та ін.), що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку.

Крім цього, під час перевірки податковими ревізорами Нововолинською ОДПІ не встановлено фактів нелегітимності статусу постачальників товарів (послуг), придбання сировини в яких було підставою для формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові виграти) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт. послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Тобто, не потрібно доводити, то дані матеріали і сировина були використані у виробничому процесі. Достатньо того, що їх придбали для подальшою використання. Отже придбані нашим підприємством сировина і матеріали на законних підставах віднесені до валових витрат, а також правомірно сформовано податковий кредит.

Відповідачем було надано заперечення на позовну заяву, яке обґрунтовано наступним. За період 01.10.2010 року по 30.09.2011 року товариством з обмеженою відповідальністю «Волинська фабрика гофротари» задекларовано валові витрати у сумі 70508718 грн. Перевіркою повноти визначення валових витрат за вказаний період встановлено їх завищення: за 4 квартал 2010 року в сумі 7215714 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 2119462 грн., за 2-3 квартал 2011 року в сумі 1645122 грн.

В порушення статті 3, пункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР (чинного на момент правовідносин) встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11" завищено всього у сумі 511281,20 грн. у тому числі за IV квартал 2010 року завищено в сумі 851468,46 грн., за І квартал 2011р. занижено в сумі 340187,26 грн. відповідно до кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та даних декларації.

Також перевіркою встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)", а саме порушення статті 11, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9, пункту 5.3, статті 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 6917323,05 грн. у тому числі за 4 квартал 2010 року 6917323,05 грн.

Позивачем, не надано документів що підтверджують транспортування сировини для виробництва продукції (товарно-транспортні накладні) та звіти бригадирів по виготовленню продукції, матеріальні звіти витрат сировини, журнал технолога, затверджуючі норми витрат сировини, матеріальні звіти руху сировини по складах.

Відповідно до підпункту 5.З.9, пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-ХІV визначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до пункту З статті 9 Закону інформація, що міститься в прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку, в регістрах аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожним відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Пунктом 4 статті 9 Закону №996 визначено, що регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарської операції, прізвища та підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складані.

Враховуючи вищевикладене перевіркою встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» а саме в порушення, підпункту11.2.1, пункту11.2 статті 11, пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» безпідставно віднесено до складу валових витрат суму в розмірі 6917323,05 грн. у тому числі за 4 квартал 2010 року 6917323,05 грн.

Як наслідок, перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року встановлено його заниження всього у сумі 1556127 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010р. в сумі - 1553517 грн.; за 1 квартал 2011р. в сумі - 2610 грн.; та зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі, в тому числі, за 2-3 квартал 2011р. в сумі - 1571686 грн.

В судовому засіданні представники позивача адміністративний позов підтримали повністю з підстав у ньому викладених та просили суд позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні представники відповідача проти позову заперечили з підстав викладених у запереченні та просили суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Крім того, представники відповідача пояснили, що відповідачем не заперечується факт отримання позивачем сировини у 4 кварталі 2010 року, однак позивачем неправомірно віднесено витрати на її придбання до складу валових витрат, оскільки ним документально не підтверджено використання цієї сировини в зазначеному періоді. І внаслідок цього неправомірно сформовано податковий кредит.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов до задоволення не підлягає з таких підстав.

Судом встановлені наступні обставини справи. В період з 16.01.2012 року по 24.02.2012 року було проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Волинська фабрика гофротари» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2011 року.

В результаті перевірки складено акт №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем: статті 3, статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5; пункту 6.1 статті 6 Закону України від 22.05.97 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із внесеннями змінами і доповненнями) та підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпунктів 138.10.1, 138.10.2, 138.10.3, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2011 року (зі змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1556127 грн., в тому числі - за 4 квартал 2010 року в сумі - 1553517 грн. та за 1 квартал 2011 року - в сумі - 2610 грн.; зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування в сумі в тому числі за 2-3 квартал 2011 року - 1571686 грн.; порушення позивачем підпунктів. 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.97 року №168/97-ВР «По податок на додану вартість» (із внесеннями змінами і доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1396798 грн., в тому числі, за жовтень 2010 року в сумі 286889 грн., за листопад 2010 року в сумі 554887 грн., за грудень 2010 року в сумі 555022 грн.

Позивач подав на вищевказаний акт свої заперечення за №114/03-12 від 16.03.2012 року. 27.03.2012 року Позивачем отримано висновок за результатами розгляду заперечення до акту перевірки №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року, згідно якого заперечення визнано безпідставними.

На підставі вказаного акту перевірки 27.03.2012 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0001762301/21 про донарахування податку на прибуток на суму 1556127,00 грн. та штрафних санкцій на суму 776759,50 грн., всього на загальну суму 2332886,50 грн.; форми «Р» №0001752301/22 про донарахування податку на додану вартість на суму 396798,00 грн. та штрафних санкцій на суму 698399,00 грн., всього на загальну суму 2095197,00 грн.; форми «П» №0001772301/23 про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2-3 квартали 2011 року на загальну суму 1571686,00 грн.

09.04.2012 року позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення було оскаржено до Державної податкової служби у Волинській області. За результатами розгляду скарги ДПС у Волинській області прийняте рішення №2326/10/10-206, відповідно до якого, скаргу було задоволено частково, а саме скасовано податкове повідомлення-рішення №0001762301/21 від 27.03.2012 року в частині 388379,25 грн. зайво застосованої штрафної (фінансової) санкції.

На підставі цього рішення 22.06.2012 року відповідачем було видано податкові повідомлення-рішення форми «Р» №0000172201/204, №0000162201/203.

Таким чином, предметом оскарження у даній справі є податкові повідомлення-рішення форми «П» №0001772301/23 від 27.03.2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1571686,00 грн.; форми «Р» №0000172201/204 від 22.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1944507,25 грн. в тому числі - 1556127,00 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 388380,25 грн.; форми «Р» №0000162201/203 від 22.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1745997,50 грн. - 1396798,00 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 349199,50 грн.

Як вбачається з акту перевірки №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року, відповідачем було виключено із складу валових витрат витрати позивача на придбання сировини від всіх вітчизняних постачальників за 4 квартал 2010 року. Висновки податкового органу базуються на тому, що позивачем не надано документів на підтвердження транспортування сировини (товарно-транспортних накладних) та подальшого їх використання в господарській діяльності позивача (звіти бригадирів по виготовленню продукції, матеріальні звіти витрат сировини, журнал технолога, затверджуючі норми витрат сировини, матеріальні звіти руху сировини по складах).

В судовому засіданні представниками відповідача було визнано факт поставки сировини позивачу від постачальників.

Відповідно до частини 3 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Беручи до уваги, що позивачем надано суду копії товарно-транспортних накладних на підтвердження транспортування сировини від постачальників до позивача, то достовірність цих обставин не викликає у суду сумнівів.

Щодо інших порушень зафіксованих в акті перевірки №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, яким було регламентовано спірні правовідносини (надалі - Закон №334/94), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 зазначеної статті встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, за змістом зазначених норм необхідною умовою для віднесення витрат до валових, є використання придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника. Зазначені витрати відповідно до вимог закону мають бути підтверджені відповідними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Підтвердженням використання товарів у власній господарській діяльності є насамперед документи, що свідчать про товарообіг (рух товарів) на підприємстві.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року (надалі - Закон № 996-XIV).

Частиною 2 статті 3 цього Закону передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Приписами статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Позивачем, як під час адміністративного оскарження, так і в ході судового розгляду не надано первинних документів в розумінні Закону № 996-XIV, які б підтверджували рух товарів (сировини) на підприємстві.

Суд не бере до уваги надані представниками позивача аналіз рахунку: 201 за 4 квартал 2010 року, журнал проводок за 4 квартал 2010 року (рахунки 201, 631), журнал-ордер і відомість по рахунку 201 «Сировина й матеріали» за 4 квартал 2010 року.

Зазначені документи не можуть розглядатись як первинні документи в розумінні Закону № 996-XIV, оскільки ці документи містять узагальненні дані, що повинні відповідати суті відповідних господарських операцій підтверджених належним чином складеними первинними документами. Таким чином, за відсутності належних первинних документів зазначені дані бухгалтерського обліку позбавлені юридичної сили та значимості, а відтак не можуть слугувати належними доказами на підтвердження вчинення конкретної господарської операції.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип змагальності сторін, відповідно до якого, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність реалізується передусім через доказування, тобто підтвердження сторонами обставин, на які вони посилаються для обґрунтування своїх вимог чи заперечень, доказами.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні знайшли своє підтвердження висновки відповідача про відсутність документального підтвердження використання придбаної позивачем сировини у господарській діяльності, що суперечить приписам Закону №334/94 в частині віднесення таких витрат до складу валових.

Окрім того, відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94 датою збільшення валових витрат є дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Цією нормою визначено часовий проміжок, протягом якого платник податків вправі віднести до складу валових витрат відповідні суми витрат.

Однак, позивач не надав суду доказів на підтвердження обґрунтованості віднесення сум витрат за придбану сировину до складу валових витрат саме у 4 кварталі 2010 року. Позивачем не надано суду належним чином оформлених первинних документів на підтвердження оприбуткування сировини на складі підприємства у звітному періоді, а також підтвердження оплати отриманої сировини у цьому ж періоді, що унеможливлює визначення правомірності віднесення зазначених витрат до складу валових витрат саме у 4 кварталі 2010 року.

Відповідно до статті 3 Закону №334/94, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Приписами пункту 6.1 статті 6 Закону №334/94 визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року.

Актом перевірки №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року встановлено та не заперечується сторонами, що в декларації з податку на прибуток підприємств за 2010 рік з урахуванням поданого уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок позивачем визначено від'ємне значення об'єкта оподаткування в сумі 845017 грн. В декларації з податку на прибуток підприємств за 1 квартал 2011 року з урахуванням поданого уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок зазначено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року в сумі 2074303 грн.

Таким чином, внаслідок неправомірного віднесення до складу валових витрат 4 кварталу 2010 року сум витрат на придбання сировини позивачем було завищено суму від'ємного значення за 1 квартал 2011 року на суму 1571686,00 грн.

Крім цього, Актом перевірки №219/16/2301/33211353 від 02.03.2012 року встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем з вартості придбаної сировини включено до складу податкового кредиту в 4 кварталі 2010 року 1383465 грн. податку на додану вартість, в тому числі, у жовтні - 286889 грн., у листопаді - 554887 грн., у грудні - 541689 грн.

Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (надалі - Закон №168/97) перебуває в нерозривному системному взаємозв'язку із Законом №334/94, оскільки відповідно до положень підпункту 7.4.1 статті 7 Закону №168/97-ВР в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто умовою віднесення до податкового кредиту відповідних сум є належність таких сум до валових витрат в розумінні Закону №334/94. А відтак, неправомірність формування валових витрат виключає включення відповідних сум до складу податкового кредиту за відповідні періоди.

Оскільки судом було встановлено неправомірність віднесення до складу валових витрат за 4 квартал 2010 року сум витрат понесених позивачем у зв'язку з придбанням сировини, то і віднесення витрат з цих операцій до податкового кредиту за жовтень, листопад, грудень 2010 року є неправомірним.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби форми «П» №0001772301/23 від 27.03.2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 1571686,00 грн.; форми «Р» №0000172201/204 від 22.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1944507,25 грн. в тому числі - 1556127,00 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 388380,25 грн.; форми «Р» №0000162201/203 від 22.06.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1745997,50 грн. - 1396798,00 грн. за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 349199,50 грн., є обґрунтованими та винесені у відповідності до вимог чинного законодавства України, а відтак не підлягають до скасування.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 КАС України та на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається позивачем та відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 01 жовтня 2012 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ф.А. Волдінер