Ухвала суду № 26270913, 18.09.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 180912 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"18" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Романчук О.М.

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

При секретарі Воронець Н.В

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Т.М.М.»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень рішень від 19.09.2011 року № 0002372350, № 0002382350.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 року позов задоволено. Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 19.09.2011 року № 0002372350, № 0002382350.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову і винести нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, , що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ТОВ «Фірма «Т.М.М.»зареєстровано 06.03.1992 року та перебуває на обліку в ДПІ у Святошинському районі м. Києва.

ДПІ у Святошинському районі міста Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Фірма «Т.М.М.»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки 05.09.2011 року було складено акт № 252/23-50/14073675, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 7.6.1 та 7.6.3 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п. 1.4 ст.1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На цій підставі відповідачем 19.09.2010 було винесено податкові повідомлення-рішення №0002372350, яким визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 27546048,75грн., в тому числі штрафні санкції - 5 509209,75 грн., та №0002382350 яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 184075,00 грн., в тому числі штрафні санкції -1 236875,00 грн.

В обґрунтування висновку про заниження позивачем суми податкових зобов'язань відповідач зазначив, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Фірма «Т.М.М.» та окремими контрагентами є фіктивними правочинами, а також такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, а також позивачем неправильно проведено облік операцій з цінними паперами.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було належним чином документально підтверджено суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту та правильно сформовано витрати за операціями з цінними паперами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та TMM REAL ESTATE DEVELOPNENT PUBLIC LIMITED Compani було укладено договір купівлі-продажу з придбання простих іменних акцій ВАТ «Гранітна індустрія України»на суму 50 210 000,00 грн., а також отримано від останнього внесок до статутного фонду у формі акцій ВАТ «Гранітна індустрія України»на загальну суму 19 790 000,00 грн. Суми коштів сплачених за акції позивач відніс до складу валових витрат.

В лютому 2010 року ТОВ "Фірма "Т.М.М." на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів реалізувало ТОВ "Київфінансконсультант" вказані вище цінні папери - акції ВАТ "Гранітна індустрія України" на загальну суму 70 000 000,00 грн. (50 210 000,00 грн. + 19 790 000,00 грн.).

В податковому обліку позивач відобразив у додатку КЗ до декларації з податку на прибуток за 1 квартал 2010 року доходи від реалізації акцій на суму 70 000 000,00 грн. та витрати на придбання акцій в сумі 70 000 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон) товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

Відповідно до абз. 2 п. 1.28.2 п. 1.28. ст. 1 Закону прямою інвестицією є господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

В свою чергу, п. 1.8 ст. 1 Закону визначено, що корпоративні права - право власності на статутний капітал юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Порядок оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами, а також ведення обліку за ними встановлено п. 7.6 ст. 7 Закону.

Із змісту абз. 5 п.7.6.1. Закону вбачається, що норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку. Тобто, положення зазначеного абзацу статті стосуються операцій з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, які виражаються у передачі емітентом випущених корпоративних прав або інших цінних паперів інвесторам, однак не застосовуються до операцій з оплати інвесторами корпоративних прав або інших цінних паперів, які виражаються у передачі емітенту грошових коштів, майна, у тому числі цінних паперів, тощо.

У зв'язку з цим, операція з отримання позивачем в якості внеску до статутного фонду цінних паперів на суму 19 790 000,00 грн. не підпадає під дію абзацу 5 пп. 7.6.1 п. 7.6. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пп. 7.6.3 п.7.6. ст. 7 зазначеного Закону під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

Пунктами 4, 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2000 року № 91 фінансові інвестиції первісно оцінюються та відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю, яка складається з ціни її придбання, комісійних винагород, мита, податків, зборів, обов'язкових платежів та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням фінансової інвестиції. Якщо придбання фінансової інвестиції здійснюється шляхом обміну на цінні папери власної емісії, то собівартість фінансової інвестиції визначається за справедливою вартістю переданих цінних паперів.

Виходячи з положень абзацу 2 пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та пп. 7.6.3. п. 7.6. ст. 7 цього ж Закону вартість емітованих корпоративних прав, в обмін яких інвестор передає емітенту цінні папери, складають витрати емітента на придбання відповідних цінних паперів, які останній повинен відобразити в окремому обліку.

Додатковим підтвердженням зазначеної позиціє є лист Державної податкової служби України від 05.01.2012 року № 127/6/15-1215, наданий позивачу у якості податкової консультації.

Враховуючи, що позивач проводив облік фінансових результатів операцій з купівлі-продажу акцій у порядку, встановленому пунктом 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованого донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Доводи апелянта, про те, що позивачем неправомірно сформовано суму податкового кредиту, апеляційна інстанція вважає також безпідставними, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем та ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електробладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп»в грудні 2010 року було укладено договори щодо купівлі-продажу товарів (будівельні матеріали та обладнання). На виконання договірних зобов'язань контрагентами було надано товар на загальну суму 132 221034,00 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 22 036839,00 грн.), що підтверджувались належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними та платіжними дорученнями.

За змістом пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

У відповідності до Закону України «Про податок на додану вартість»та до п.6.2 наказу ДПА України від 30.05.1997 року №165 «Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення»факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), а також право покупця, зареєстрованого як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість засвідчує податкова накладна.

З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення господарських операцій ТОВ "НВО "Харківський завод свічок запалювання та електрообладнання", ТОВ "Технотрейд-Імпорт", ТОВ "Кубера Плюс", ТОВ "ТБ "Радегаст-Харків", ТОВ "Фірма "САТ Імпекс", ТОВ "Фінвестбуд", ПП "Світ Касандри-350", ТОВ "Техно Груп»були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та виступали платниками податку на додану вартість, тобто мали право на складання податкових накладних, і ТОВ «Фірма «Т.М.М.»не може нести відповідальність за несплату податків контрагентами. Відповідач не заперечує сплату позивачем ПДВ в ціні товару, проте оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням ДПІ фактично зобов'язує ТОВ «Фірма «Т.М.М.»вдруге сплатити цей податок. Невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки лише для цієї особи.

Також, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин жоден нормативний акт не містив вказівок на залежність права платника податку на включення до свого податкового кредиту сум податку на додану вартість, фактично сплачених в ціні придбання товару, на підставі податкової накладної, від дотримання контрагентами правил господарської діяльності, оскільки згідно вимог чинного законодавства обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Крім того суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Отже, якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано: копії відповідних договорів, акти прийому-передачі, податкові та видаткові накладні та банківські платіжні доручення, а також договори зберігання продукції.

Додатковим підтвердженням дійсності закупівлі позивачем товарів, з метою використання їх у своїй господарській діяльності є те, що основною діяльністю позивача є будівництво об'єктів нерухомості. Придбані товари перебувають на балансі підприємства, що підтверджується даними бухгалтерського обліку.

Щодо тверджень про нікчемність угод між позивачем та зазначеними вище суб'єктами господарської діяльності, у зв'язку з відсутністю у позивача товарно-матеріальних цінностей за спірними податковими накладними, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з уповільненими темпами будівництва, закуплені товари та обладнання необхідні для його проведення зберігаються на складі підприємств-постачальників на умовах договорів зберігання, що знаходиться за адресою м. Харків, вул.. Біологічна, 6.

Апелянт стверджує, що у відповідності до інформації наданої ДП «УДЦТС «Ліски», що знаходиться за адресою м. Харків, вул.. Біологічна, 6, серед орендарів складських приміщень не значаться підприємства, які проводять господарські операції з позивачем, що на думку відповідача свідчить про безтоварність операцій.

Однак, як вбачається з пояснень наданих представником ТОВ «Фірма «Т.М.М.»(том 3 а.с. 156) за вказаною вище адресою наявні окремі приміщення, що належать на праві власності фізичній особі, які і використовуються постачальниками для зберігання товарів. Відповідач не навів суду жодних доказів на спростування зазначених обставин.

Інших доказів, які б підтверджували, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету відповідач не надав.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому відповідними контрагентами, а суму податкового кредиту та відповідно суму бюджетного відшкодування позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входив до складу договірної суми, сплаченої продавцям.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2012 року -без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено:21 вересня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.