Ухвала суду № 26270153, 11.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2012 р. Справа № 125519/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Онишкевича Т. В., Попка Я. С.

за участі секретаря Сідельник Г. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі №2а - 1862/12/1370 за адміністративним позовом малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення, -

УСТАНОВИВ:

МП «Руно» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області, правонаступником якої є Городоцька міжрайонна державна податкова інспекція Львівської області Державної податкової служби України, і просило скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 22 грудня 2011 року №0000742321.

В обґрунтування вимог адміністративного позову посилалося на ті обставини, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за серпень 2011 року, за результатами якої податковим повідомленням - рішенням від 22 грудня 2011 року за №0000742321 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125 133 гривні, з яких: 83 422 гривні - основного платежу та 41 711 гривень - штрафних (фінансових) санкцій. Вважаючи вказане рішення безпідставним і незаконним, позивачем було оскаржено його до Державної податкової адміністрації у Львівській області, рішенням якої від 18 січня 2012 року скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення - без змін.

Разом з тим позивач наголошує, що між ним та приватним підприємством «Діан» 11 серпня 2011 року укладено додаткову угоду до договору поставки нафтопродуктів і на її виконання позивачу були поставлені нафтопродукти та відповідно виписано акти прийому - передачі, видаткову накладну №320 та податкову накладну №34 від 12 серпня 2011 року. Суму податку на додану вартість включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у реєстрі податкових накладних. В зв'язку з цим позивач вважає безпідставними твердження відповідача, викладене у акті перевірки, а саме: щодо недодержання порядку перевезення вантажів, так як у даній господарській операції транспортування нафтопродуктів здійснювалося залізничним транспортом і основним перевізним документом є транспортна залізнична накладна, яка супроводжує вантаж до станції призначення, а тому посилання відповідача на порушення Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом України №363 від 14 жовтня 1997 року не заслуговує на увагу; товариство з обмеженою відповідальністю «УкрРосТрансОйл» акредитоване на залізниці, має право на відправку дизельного пального, при цьому оплата витрат на поставку пального позивачем не здійснювалося, оскільки нафтопродукти постачалися на умовах «перевезення оплачено до станції призначення», а тому у залізничній накладній платником зазначено ТзОВ «Петран», а ПП «Діан», яке здійснює посередницькі функції, на виконання умов договору здійснило поставку нафтопродуктів за місцем знаходження покупця (в даному випадку - позивач по справі). Інформація про продавця (ПП «Діан») наведена у залізничній накладній. Окрім належно оформленої залізничної накладної, для перевірки були представлені первинні документи, що давали підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Позивач та ПП «Діан» належним чином оформили свої договірні стосунки, на виконання вимог податкового законодавства оформили усі первинні бухгалтерські документи і зауваження з боку відповідач щодо їх наявність чи оформлення відсутні. Крім цього позивач отримані нафтопродукти поставив на облік, відобразив у книзі обліку та реалізував на власних автозаправних станціях. Застосування штрафної санкції є неправомірним, виходячи з того, що відповідно до ст. 56 Податкового кодексу України скарга, подана із дотриманням строків зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні - рішенні. Проте позивач не має жодного узгодженого податкового зобов'язання, що в свою чергу на дає податковому органу підстав для застосування штрафної санкції у розмірі 50 відсотків від визначеної суми бюджетного відшкодування або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області №0000742321 від 22 грудня 2011 року.

Свої висновки, викладені у зазначеній постанові, суд мотивував тим, що позивачем на підтвердження дотримання вимог ст. 198 Податкового кодексу України щодо договірної вартості товарів надано копії: договорів поставки нафтопродуктів №15/06 від 15 червня 2011 року щодо зобов'язання ПП «Діан» поставляти позивачу нафтопродукти та додаткового договору №04 від 11 серпня 2008 року до договору поставки, відповідно до якого ПП «Діан» зобов'язується поставити та передати позивачу дизельне паливо в кількості 48, 723 тонни на загальну суму 500 531 гривні 18 коп.; акту прийому - передачі від 12 серпня 2011 року про передачу дизельного пального; податкової накладної №34 від 12 серпня 2011 року на суму 500 531 гривня 18 коп.; накладної №320 від 12 серпня 2011 року; залізничної накладної на перевезення дизельного палива в кількості 48,723 тонни на загальну суму 500 531 гривня 18 коп.; паспорта продукції №492 від 12 серпня 2011 року; катки - рахунку №631 за серпень 2011 року; платіжних доручень за серпень 2011 року про оплату товару відповідно до вищевказаних договорів. Тобто суду представлено всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарської операції контрагентів. При цьому сам факт несплати податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем на суму бюджетного відшкодування податкового кредиту. При цьому суд вважав твердження відповідача в частині, що контрагент позивача підпадає під критерії вибору суб'єктів господарської діяльності, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій з надання послуг із безпідставним формуванням податкового кредиту, оскільки згідно ст. 110 Податкового кодексу України платники податків та їх посадові особи несуть відповідальність уразі вчинення порушень з питань оподаткування.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Львівської області Державної податкової служби України, як правонаступником Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій відповідач просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: ст. ст. 198, 201 Податкового кодексу України. Так, згідно «Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України, стан платника податків - 23 «місце знаходження не встановлено» і у ПП «Діан» відсутні складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь - якого виду діяльності, а вбачається проведення транзитних фінансових операції, спрямованих на надання податкової вигоди контрагентам. Згідно представлено залізничної накладної не зазначено відправником ПП «Діан». Крім цього ні до перевірки, ні до моменту винесення податкового повідомлення - рішення не представлено документів, які б підтверджували фактичне отримання товару. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» не можуть бути віднесені до складу валових витрат будь - які витрати, не підтверджені відповідними документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Тобто, виходячи з наведених вище обставин, відповідач вважає, що факту поставки нафтопродуктів не могло бути, представлені позивачем з приводу цього документи є недостовірними. Відповідно господарська операції між позивачем та ПП «Діан» укладена із завідомо неправдивою метою, для мінімізації податкових зобов'язань та неправомірного формування податкового кредиту.

В свою чергу МП «Руно» подало до суду заперечення на апеляційну скаргу з посиланням на те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні з'ясовуватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Тому висновки відповідача про ознаки «фіктивності» ПП «Діан» на підставі аналізу податкової декларації вказаного підприємства за травень 2011 року є незаконними. Крім цього ПП «Діан» внесено до Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб - підприємців, взято на податковий облік і йому видано свідоцтво платника податку на додану вартість. Наявні у відповідача дані не підтверджують фактів неможливості здійснення ПП «Діан» виробничого процесу, оскільки дані податкового обліку не містять відомостей про право власності на нерухоме майно, транспортні засоби. Також підприємство може використовувати основні засоби на умовах оренди. До того ж платник податків не зобов'язаний збирати інформацію про своїх контрагентів як під час укладення договорів, так і під час їх виконання. Тому доводи відповідача про те, що у серпні 2011 року між позивачем та ПП «Діан» не відбувалися господарські операції ґрунтуються на припущеннях. Позивач також просить врахувати, що про реалізацію нафтопродуктів на автозаправних станціях позивача є всі необхідні документи. Вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції і відповідно задоволення апеляційної скарги відсутні.

В судовому засідання представник апелянта підтримала доводи, викладені на обґрунтування апеляційної скарги, вважає правомірним прийняття оспорюваного податкового повідомлення - рішення, а тому просить задовольнити апеляційну скаргу.

Представники позивача вважають апеляційну скаргу безпідставною, оскільки суду були представлені всі необхідні і достатні докази, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Тому рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованим.

Заслухавши суддю - доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі акта за №113/23 - 19323361, складеного 01 грудня 2011 року за результатами позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за серпень 2011 року в частині взаємовідносин з ПП «Діан», відповідачем сформовано висновки про порушення позивачем п. п. 198. 2, 198. 3, 198. 4, 198. 6 ст. 198, п. п. 201. , 201. 4, 201. 6, 201. 7, 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення задекларованих показників по безтоварних операціях за серпень 2011 року на суму 83422 гривні.

В зв'язку з цим відповідачем, виходячи з висновків перевірки, 22 грудня 2011 року прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р» за №0000742321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість в сумі 125 133 гривні, в тому числі: основний платіж - 83422 гривні та штрафна санкція - 41 711 гривень.

Податковий орган виходив з того, що господарські операції між ТзОВ позивачем та ПП «Діан» фактично не відбувалися і правочини вчинені без мети настання економічного ефекту, а представлені документи не повинні враховуватися при формуванні податкового обліку.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що реальність господарських операцій між МП «Руно» та ПП «Діан», а також правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість щодо цих операцій доводиться вищевказаними первинними документами, які відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та є підставою для бухгалтерського і податкового обліку.

Апеляційним судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Мостиському районі Львівської області проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість МП «Руно» за серпень 2011 року, за результатами якої 01 грудня 2011 року складено акт за №116/23 - 19323361 про порушення позивачем п. п. 198. 2, 198. 3, 198. 4, 198. 6, ст. 198, п. п. 201.1, 201.4, 201. 6, 201. 7, 201. 10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення задекларованих підприємством показників по безтоварних операціях а серпень 2011 року на суму 83 422 гривні. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 22 грудня 2011 року за №0000742321, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 125 133 гривні, з яких: 83 422 гривні - основного платежу та 41 711 гривень - штрафних (фінансових) санкцій.

При формуванні своїх висновків щодо порушення позивачем вищевказаних норм Податкового кодексу України внаслідок завищення задекларованих показників по безтоварних операціях за серпень 2011 року в сумі 83 422 гривні податковий орган виходив з того, що позивачем укладено угоду із ПП «Діан», проте згідно товарно - транспортної накладної відправником є ТОВ «УкрРосТрансОйл», платником є ТОВ «Петран», який не перебував у взаємовідносинах з позивачем. Згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів ПП «Діан» зареєстроване в державній податковій інспекції в Оболонському районі м. Києва і стан платника податків - 23 «місцезнаходження не встановлено» і вказане підприємство підпадає під критерії відбору суб'єктів господарювання, що мають ризик здійснення нереальних (удаваних) операцій. У серпні 2011 року підприємством задекларовано відносини із суб'єктами господарської діяльності, які мають ознаки фіктивності. Також у ПП «Діан» відсутні виробничі потужності для здійснення будь якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Зміст наведених правових норм свідчить про те, що право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

В свою чергу позивачем були надані первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність господарських операцій. На момент здійснення спірних господарських операцій МП «Руно» та ПП «Діан» були зареєстровані у встановленому законом порядку та внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, їм видані свідоцтва платника податку на додану вартість.

В матеріалах справи наявні укладені між позивачем та ПП «Діан» угода та додаткова угода про поставку нафтопродуктів, видаткова, податкова та залізнична накладні, акт прийому - передачі нафтопродуктів, які містять усі реквізити і підтверджують факт поставки нафтопродуктів (дизельного пального). У залізничній накладній зазначено, що вантаж є власністю ПП «Діан», тому твердження відповідача, що у згідно вказаної накладної контрагентом позивача фактично було ТОВ «УкрРосТрансОйл», а не ПП «Діан», є безпідставними і спростовуються іншими дослідженими доказами щодо постачальника товару (дизельного пального). Згідно вищевказаної накладної ТОВ «УкрРосТрансОйл» є відправником вантажу. Також відповідно до п. 1. 4. Додаткової угоди №04 від 11 серпня 2011 року до Договору поставки нафтопродуктів №15/06 від 15 червня 2011 року вантаж поставлявся на умовах оплати перевозки до станції призначення. В залізничній накладній вказано, що платником є ТОВ «Петран», проте не зазначено, що саме вказане підприємство є одержувачем товару, в той час як позивачем представлено копії платіжних документів про здійснення оплати за дизельне пальне згідно вищевказаного договору поставки. Тому посилання відповідача, що ТОВ «Петран» здійснювало оплату за нафтопродукти не заслуговують на увагу.

Крім цього, колегія суддів наголошує на тому, що невиконання контрагентом позивача своїх зобов'язань перед бюджетом, чи інші порушення податкового законодавства тягне за собою негативні наслідки лише для цього контрагента та не може бути підставою для збільшення податкових зобов'язань позивача.

Аналізуючи зазначені правові норми та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що господарські операції щодо придбання позивачем товару у ПП «Діан» реально проведені, а тому правомірним є включення позивачем до складу податкового кредиту по податку на додану вартість 83 422 гривень.

Статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Натомість, відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правомірності прийнятого ним рішення. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 01 грудня 2011 року № 116/23 - 19323361 не є достатньо обґрунтованими та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Викладене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту з врахуванням сум податку на додану вартість, зазначеного у податковій накладній.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 травня 2012 року у справі №2а - 1862/12/1370 за адміністративним позовом малого підприємства «Руно» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення - рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Клюба В. В.

Судді: Онишкевич Т. В.

Попко Я. С.