Ухвала суду № 26269520, 25.09.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 р.Справа № 1570/649/2012

Категорія: 8.2.6Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року по справі за позовом Одеського ордена „Знак пошани" Заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановиЛА:

Позивач, Одеський орден „Знак пошани" Завод продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 13.01.2011 року № 0000112301, яким Одеському ордена «Знак пошани» Заводу продовольчого машинобудування підприємству з колективною власністю збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 101561,25 грн., в тому числі за основним платежем - 93938 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7623,25 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси від 13.01.2011 року № 0000122301, яким Одеському ордена «Знак пошани»Заводу продовольчого машинобудування підприємству з колективною власністю збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 102311,50 грн., в тому числі за основним платежем - 83983 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18328,5 грн.

Державна податкова інспекція у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та винести нову постанову, якою позивачу в задоволені позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнято з порушенням норм права. Крім того, відповідач посилається на те, що висновки суду першої інстанції суперечать діючому законодавству.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

Судом першої інстанції встановлено, що з 14.11.2011 року по 23.12.2011 року ДПІ у Суворовському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірку Заводу «Продмаш»»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23.12.2011 року № 7652/23-1/13884220 (т. 1 а.с. 12-63).

Вказаним актом перевірки, зокрема, були встановлені порушення позивачем пп. 5.2.1, п. 5.2. ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 93938 грн., в тому числі за 9 місяців 2010 року - 30489 грн., за 1 квартал 2011 року - 63449 грн., а також зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 200427 грн., в тому числі за 2010 рік - на суму 200427 грн.; пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7, пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 83983 грн., в тому числі за липень 2010 року - у сумі 18627 грн., за серпень 2010 року - у сумі 21442 грн., за вересень 2010 року - у сумі 16015 грн., за жовтень 2010 року - у сумі 8340 грн., за листопад 2010 року - у сумі 8886 грн., за січень 2011 року - у сумі 10673 грн.

Не погодившись із висновками вказаного акта перевірки, позивач звернувся із запереченнями до нього від 29.12.2011 року № 12 (т. 3 а.с.123-124), за результатом розгляду яких було складено висновок від 04.01.2012 року № 1/23-2014, яким висновки акта перевірки залишені без змін (т. 3 а.с.129-136 ).

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 13.01.2011 року № 0000112301, яким Заводу «Продмаш»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у сумі 101561,25 грн., в тому числі за основним платежем - 93938 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7623,25 грн. (т. 1 а.с. 10);

- від 13.01.2011 року № 0000122301, яким Заводу «Продмаш»збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 102311,50 грн., в тому числі за основним платежем - 83983 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 18328,5 грн. (т. 1 а.с. 11).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2.ст. 5 зазначеною Закону до складу валових витрат, зокрема, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Згідно з положеннями пп. 5.6.1. п. 5.6. ст. 5 вказаного Закону з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).

Відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.2.1. п. 7.2. вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп.7.2.4. п.7.2. ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більш з ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активі» та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 згаданого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися введені документи (далі - первинні документи).

З акта перевірки вбачається, що висновки відповідача щодо порушення позивачем вимог законів України «Про оподаткування прибутку підприємств»та «Про податок на додану вартість»обґрунтовуються ним на підставі відомостей, отриманих щодо контрагента позивача ПП «Юніком Плюс», які свідчать про відсутність у нього умов для здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим угоди, що укладались таким підприємством, в тому числі й з позивачем, мають ознаки нікчемності.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.02.2010 року між позивачем (покупець) та ПП «Юніком Плюс»(постачальник) було укладено договір поставки № 3, згідно з умовами якого постачальник зобов'язується в погоджений строк поставити і передати у власність покупцеві товар в кількості, за ціною відповідно до рахунку, що має статус Специфікації, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов цього договору (т. 1 а.с. 190-193).

При цьому, згідно зі змістом цього договору, при перевезенні товару постачальником вартість витрат на перевезення та супутніх витрат входить до ціни товару, зазначеного у рахунку. Передача товару здійснюється за видатковою накладною на підставі довіреності, наданої покупцем.

На виконання зазначеного договору ПП «Юніком Плюс»здійснювалось постачання продукції, зокрема, скребків капролонових, болтів, гайок, емалі, ґрунту, розчиннику, листів б4, б1 , б2, б3, б6, полос, швелерів, куточків, фарби, чугунку переробного тощо, про що свідчать накладні, які складались сторонами у договорі (т. 1 а.с. 194-224).

З матеріалів справи вбачається, що за фактом оплати поставленого товару, що було першою порівняно з фактом поставки подією, контрагентом позивача ПП «Юніком Плюс»як платником податку на додану вартість, про ще свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 08.02.2010 року № 100268221 серії НБ № 463419, іпн - 369192915536 (т. 1 а.с. 104) видавались податкові накладні (т. 1 а. с. 225-242). Зміст номенклатури товарів та їх кількості у зазначених податкових накладних відповідає номенклатурі та кількості товарів, визначених у накладних. При цьому дата виписки цих податкових накладних збігається із датою зарахування на рахунок постачальника оплати за вказаний товар, що відповідає встановленим пп. 7.3.1. п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»положенням, згідно з якими датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку. Зазначене підтверджується наданими до суду рахунками, на підставі яких здійснювалась оплата товару (т. 2 а.с. 101-111), та платіжними дорученнями (т. 2 а.с. 6-23).

Крім того, на підтвердження факту товарності вказаних господарських операцій позивачем до суду надані товарно-транспортні накладні, що свідчать про перевезення придбаного у ПП «Юніком Плюс» товару (т. 1 а.с. 243-250).

Додатковим свідченням фактичності придбання у ПП «Юніком Плюс»товару є надані позивачем документи, які підтверджують рух придбаних ним товарно-матеріальних цінностей по підприємству, зокрема, приходними ордерами (т, 2 а.с. 71-100), згідно з якими куплені товари оприбутковувались на підприємстві, лімітними картками (т. 2 а.с. 24-70), згідно з якими здійснювалась видача товарно-матеріальних цінностей до цехів, матеріальними звітами (т. 2 а.с. 112-117), звітами про розкрой металу (т. 2 а.с. 118-125), а також калькуляціями ціни на вироблену позивачем продукцію, які включають у собі вартість використаних товарно-матеріальних цінностей, в тому числі придбаних у ПП «Юніком Плюс»(т. 2 а.с. 127-175). Виготовлена продукція оприбутковувалась за актами приймання-передачі на складі (т. 2 а.с. 176-210), та реалізовувалась покупцям, що підтверджується відповідними накладними (т. 2 а.с. 211-227).

Зазначені вище документи одночасно є підтвердженням використання придбаних у ПП «Юніком Плюс»товарів в оподатковуваних господарських операціях позивача, що є обов'язковою умовою віднесення витрат на придбання таких товарів до складу валових та сум податку на додану вартість, сплачених у ціні такого товару, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, судом встановлено, що господарські операції позивача з його контрагентом ПП «Юніком Плюс»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, та позивачем дотримано умов, встановлених податковим законодавством для формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поряд з цим, з акта перевірки вбачається, що виявлені порушення з боку позивача пов'язуються податковим органом із відсутністю, на думку відповідача, у контрагента позивача ПП «Юніком Плюс» необхідних умов для провадження ним господарської діяльності, що свідчить про нікчемність укладених ним угод.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Втім, відповідачем не надано до суду жодних документальних підтверджень доводів, викладених ним в акті перевірки від 23.12.2011 року № 7652/23-1/13884220, складеному за результатами перевірки позивача та в акті від 06.04.2011 року № 465/23-513/36919295 про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Юніком Плюс»щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.03.2010 року по 30.11.2010 року (т. 3 а.с.64-114,154-179), тоді як сам по собі акт перевірки не є доказом тих обставин, про які в ньому зазначено, а становить собою лише документ, який акумулює певну відому інформацію з приводу діяльності підприємства та не має преюдиціального значення.

Чинним законодавством України взагалі не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, окрім тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов у ПП «Юніком Плюс»має оціночний характер, що базується на припущенні.

Вищезгадані обставини свідчать про те, що викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (сспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з цим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Посилання відповідача на норми ст. 228 Цивільного кодексу України є безпідставними. Так відповідно до вимог зазначеної норми права правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинето з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушенні конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, наявність вини та умислу позивача або його контрагенту в укладенні правочину, який направлений на порушення публічного порядку належним чином відповідачем не доведено, що підтверджує відсутність правового підтвердження висновків щодо визнання укладеного зазначеними особами правочину нікчемним на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Одеського ордена „Знак пошани" Заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 200, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року по справі № 1570/649/2012, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012 року по справі за позовом Одеського ордена „Знак пошани" Заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю до державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Одеської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль