Постанова № 26265840, 25.09.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р. Справа № 5023/1959/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є. , суддя Пелипенко Н.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2795Х/1-28) на рішення господарського суду Харківської області від "21" травня 2012 року у справі №5023/1959/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська пивна компанія Харків"", смт. Коломак Харківської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків,

про стягнення 25245,48 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2012 року ТОВ "Українська пивна компанія Харків" звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача вартості неповернутого орендованого обладнання у розмірі 8415,16 грн., штрафу за прострочення повернення орендованого обладнання у розмірі 16830,32 грн., судовий збір у розмірі 1609,5 грн., з посиланням на те, що відповідачем після закінчення строку дії цього договору не було повернуто обладнання, орендоване ним на підставі укладеного між сторонами договору оренди розливного обладнання № Р.S-986 від 25.08.2009 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.05.2012 р. у справі № 5023/1959/12 (суддя Кухар Н.М.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ТОВ "Українська пивна компанія Харків" вартість неповернутого обладнання у розмірі 8415,16 грн.; штраф за прострочення повернення обладнання у розмірі 16830,32 грн.; витрати з оплати судового збору у розмірі 1609,5 грн., з посиланням на обґрунтованість та підтвердженість матеріалами справи позовних вимог.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2012 р. у справі № 5023/1959/12 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач не підписував акт приймання-передачі обладнання до договору оренди № Р.S-986 від 25.08.2009 р. та не знав про наявність актів приймання-передачі обладнання.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5023/1959/12 апеляційну скаргу та додані до неї матеріали повернуто заявнику в порядку п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.08.2012 р. ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 21.06.2012 р. у справі № 5023/1959/12 було скасовано, матеріали справи скеровані до Харківського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.09.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 20.09.2012 року на 15:00 год.

Представник відповідача від 19.09.2012 року звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з метою ознайомленняи з матеріалами справи. Проте, в судове засідання з'явився відповідач - ФОП ОСОБА_1, який в судовому засіданні підтверджує апеляційну скаргу та викладені в ній доводи та просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати з посиланням на недоведеність факту передачі обладнання в оренду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115827832794 про вручення позивачу 05.09.2012 року копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 25.08.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська пивна компанія Харків", орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, орендарем, було укладено Договір оренди розливного обладнання № P.S-986 від 25.08.2009 року (далі договір).

У пунктах 1.1, 1.2 договору сторони визначили, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування комплект обладнання для охолодження та розливу пива із кег. Комплектність та технічний стан обладнання визначаються у акті приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що передача орендарю обладнання в оренду не зумовлює одночасної передачі права власності на нього, а надає орендарю тільки право користування протягом терміну дії договору.

Відповідно до пункту 11.1, договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2010р. Якщо жодна з сторін протягом одного календарного місяця після закінчення терміну дії договору не заявить про його розірвання, то договір вважається продовженим на раніше укладений термін.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 24.01.2011р. за № 1052-юр позивач повідомив відповідача про розірвання договору з 01.01.2011р., у зв'язку із закінченням строку його дії.

Згідно із п.п. 3.2, 6.4.11 договору орендар зобов'язаний по закінченню строку дії даного договору, не пізніше трьох календарних днів з моменту припинення договору, передати обладнання згідно акту прийому-передачі орендодавцю в тому ж самому стані, в якому воно було отримане в суборенду, з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 9.9. договору встановлено, що якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення обладнання, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у вигляді штрафу у розмірі 200% від вартості об'єкту оренди з урахуванням ПДВ.

Згідно з пунктом п. 9.10. договору у разі порушення строків повернення обладнання, орендодавець має право вимагати на свій розсуд повернення орендованого обладнання або сплати загальної його вартості та в будь-якому випадку сплати штрафних санкцій.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, посилався на те, що після закінчення терміну договору відповідачем в порушення 3.2., 6.4.11. договору, частини 1 статті 193 Господарського кодексу, статей 252, 526, 530, 629, 785 Цивільного кодексу України до теперішнього часу орендоване за цим договором обладнання не повернуто позивачу, у зв'язку з чим відповідно до пунктів 9.9 та 9.10 відповідач повинен сплатити на користь позивача вартість неповернутого обладнання у розмірі 8415,16 грн., а також штраф за прострочення повернення обладнання у розмірі 16830,32 грн.

Однак колегія суддів не може погодитися із таким висновком, зважаючи на таке.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача вартість неповернутого обладнання, а також штраф в розмірі 200% вартості цього обладнання. При цьому, позивач на підтвердження позовних вимог додав до позовної заяви лише акт приймання-передачі обладнання від 28.08.2009 року (а.с. 13), в якому вартість переданого за договором майна визначена як заставна вартість.

Зі змісту пунктів 9.9; 9.10 договору вбачається, що після спливу строку договору оренди, орендар зобов'язаний повернути майно у триденний термін ,а у разі порушення строку повернення обладнання оплатити його вартість та сплатити штраф в розмірі 200% від вартості орендованого майна.

При цьому, колегія суддів вважає, що у зазначених пунктах договору йдеться про реальну вартість цього обладнання, яка повинна бути доведена первинними документами. Проте позивач ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надав документів в підтвердження вартості майна.

При визначенні суми позову необхідно керуватися саме реальною (дійсною) вартістю майна, тобто реальною оцінкою майна у грошовому вираженні з урахуванням всіх якісних та кількісних характеристик такого майна, а не вартістю, яку сторони погодили як заставну, тобто таку, яка являє собою лише оцінку за ринковою вартістю майна, що застосовується як гарантія забезпечення боргових чи інших зобов'язань.

Слід зазначити, що згідно з вимогами статей 1,3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень та є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами статті 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

До того ж, відповідно до статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Отже, будь-які господарські операції із майном, зокрема, передача його іншому суб"єкту у користування або інвентаризація майна, обов'язково супроводжуються складанням первинних бухгалтерських документів (договором, накладними, рахунками) які містять дані про вартість переліченого в них майна.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу.

Відповідно до статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що позивачем не було надано жодних доказів, зокрема, первинних документів, які складалися при проведенні операцій з цим майном (видаткові накладні , інвентаризаційні відомості), а доданий до позовної заяви акт приймання-передачі обладнання від 28.08.2009 р. свідчать лише про те, що сторони визначили заставну вартість обладнання, виходячи лише із власних суб'єктивних міркувань без врахування всіх кількісних та якісних характеристик такого майна.

У позовній заяві позивач зазначає вартість спірного майна в сумі 8415,16 грн., тоді як згідно із актом приймання-передачі обладнання від 28.08.2009 року заставна вартість вказаного майна становить в сукупності 5843,81 грн.

Колегія суддів вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами суму позову, оскільки в позовній заяві позивач визначає вартість орендованого обладнання в сумі 7012,63 грн. без ПДВ, з урахуванням 20% ПДВ - 8415,16 грн. та саме від цієї суми позивач нараховує штраф у розмірі 200% вартості орендованого обладнання в сумі16830,32 грн, що не відповідає матеріалам справи.

Колегія суддів дійшла висновку, що заявлена сума позовних вимог позивачем документально не обгрунтована, а акт приймання-передачі від 28.08.2009 р., єдиний документ доданий до матеріалів справи в підтвердження вартості орендованого обладнання, не містить реальної вартості майна та не підтверджує суму заявлених позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, неповністю дослідив обставини, які мають значення для справи, порушив норми матеріального права, а тому вказане рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким в позові слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.05.2012 року у справі № 5023/1959/12 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 25.09.2012 року

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Пелипенко Н.М.