Постанова № 26265787, 02.10.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.09.2012 р. справа №19/5014/548/2012

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Зубченко І.В.,суддів:Марченко О.А., Татенка В.М.За участю представників: від позивача:Яковлєв С.І. за довіреністю б/н від 12.02.2012р.від відповідача:представник не з'явився від третьої особи: представник не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської областівід11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.)у справі№19/5014/548/2012 (головуючий суддя Косенко Т.В., судді Єжова С.С., Семендяєва І.В.)за позовомЛуганського національного аграрного університету, м. ЛуганськдоПриватного акціонерного товариства «Аграрно-переробне підприємство «Редан», смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська областьтретя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відділ Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції, смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська областьпро стягнення заборгованості у розмірі 86927,50грн., пені у розмірі 15907,73грн., штрафу у розмірі 6084,93грн., завданих збитків у розмірі 74137,12грн., інфляційних витрат у розмірі 7298,10грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 6322,58грн.В С Т А Н О В И В:

Луганський національний аграрний університет, м. Луганськ, позивач, звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, до відповідача, Приватного акціонерного товариства «Аграрно-переробне підприємство «Редан», смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська область, про стягнення заборгованості у розмірі 86927,50грн., пені у розмірі 15907,73грн., штрафу у розмірі 6084,93грн., завданих збитків у розмірі 74137,12грн., інфляційних витрат у розмірі 7298,10грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 6322,58грн.

Заявою б/н від 02.04.2012р. про часткову відмову від позовних вимог позивач внаслідок невідповідності вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 86927,50грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем мирової угоди, вимогам ст.80 Господарського процесуального кодексу України, відмовився від її стягнення.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 27.04.2012р. залучено до участі у справі №19/5014/548/2012 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Відділ Державної виконавчої служби Новоайдарського районного управління юстиції, смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська область.

Рішенням господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.) у справі №19/5014/548/2012 частково відмовлено у задоволенні позовних вимог, провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 86927,50грн. припинено.

Рішення суду мотивовано тим, що умови мирової угоди не передбачають застосування штрафних санкцій за невиконання зобов'язання за нею. Також мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України, тому не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нараховані за невиконання зобов'язання за мировою угодою. В матеріалах справи відсутні докази, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, того, що послуги позивача були надані адвокатом, тому вимога позивач про стягнення з відповідача збитків, пов'язаних із зверненням за юридичною допомогою, також залишена без задоволення. Враховуючи часткову відмову позивача від позовних вимог провадження у справі в цій частині припинено в порядку п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Ухвалою господарського суд Луганської області від 16.07.2012р. повернено з Державного бюджету України на користь Луганського національного аграрного університету судовий збір у сумі 1738,55грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Луганський національний аграрний університет подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. у справі №19/5014/548/2012 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 15907,73грн., штрафу у сумі 6084,93грн., збитків у сумі 74137,12грн., інфляційних втрат у сумі 7298,10грн., 3% річних у сумі 6322,58грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав позивача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, скаржник вказав, що розміри штрафних санкцій, передбачені ч.2 ст.231 Господарського кодексу України застосовуються якщо інше не передбачено законом чи договором. Поряд з цим, позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, внаслідок чого до відповідача застосовано саме штрафні санкції, передбачені ч.2 ст.231 ГК України. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу та пені. Оскільки вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, заявлені в позові, що є предметом розгляду цієї справи не були предметом справи, в якій затверджено мирову угоду, то суд неправомірно відхилив позовні вимоги в цій частині. Крім того, скаржник зазначив, що позовні вимоги про стягнення збитків, пов'язаних з оплатою юридичних послуг, були заявлені саме на підставі положень ст.623 Цивільного кодексу України та ст.224 Господарського кодексу України та не заявлялись як судові витрати відповідно до ст.44 ГПК України, як помилково визначив суд першої інстанції.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2012р. у справі №19/5014/548/2012 відновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами та третьою особою, про що свідчать повідомлення про вручення 11.09.2012р. та 13.09.2012р. поштових відправлень з цією ухвалою.

Приймаючи апеляційну скаргу до розгляду, судом апеляційної інстанції враховано, що ГПК України не пов'язує право суду відновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, і у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

У даному випадку судовою колегією було враховано, що ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р. повернуто своєчасно подану апеляційну скаргу заявнику в порядку п.3 ч.1 ст.97 ГПК України, після усунення встановлених недоліків відповідач 17.08.2012р. повторно надіслав до господарського суд Луганської області апеляційну скаргу із заявою про відновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження, вказана апеляційна скарга подана з додержанням вимог, викладених в статтях 94-95 ГПК України, а в доданій заяві змістовно викладено причини з яких пропущено строк. Встановлені законом строки вчинення процесуальних дій мають своїм завданням забезпечення ефективного захисту порушених прав особи. Тому незначний пропуск строку внаслідок усунення стороною недоліків при поданні апеляційної скарги, не може розглядатись як такий, що вчинений без поважних причин.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти доводів скаржника заперечив та просив відмовити повністю в задоволенні апеляційної скарги Луганського національного аграрного університету на рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. у справі №19/5014/548/2012.

Розпорядженням Заступника голови Донецького апеляційного господарського суду від 26.09.2012р. змінено склад колегії суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

У судовому засіданні 26.09.2012р. позивач просив задовольнити подану ним апеляційну скаргу, скасувати рішення господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 15907,73грн., штрафу у сумі 6084,93грн., збитків у сумі 74137,12грн., інфляційних втрат у сумі 7298,10грн., 3% річних у сумі 6322,58грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання 26.09.2012р. не з'явилися, про причини неявки відповідач та третя особа не повідомили.

З огляду на викладене, беручи до уваги положення п.п.3.9.1., 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції», враховуючи, що про час та місце розгляду судом справи сторони були належним чином повідомлені, тобто з дотриманням порядку, визначеного ст.ст.87, 98 ГПК України, що явка сторін не була визнана обов'язковою та те, що апеляційна інстанція, відповідно до ст.101 ГПК України, переглядає справу за наявними в ній доказами і не зв'язана доводами апеляційної скарги, судова колегія вважає можливим розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Заявою б/н від 02.04.2012р. про часткову відмову від позовних вимог позивач внаслідок невідповідності вимоги про стягнення суми заборгованості у розмірі 86927,50грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем мирової угоди, вимогам ст.80 ГПК України, відмовився від її стягнення.

Як встановлено апеляційним судом, заява позивача про відмову від позову підписана представником за довіреністю б/н від 12.02.2012р. -Яковлєвим С.І. Повноваження представника щодо відмови від позовних вимог судовою колегією перевірено.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.80 ГПК України провадження по справі підлягає припиненню при відмові позивача від позову та прийнятті цієї відмови господарським судом.

Вивчення матеріалів справи дає підстави стверджувати, що відмова позивача від позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 86927,50грн. не суперечить законодавству та не порушує права інших осіб, тому має бути прийнята судом.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що провадження у справі №19/5014/548/2012 в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 86927,50грн. підлягає припиненню у зв'язку з відмовою позивача від позову.

Причиною даного спору є питання про правомірність стягнення з відповідача сум пені у розмірі 15907,73грн., штрафу у розмірі 6084,93грн., інфляційних витрат у розмірі 7298,10грн., 3% річних у розмірі 6322,58грн., а також суми завданих збитків у розмірі 74137,12грн., заявлених внаслідок невиконання ПрАТ «Аграрно-переробне підприємство «Редан»зобов'язань за мирової угодою, затвердженою ухвалою господарського суду Луганської області від 10.11.2009р. у справі №17/177 між Луганським національним аграрним університетом, м. Луганськ, (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Аграрне переробне підприємство «Редан», смт. Новоайдар Луганської області, ідентифікаційний код 25360797 (відповідач).

Відповідно до пунктів 5, 6 7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України»від 22.01.1996р. N118, присвоєння ідентифікаційних кодів з Реєстру здійснюється: державними реєстраторами - суб'єктам, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»; органами державної статистики - суб'єктам, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців» і відомості про які не становлять державну таємницю; відповідними центральними органами виконавчої влади - суб'єктам, відомості про які становлять державну таємницю. Таким органам Держкомстат передає ідентифікаційні коди для ведення відомчого обліку. Порядок передачі ідентифікаційних кодів для присвоєння їх суб'єктам затверджується Держкомстатом разом з відповідними центральними органами виконавчої влади.

Ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Ідентифікаційний код є обов'язковим для використання в усіх видах звітних та облікових документів суб'єкта і зазначається на його печатках та штампах.

Як вбачається з виписки із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.03.2012р. ідентифікаційним кодом ПрАТ «Аграрне переробне підприємство «Редан»є 25360797. Отже, ПрАТ «Аграрне переробне підприємство «Редан»є належним відповідачем у даній справі.

За умовами вказаної мирової угоди відповідач гарантував оплату частини заборгованості у розмірі 37347,95грн. після підписання мирової угоди, але до дня затвердження цієї мирової угоди судом (п.2 мирової угоди).

Відповідно до п.3 мирової угоди, відповідач гарантував, що до 31.04.2010р., з моменту затвердження мирової угоди судом, частина заборгованості перед позивачем, яка дорівнює 186739,78грн., буде погашена грошовими коштами шляхом перерахування суми на розрахунковий рахунок позивача.

Як вбачається з п.4 мирової угоди відповідач гарантував, що погашення суми зазначеної у п.3 мирової угоди буде провадитися рівними частками щомісячно у наступні строки: до 30.11.2009р. сплачується 31123,30грн., до 31.12.2009р. - 31123,30грн., до 31.01.2010р. - 31123,30грн., до 28.02.2010р. - 31123,30грн., до 31.03.2010р. - 31123,30грн., до 30.04.2010 - 31123,30грн. Відповідач має право достроково сплатити загальну суму заборгованості.

За твердженнями позивача, відповідач не виконав графік погашення заборгованості, що стало підставою для нарахування пені у розмірі 15907,73грн. та штрафу у розмірі 6084,93грн. на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч.2 статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у-розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді пені та штрафу, передбачених абз.3 ч.2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір пені та штрафу.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №42/562, яка за приписами ст.ст.82, 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовчій діяльності судів.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст.231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Водночас, матеріалами справи підтверджено факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання стосовно погашення заборгованості у строки та обсязі, визначених в мировій угоді. Зокрема, актом звірки станом на 14.05.2012р., підписаного між позивачем та ВДВС Новоайдарського РУЮ та копіями банківських виписок за 10.11.2009о., 15.01.2010р., 18.01.2010р., 20.01.2010р., 22.01.2010р., 25.01.2010р., 26.01.2010р., 29.01.2010р., 03.02.2010р., 05.02.2010р., 08.02.2010р., 09.02.2010р., 10.02.2010р., 12.02.2010р., 16.02.2010р., 17.02.2010р., 19.02.2010р., 23.02.2010р., 01.03.2010р., 02.03.2010р., 03.03.2010р., 12.03.2010р., 16.03.2010р., 17.03.2010р., 26.03.2010р., 20.04.2010р., 29.04.2010р., 30.04.2010р., 21.05.2010р., 26.05.2010р., 27.05.2010р., 30.06.2010р., 02.07.2010р., 09.07.2010р., 16.07.2010р., 27.07.2010р., 30.07.2010р., 04.08.2010р., 17.08.2010р., 31.08.2010р., 23.09.2010р.,28.09.2010р.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необґрунтованим.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі №13/210/10, яка за приписами ст.ст.82, 111-28 ГПК України є обов'язковою у правозастосовчій діяльності судів.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат, зроблених позивачем, враховуючи наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) -це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим»методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007р. №265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 ЦК України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

В свою чергу, при обчисленні 3% річних позивачем було не вірно визначено моменти виникнення заборгованості, що призвело до необґрунтованого збільшення кількості днів у періодах, за які нараховано річні.

Апеляційна інстанція перевіривши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних здійснені на суми основного боргу, дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних у сумі 5705,67грн., обчислених за грудень 2009 року, жовтень 2010 року по грудень 2011 року та 3% річних у сумі 5984,98грн., обчислених за періоди з 01.12.2009р. по 13.02.2012р. В решті позовних вимогах в цій частині слід відмовити за необґрунтованістю.

Поряд з цим, причиною спору у даній справі також стало питання про наявність підстав для стягнення з відповідача 74137,12грн., визначених позивачем як збитки, понесені на отримання юридичної допомоги від Фізичної особи-підприємця Яковлєва С.І. за укладеними з ним договорами №Р-01/01-9 від 15.01.2009р., №Р-04/02-10 від 01.02.2010р., №Р-09/04-10 про надання юридичних послуг, за умовами яких ФОП Яковлєв С.І. (виконавець) зобов'язався надати позивачеві (замовнику) юридичні послуги щодо стягнення з ПрАТ «Аграрно-переробне підприємство «Редан»заборгованості, і на виконання умов яких позивач сплатив виконавцю 74137,12грн., що підтверджується копіями банківських виписок за 27.07.2009р., 21.07.2009., 25.11.2009., 26.03.2010р., 30.06.2010р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач послався на той факт, що в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, він був змушений звернутись за юридичною допомогою до ФОП Яковлєва С.І. та сплатити останньому за надані послуги обумовлену договорами суму 74137,12грн., яку позивач вважає своїми збитками в розумінні ст.623 ЦК України та ст.224 ГК України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1, 2 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За правилами ст.611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Виходячи зі змісту ст.623 ЦК України, збитки кредиторові відшкодовуються боржником у разі порушення ним зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 1 ст.224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).

Згідно п.2 ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, слід дійти висновку, що ними регулюються правовідносини сторін, які носять зобов'язальний характер, в т.ч. щодо стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору або вимогами закону як наслідок порушення господарського зобов'язання, тобто, таких збитків, відшкодування яких, за наявності вини сторони у порушенні господарського зобов'язання, носить обов'язковий для цієї сторони характер, а наявність збитків і їх розмір перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з порушенням.

Однак, витрати позивача на отриману юридичну допомогу, не носять зобов'язального характеру для відповідача, не пов'язані з його заборгованістю за договорами поставки, стягнення якої було предметом позову у справі №17/177 та за мировою угодою, що була затверджена судом у даній справі, тобто, ці витрати не перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із порушеннями відповідачем своїх зобов'язань за договорами та мировою угодою, пов'язаними із зверненням позивача до господарського суду для захисту своїх прав.

За приписами ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством або установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств, організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації.

Таким чином, залучення до участі у справі в якості представника іншої особи є правом, а не обов'язком сторони, тобто, пов'язано лише з волевиявленням цієї сторони, а її витрати щодо такої особи не носять для іншої сторони у справі обов'язкового характеру.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З аналізу правовідносин між сторонами за справою щодо відшкодування відповідачем збитків у вигляді витрат позивача на юридичну допомогу за договорами, предметом яких є здійснення представництва інтересів позивача в господарських судах України, судова колегія дійшла висновку про відсутність необхідної сукупності умов для відшкодування збитків, оскільки ці витрати не мають обов'язкового характеру для відповідача, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв'язку з діями відповідача.

За таких обставин, колегія дійшла висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст.104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Відповідно до ч.2 ст.104 ГПК України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 22 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

З урахуванням вищезазначеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.) у справі №19/5014/548/2012 частково не відповідає чинному законодавству, а саме, в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у сумі 5705,67грн., 3% річних у сумі 5984,98грн., в цій частині рішення господарського суду слід скасувати, позовні вимоги в цій частині -задовольнити, в решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін, а апеляційну скаргу - задовольнити частково.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Тому в частині розподілу судових витрат рішення суду першої інстанції також підлягає зміні.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Луганського національного аграрного університету, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.) у справі №19/5014/548/2012 -задовольнити частково.

Рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.) у справі №19/5014/548/2012 - скасувати в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат у сумі 5705,67грн., 3% річних у сумі 5984,98грн. та змінити в частині розподілу судових витрат.

Викласти абзац 1 резолютивної частини рішення наступним чином:

«Позовні вимоги Луганського національного аграрного університету, м. Луганськ до Приватного акціонерного товариства «Аграрно-переробне підприємство «Редан», смт. Новоайдар, Новоайдарський район, Луганська область про стягнення заборгованості у розмірі 86927,50грн., пені у розмірі 15907,73грн., штрафу у розмірі 6084,93грн., завданих збитків у розмірі 74137,12грн., інфляційних витрат у розмірі 7298,10грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 6322,58грн. -задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аграрно-переробне підприємство «Редан»(93500, Луганська область, Новоайдарський район, смт. Новоайдар, вул. Тельмана, 44, ЄДРПОУ 25360797) на користь Луганського національного аграрного університету (91008, м. Луганськ, Луганський НАУ, ЄДРПОУ 00493669) інфляційні витрати у сумі 5705,67грн., 3% річних у сумі 5984,98грн., судові витрати за подання позовної заяви у сумі 233,81грн.».

В іншій частині рішення господарського суду Луганської області від 11.07.2012р. (повний текст підписано 16.07.2012р.) у справі №19/5014/548/2012 -залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Аграрно-переробне підприємство «Редан»(93500, Луганська область, Новоайдарський район, смт. Новоайдар, вул. Тельмана, 44, ЄДРПОУ 25360797) на користь Луганського національного аграрного університету (91008, м. Луганськ, Луганський НАУ, ЄДРПОУ 00493669) судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 116,91грн.

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: О.А. Марченко

В.М. Татенко

Надруковано 6 примірників: 1 -позивачу; 2 -відповідачу ; 1 -до справи; 1 -ДАГС; 1 -ГС