Постанова № 2626464, 17.12.2008, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2008 р.

№ 17/308

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кривди Д.С.,

суддів:

Жаботиної Г.В.,

Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

Державної акціонерної компанії "Хліб України"

на рішення

від 29.09.08

у справі

№17/308

господарського суду

м. Києва

за позовом

Державного підприємства "ДП Агросервіс 2000"

до

Державної акціонерної компанії "Хліб України"

про

стягнення заборгованості в розмірі 3873,66 грн.

за участю представників сторін

від позивача:

у засідання не прибули

від відповідача:

у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "ДП Агросервіс 2000" звернулось з позовом до Державної акціонерної компанії "Хліб України" про стягнення з відповідача 3564,76 грн. заборгованості за договором №10376 від 19.06.07, 207,44 грн. пені, 74,86 грн. інфляційних, 26,60 грн. 3% річних.

Позов мотивовано посиланням на обставини поставки відповідачем позивачеві на виконання вказаного договору зерна, партія якого виявилась зараженою, у зв'язку з чим всі отримані від переробки цієї карантинної партії зерна відходи були знищені в присутності інспектора Державної інспекції по карантину рослин по Запорізькій області. Оскільки відповідно до умов договору вартість відходів від переробки зерна мала бути зарахована позивачем як часткова оплата наданих послуг, а вказані карантинні відходи були знищені, позивач доводить наявність спірної заборгованості.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на виконання ним своїх зобов'язань за договором у повному обсязі, а також порушення позивачем вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження загальних вимог до здійснення переробки, утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції" при здійсненні знищення вищевказаної партії зернових відходів у кількості 30,757 тон без погодження із відповідачем до того ж раніше за складення Державною хлібною інспекцією у Запорізькій області посвідчення на аналіз проби щодо можливого спалення пшеничних відходів.

Рішенням від 29.09.08 господарський суд м. Києва (суддя Кролевець О.А.) позовні вимоги задовольнив, визнавши їх доведеними.

Ухвалою від 26.11.08 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову.

Касатор доводить, що позивач не мав прав знищити передану на переробку продукцію без згоди власника продукції, що не враховано судом першої інстанції, який до того ж не встановив усі суттєві обставини в справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 19.06.07 між Дочірнім підприємством "ДП Агросервіс 2000" (переробник) та Державною акціонерною компанією "Хліб України" (замовник) укладено договір №10376 на переробку зерна пшениці (далі –Договір), відповідно до розділу 1 якого відповідач зобов'язався передати позивачеві зерно пшениці 2, 3, 4, 5 класів для переробки на борошно на підприємстві позивача, а позивач зобов'язався приймати зерно і доводити його до борошномельних кондицій, забезпечувати збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігати і видавати борошно відповідачеві на підприємстві позивача.

Відповідно до п. 2.2 Договору позивач взяв на себе зобов'язання здійснити приймання зерна пшениці, що поставляється відповідачем, за показниками фізичної ваги та фактичної якості. Переробка наданого зерна та відпуск продуктів його переробки проводиться згідно з Правилами організації і ведення технологічних процесів на борошномельних заводах, затверджених наказом Мінагропрому України від 20.03.98 №83. Розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати і переробляти його на борошно згідно з дозволом замовника на переробку. За здану сировину позивач зобов'язаний видавати відповідачу продукти переробки за розрахунковим виходом за формою №117, виходячи з базисного виходу і фактичної якості зерна, що зазначаються в акті-розрахунку та погоджуються із замовником і є невід'ємною частиною Договору. Забезпечувати зберігання зерна пшениці та продуктів її переробки. Нести повну матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування і зниження якості зерна та продуктів його переробки.

Згідно з розділом 3 Договору якість зерна, що поставляється замовником переробнику, повинна відповідати вимогам ДСТУ 3768:2004 "Пшениця. Технічні умови".

Згідно з п. 4.1 Договору відповідач зобов'язаний оплачувати позивачеві вартість переробки зерна в розмірі 150 грн. з ПДВ за одну тону. Оплата вартості фактично наданих послуг переробнику проводиться замовником на підставі наданих рахунків та актів виконаних робіт протягом 5-ти банківських днів з моменту отримання рахунку та підписання актів виконаних робіт (п. 4.2). Крім того, в п. 4.3 Договору сторони погодили, що замовник може проводити оплату фактично наданих послуг переробнику висівками та відходами І-ІІ категорії, отриманими в результаті переробки, за цінами, погодженими сторонами в Додатках до цього Договору.

Згідно з п. 4.4 Договору позивач зобов'язаний щомісячно протягом 5-ти днів місяця, наступного за звітним, надавати відповідачеві матеріали (форми №117, №34 та акти виконаних робіт) про фактично перероблені обсяги зернової сировини, виробленої готової продукції, отриманих побічних продуктів, відходів, але не менше розрахункових виходів та обсягів отриманих продуктів переробки.

Договір укладений на термін до 31.12.07, додатковою угодою №3 від 25.12.07 сторони продовжили термін дії Договору до 31.03.08.

Також сторонами укладені Додаткові угоди №1 від 17.09.07, №2 від 01.10.07, №4 від 08.01.08, якими змінено умови Договору щодо форми та розміру оплати наданих позивачем послуг.

Як доводить позивач та визнано судом першої інстанції, в січні 2008 року відповідач передав, а позивач прийняв зерно пшениці продовольчої 3-го класу (132,850 тон) та 4-го класу (599,450 тон) у загальній кількості 732,300 тон. В підтвердження цього позивачем надані залізничні накладні №41252242, №47624702 та №47624703. Якість зерна підтверджувалась сертифікатами №454327 від 18.01.08 та №454328 від 21.01.08, виданими Державною хлібною інспекцією, а також Карантинними сертифікатами Державної інспекції з карантину рослин у Херсонський області та АР Крим.

При розгляді справи суд першої інстанції не звернув увагу та не дослідив обставини приймання збіжжя пшениці позивачем та фактичну якість цього збіжжя у момент приймання по якості.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що Державний контроль з карантину рослин здійснюють Державні інспектори з карантину рослин України. Відповідно до п. 5.2 Фітосанітарних правил фітосанітарний контроль підкарантинних матеріалів включає проведення комплексу карантинних заходів державними інспекторами з карантину рослин: карантинний огляд, фітосанітарна експертиза; у разі виявлення карантинних або інших шкідливих організмів –проведення знезараження, очистки чи інших заходів, які спрямовані на знищення карантинного організму.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про карантин рослин" особи, які здійснюють господарську діяльність, пов'язану з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням, торгівлею рослинами і рослинними продуктами, зобов'язані: виконувати фітосанітарні правила та здійснювати фітосанітарні заходи; виконувати розпорядження органів Державної служби з карантину рослин України щодо проведення відповідних карантинних заходів; зареєструватися у відповідній інспекції з карантину рослин, якщо це вимагається згідно із статтею 27 цього Закону; подавати на вимогу спеціалістів Державної служби з карантину рослин України відомості про об'єкти регулювання; надавати інспекторам з карантину рослин безперешкодно доступ до об'єктів регулювання на будь-якій стадії виробництва, переробки чи обігу для проведення інспектування, перевірки документації та відбору зразків від об'єктів регулювання для визнання їх фітосанітарного стану в порядку, передбаченому цим Законом; сприяти проведенню карантинних заходів у карантинних та прилеглих до них зонах у разі виявлення карантинних організмів; зберігати усі фітосанітарні сертифікати, карантинні сертифікати та карантинні дозволи протягом одного року починаючи з дати видачі. Правила фітосанітарного контролю є обов'язковими для виконання органами державної влади та особами.

У відповідності з вимогами ст. 13 Закону України "Про карантин рослин", яка регулює порядок проведення фітосанітарної експертизи, та п. 5.1 Фітосанітарних правил з метою виявленні та ідентифікації шкідливих організмів Державною інспекцією по карантину рослин по Запорізькій області проведено перевірку переданого відповідачем зерна пшениці на наявність карантинних організмів, в ході якої виявлені карантинні організми – гірчак повзучий, рожевий. Факт виявлення карантинних організмів підтверджується відповідними актами фітосанітарного контролю підкарантинних матеріалів, об'єктів та транспортних засобів, а саме: актами фітосанітарного контролю №5 від 24.01.07, №6 від 24.01.08, №7 від 30.01.08, №10 від 28.01.08, №11 від 30.01.08, та висновками фітосанітарної експертизи №98 від 24.01.08, №106 від 25.01.08, №111 від 29.01.08, №112 від 29.01.08. В зазначених актах фітосанітарного контролю позивачеві (переробнику) рекомендовано здійснити спалювання відходів після переробки карантійного зерна. Зараженість відходів, отриманих після переробки зерна пшениці, також підтверджується Посвідченням №37 на аналіз проби від 15.02.08.

Позивач стверджує, що згідно з приписами Державної інспекції по карантину рослин по Запорізькій області та у відповідності до вимог чинного законодавства, всі відходи в кількості 30,757 тон, отримані від переробки 726,150 тон партії зерна за Договором (Акт за ф. №117 від 05.02.08), були знищені шляхом спалення в присутності інспектора Державної інспекції, про що складено Акт №2/08 від 14.02.08 (ф. №23).

Про виявлення в партії зерна карантиннних організмів та необхідність знищення всіх відходів від переробки цієї партії позивач повідомив відповідача листом від 28.01.08 за вих. №29. Крім того, листом від 14.02.08 за вих. №51 позивач повідомив відповідача про свою відмову від придбання партії відходів в зв'язку з зараженням та знищенням. У своєму листі за №1-7-557/2-24/284 від 19.02.08 відповідач зазначив, що зазначена партія зерна є державним продовольчим резервом, а тому до встановлення всіх обставин просив позивача розмістити відходи від переробки зараженої партії зерна на тимчасове зберігання в окремому місці.

Судом першої інстанції встановлено, що в рамках виконання умов Договору позивач виконав, а відповідач прийняв роботу позивача з переробки зерна пшениці, про що складено Акт №05.02.2005 здачі-прийняття робіт від 05.02.08 до Договору №10376 від 19.06.07. Згідно з вказаним актом загальна вартість виконаних позивачем робіт становить 108922,51 грн. Для здійснення відповідачем оплати позивач виставив рахунок-фактуру №СФ-0000064 від 05.02.08, однак відповідач оплатив виконані позивачем роботи лише в частині суми 105357,75 грн., після чого залишилась заборгованість в розмірі 3564,76 грн.

Як вбачається з судового рішення, при розгляді даної справи судом першої інстанції не досліджено та не надано правої оцінки обставинам наявності сертифікатів №454327 від 18.01.08 та №454328 від 21.01.08, виданих Державною хлібною інспекцією, а також Карантинних сертифікатів Державної інспекції з карантину рослин у Херсонський області та АР Крим, які містять якісну оцінку збіжжя на момент здачі на переробку та відповідність збіжжя вимогам діючого стандарту.

Зокрема відповідач доводить, що у карантиниих сертифікатах Державної інспекції з карантину рослин у Херсонський області (а.с. 21-31) зазначалось, що на момент відправки карантинні організми не виявлені, а збіжжя підлягало догляду у місці призначення –м. Запоріжжя.

Проте всупереч вимогам ст. 84 ГПК України суд першої інстанції вказаним доводам не надав належної правової оцінки, тобто не прийняв до уваги чи відхилив. Тобто справа розглянута судом без дотримання вимог ст.ст. 43, 47, 43 ГПК України, а судове рішення прийнято без встановлення усіх суттєвих обставин щодо виконання кожною з сторін Договору своїх зобов'язань.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення усіх суттєвих обставин у справі та прийняття рішення відповідно до вимог законодавства.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 29.09.08 у справі №17/308 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий Д.Кривда

Судді Г.Жаботина

А.Уліцький