Постанова № 26262300, 21.09.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДП О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2012 р. № 2а-5022/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

представника позивача Величка Р.А.,

представника відповідача Тістечка Ю.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат-РР»до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магнат-РР»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області Дердавної податкової служби (надалі -ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС), в якому просить:

-визнати протиправними дії ДПІ у Жовківському районі Львівської області щодо складення Акта №171/22-0/33087083 від 21.05.2011 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Магнат-РР» з питань взаєморозрахунків із ТзОВ Західекспертспецбуд»за травень 2009 року, червень 2009 року, які полягають у протиправних висновках про заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість усього на суму 156 340,00 грн., в т.ч. за травень 2009 року у сумі 38920,00 грн., червень 2009 року у сумі 117 420,00 грн.;

-скасувати податкове повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року;

-судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі операції позивача з ТзОВ «Магнат-РР»є реальними, товарними, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів з контрагентом базуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Зокрема, зазначив, що висновки органу державної податкової служби, викладені в Акті перевірки №171/22-0/33087083 від 21.05.2011 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Магнат-РР»з питань взаєморозрахунків за травень 2009 року, червень 2009 року з ТзОВ «Західекспертспецбуд»(надалі - Акт), у результаті якої відбулося заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість усього на суму 156340,00 грн. Вважає твердження ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС щодо нікчемності правочинів між позивачем та його контрагентом такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки одержана від цього суб'єкта господарювання продукція (роботи, послуги) та подальше використання їх в господарській діяльності Підприємства підтверджуються первинними документами. Окрім цього, вказав, що податкове повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України. Позивач неодноразово наголошує у позовній заяві, що факти про можливі порушення ним вимог податкового законодавства відсутні, а вказане вище, навпаки свідчить про протиправність дій податкового органу, що ґрунтується на умисному перекручуванні відповідачем норм податкового законодавства. У зв'язку із наведеним, просить визнати протиправними дії ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС щодо складення Акта, а спірне податкове повідомлення-рішення скасувати.

Згідно ухвали судді від 11 червня 2012 року провадження у адміністративній справі відкрито.

Згідно ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2012 року відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі.

У зв'язку із завершенням реорганізації відповідача, суд на підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) замінив відповідача - Державну податкову інспекцію у Жовківському районі Львівської області його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Жовківському районі Львівської області Державної податкової служби.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, подав у судовому засіданні 11.07.2012 року письмове заперечення №б/н, б/д проти адміністративного позову, у якому обґрунтовує правомірність винесення податкового повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року, зазначивши, що податковий орган діяв у повній відповідності до вимог чинного законодавства та правомірно встановив порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України з підстав безтоварності операцій з контрагентом ТзОВ «Західекспертспецбуд»та вважає, що сам факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання. Тому згідно з частиною 5 статті 203, частинами 1, 2 статті 215, статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, угоди, укладені ТзОВ «Магнат-РР»із названим вище контрагентом, мають ознаки нікчемності. У зв'язку з чим, позивачем було занижено податковий кредит. Окрім цього, зауважив, що аргументи позивача не спростовують наявних порушень, зафіксованих в Акті перевірки та відповідно не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.1999 року (із змінами і доповненнями), ПК України, КАС України.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Судом встановлено, що згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №364031 ТзОВ «Магнат-РР»зареєстроване як юридична особа 02.09.2004 року Жовківською районною Державною адміністрацією Львівської області за №1 398 102 0000 000038. Позивач є платником податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, окрім цього, останній на податковому обліку перебуває у ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС з 06.09.2004 року за №562 (ідентифікаційний код юридичної особи - 33087083, місцезнаходження: 80316, Львівська область, Жовківський район, м.Рава-Руська, вул.Грушевського,36).

Із копії Довідки АА №061358 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що основними видами діяльності Підприємства за КВЕД є: 70.20.0 - здавання в оренду власного нерухомого майна; 26.82.0 - виробництво неметалевих мінеральних виробів, не віднесених до інших групувань; 37.20.0 -оброблення неметалевих відходів та брухту; 51.53.2 -оптова торгівля будівельними матеріалами; 51.90.0 -інші види оптової торгівлі; 63.12.0 -складське господарство.

З матеріалів справи судом встановлено, що ДПІ у Жовківському Львівської області ДПС на підставі наказу від 27.04.2012 року №77 та направлення на перевірку від 27.04.2012 року№74/22-0, виданого головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю, інспектором податкової служби 1 рангу Мончук І.Р. у період з 07.05.2012 року по 14.05.2012 року була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Магнат-РР»з питань взаєморозрахунків за травень 2009 року, червень 2009 року з ТзОВ «Західекспертспецбуд», про що складений Акт від 21.05.2012 року №171/22-0/33087083.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС дійшла висновку щодо порушень ТзОВ «Магнат-РР»вимог ч.5 ст.203, ч.1, ч.2 ст.215, ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України в редакції ві 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(із змінами та доповненнями), в т.ч., що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість усього на суму 156340,00 грн. (за травень 2009 року у сумі 38920,00 грн., червень 2009 року у сумі 117420,00 грн.).

Із матеріалів справи вбачається, що перевіркою достовірності відображених у поданих позивачем у рядку 01 Декларацій з податку на додану вартість «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів»показників за період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року у загальній сумі 645325,00 грн., податковим органом встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення операції здавання в оренду власного нерухомого майна, виробництва асфальту, оптової торгівлі будівельними матеріалами. Проведеною перевіркою відображеного показника за вказаний вище період у загальній сумі ПДВ 645325,00 грн. (у т.ч. по взаєморозрахунках з ТзОВ «Західекспертспецбуд»у сумі 0,00 грн.) на підставі документів, що перевірялись, не було встановлено заниження чи завищення задекларованих ТзОВ «Магнат-РР»показників у рядку 1.

Перевіркою показників, відображених у рядку 10.1 «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків та нульовою ставкою»колонка Б за період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року у сумі 698051,00 грн., встановлено податковим органом, що на формування цих показників вплинуло здійснення операцій з придбання елементів огорож для автомобільних доріг, запчастин, основних фондів, матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, транспортних та інших послуг, результатом чого є завищення задекларованих ТзОВ «Магнат-РР» показників у рядку 10.1 на суму 156340,00 грн.

Окрім цього, перевіркою показників, що відображені у рядку 16.1 «Коригування податкового кредиту за попередні звітні періоди (- чи +): самостійне виправлення платником помилки, що міститься в раніше поданій податковій декларації»(колонка Б) за період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року у загальній сумі «-«54810,00 грн. ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС встановлено, що суб'єктом господарювання здійснювалось самостійне виправлення помилок та, відповідно, не встановлено взаєморозрахунків з ТзОВ «Західекспертспецбуд».

На підставі вказаного Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року (отримане позивачем 05.06.2012 року), відповідно якого збільшено суму грошового зобов'язання ТзОВ «Магнат-РР»за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 195425,00 грн.

Відповідно до п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Суд звертає увагу на те, що позивач, спірне податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку не оскаржував.

На момент виникнення спірних правовідносин спеціальним законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР).

Пункт 1.7 статті 1 даного Закону зазначає, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

На підтвердження здійснення господарських операції з ТзОВ «Західекспертспецбуд»позивач представив суду копії наступних документів, зокрема: - договір оренди нерухомого майна від 01.09.2008 року; - договір купівлі-продажу товару №000002 від 01.04.2009 року; - заявки на доставку товару №25/05-1 від 25.05.2009 року, №05/06-1 від 05.06.2009 року, №15/05-1 від 15.05.2009 року; - повідомлення про здійснення доставки товару №17/05-1 від 17.05.2012 року, №26/05-01 від 26.05.2009 року, №05/06-01 від 05.06.2009 року; - акт прийому-передачі мобільної асфальтозмішувальної установки МВА 160 фірми Benninghoven від 01.04.2009 року; податкові накладні від 30.05.2009 року №113, від 09.06.2009 року №114, від 15.06.2009 року №115 та видаткові накладні №РН-0000029 від 30.05.2009 року, №РН-0000030 від 09.06.2009 року.

Щодо господарських правовідносин ТзОВ «Магнат-РР»із ТзОВ «Західекспертспецбуд»та визначення податку на додану вартість за період, який перевірявся, суд звертає увагу на той факт, що 01.12.2009 року (продавець) ТзОВ «Західекспертспецбуд»та (покупець) ТзОВ «Магнат-РР»підписали договір №000002, згідно якого, продавець зобов'язується відповідно до замовлення покупця передати у власність останньому належний товар (бітум нафтовий), а покупець зобов'язується провести розрахунок за кожну партію поставленого товару у розмірі 100 відсотків його вартості згідно виписаного рахунку або видаткової накладної протягом 20 банківських днів з моменту поставки товару. Виконання договору позивач підтвердив податковими накладними від 30.05.2009 року №113 на загальну суму 233520,00 грн., у т.ч. ПДВ -38920,00 грн.; від 09.06.2009 року №114 на загальну суму 437641,50 грн., у тому числі ПДВ на суму 72940.25 грн.; від 15.06.2009 року №115 на загальну суму 266880,00 грн., у тому числі ПДВ 44480,00 грн. та видатковими накладними №РН-0000029 від 30.05.2009 року, №РН-0000030 від 09.06.2009 року. Тобто, мало місце реальне виконання взятих на себе сторонами зобов'язань.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 року №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), платником податку є будь-яка особа, яка: - здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; - підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; - імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті, а також будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку.

Податковий кредит у відповідності до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.7.5 ст.7 Закону є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.

У відповідності до п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.7.2.3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Отже, вказана норма Закону № 168/97-ВР пов'язує настання права на податковий кредит з призначенням придбаних або виготовлених матеріальних та нематеріальних активів (послуг) - для використання таких у господарській діяльності платника податку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТзОВ «Західекспертспецбуд»укладено господарський договір, факт виконання якого підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами, відтак, суд приходить до переконання, що позивач правомірно відобразив отримані від контрагентів податкові накладні у податковому обліку.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочини, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Показом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем не подано доказів на підтвердження висновків про нікчемність правочинів між ТзОВ «Магнат-РР» та ТзОВ «Західекспертспецбуд», викладених в Акті перевірки від 21.05.2011 року, які є помилковими.

Стосовно твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентом ТзОВ «Західекспертспецбуд», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У даному випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(надалі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 року №9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п.4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч.1 ст.216 ЦК України), (п.7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9).

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Магнат-РР»та ТзОВ «Західекспертспецбуд» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч.5 ст.203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок податкового органу суд вважає помилковим.

У п.24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. №9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки твердження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Окрім того, судом приймається до уваги та обставина, що Львівським окружним адміністративним судом 11.07.2011 року у справі №2а-4736/11/1370 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західекспертспецбуд»про визнання протиправними дій було визнано протиправними дії ДПІ у Личаківському районі м.Львова, які полягали у викладенні в Акті №234/23-2/35101937 від 08.04.2011 року протиправних висновків про безтоварність та нікчемність правочинів та завищенню податкового зобов'язання на суму 586450,00 грн. з: ТзОВ «Бетонбуд»у квітні 2011 року на суму 124712,00 грн., ТзОВ «Будімекс Автодор»у квітні 2010 року на суму 127211,00 грн., ТзОВ «Магнат-РР»у травні 2009 року на суму 38920,00 грн., у червні 2009 року на суму 117420,00 грн. (дана постанова не набрала законної сили).

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, з огляду на докази, що містяться у матеріалах справи, правочини між позивачем та ТзОВ «Західекспертспецбуд»не можуть вважатися нікчемними (недійсними) з огляду на наявність належним чином оформлених документів на їх укладення та виконання обома сторонами. В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача чи його контрагентом, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено наявність всіх підтверджуючих обставин проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зокрема, первинних бухгалтерських документів, факт оплати поставлених позивачу товарів; позивачем на виконання вимог Податкового кодексу України отримано належним чином оформлені податкові накладні, які є підставою для зарахування сум ПДВ до складу податкового кредиту, суд приходить до висновку щодо неправомірності дій ДПІ у Жовківському районі Львівської області ДПС, які полягають у протиправних висновках про заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість усього на суму 156 340,00 грн., в т.ч. за травень 2009 року у сумі 38920,00 грн., червень 2009 року у сумі 117 420,00 грн. ТзОВ «Магнат-РР», а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій податкового органу та скасування податкового повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року, підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України понесені позивачем судові витрати (судовий збір).

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ДПІ у Жовківському районі Львівської області щодо складення Акта №171/22-0/33087083 від 21.05.2011 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТзОВ «Магнат-РР»з питань взаєморозрахунків з ТзОВ Захдекспертбуд»за травень, які полягають у протиправних висновках про заниження податкового зобов'язання по податку на додану вартість усього на суму 156 340,00 грн., в т.ч. за травень 2009 року у сумі 38920,00 грн., червень 2009 року у сумі 117 420,00 грн.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000542300 від 29.05.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнат-РР» судові витрати у сумі 1563 (тисяча п'ятсот шістдесят три) грн. 41 коп., що пов'язані із сплатою судового збору.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 25 вересня 2012 року.