Постанова № 26262111, 19.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 вересня 2012 р. № 2-а- 7512/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.

за участю представників сторін позивача Підіпригори М.О., відповідача Зорій І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Рогань»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби, третьої особи Індустріальної МДПІ Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позов заявлений до СДПІ по роботі з ВПП в м.Харкові, у якому позивач після уточнення позовних вимог просить суд скасувати податкові повідомлення рішення від 15.02.2012 року № 0000250845, яким збільшено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 798397,20 грн.; № 0000260845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18158,00 грн.; № 0000270845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1043052,00 грн.; № 0000290845, яким з урахуванням рішення ДПС у Харківській області від 20.04.2012 року № 2101/10/10-212 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні адміністративний позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на матеріали перевірки та письмові заперечення.

Представник третьої особи в судове засідання свого представника не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Судовим розглядом встановлено, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А00 № 502883, основними видами діяльності згідно довідки АА № 406449 є 21.10 виробництво гофрованого картону; 51.14.0 посередництво а торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками; 51.19.0 оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; 51.90.0 інші види оптової торгівлі.

У період з 16.12.2011 року по 30.01.2012 року фахівцями відповідача проведено документальну планову перевірку ТОВ «Фірма «Рогань»з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2010 року, яка оформлена актом від 06.02.012 року № 77/23-106/14082786.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 15.02.2012 року № 0000250845, яким збільшено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 798397,20 грн.; № 0000260845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18158,00 грн.; № 0000270845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1043052,00 грн.; № 0000280845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 6172,27 грн. та податкове повідомлення рішення від 15.02.2012 року № 0000290845, яким з урахуванням рішення ДПС у Харківській області від 20.04.2012 року № 2101/10/10-212 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн.

Перевіряючи оскаржувані рішення на відповідність приписам ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 15.02.2012 року № 0000250845, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 798397,20 грн., в т.ч. основний платіж 684447,67 грн., штрафні санкції -113949,53 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що за результатами перевірки відповідачем встановлено порушення абз.2 ч.4 ст.21 Закону України від 06.10.1998 року «Про оренду землі», пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з орендної плати на суму 684447,67 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 № 309-VI щодо внесення змін до ч. ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" та ст. 288 Податкового кодексу України повинні бути застосовані, на його думку, до орендних правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеним законом. Оскільки у вказаних нормативних актах відсутні вимоги щодо приведення умов раніше укладених договорів оренди землі (в частині розміру орендної плати) у відповідність з цими законодавчими актам. Ціна договору є істотною умовою останнього, а тому може бути змінена тільки за взаємною згодою учасників правочину.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти вимог даного позову та мотивував свою позицію тим, що позивачем не дотримано положень п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України, оскільки незважаючи на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Судовим розглядом встановлено, що 01.06.00 року між позивачем та виконавчим комітетом Харківської міської ради укладено договір оренди землі, зареєстрований 06.06.00 року за № 114/00 у виконавчому комітеті Харківської міської ради,, на земельну ділянку загальною площею 1,2246 га. за адресою: м. Харків, вул.. Роганська,159. Зазначений договір укладено строком до 02.09.2021 року. Плата за землю вноситься у розмірі 2260,83 грн ( з 06.06.2000року по 31.12.2001 року); з 01.01.2002року 2311,98 грн. та збільшується при зміні розміру земельного податку відповідно до Законів України при цьому сторони укладають додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1.,2.2 Договору, Додаткова угода № 1 до вказаного договору). 15.12.00 року між позивачем та Харківської міської ради укладено договір оренди землі, зареєстрований 19.12.00 року за № 245/00 у виконавчому комітеті Харківської міської ради,, на земельну ділянку загальною площею 0,7600 га. за адресою: м. Харків, вул.. Роганська,159. Зазначений договір укладено строком до 02.03.2021 року. Плата за землю вноситься у період з 19.12.2000 року по 31.12.2011 року у розмірі 973,30 грн., з 01.01.2002 року 1431,33 грн. та збільшується при зміні розміру земельного податку відповідно до Законів України при цьому сторони укладають додаткову угоду, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1.,2.2 Договору, Додаткова угода № 1 до вказаного договору)

Факт отримання зазначених земельних ділянок у користування позивачем підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 06.06.2000 року та 19.12.2000 року. Перевіряючи оскаржуване рішення на відповідність приписам ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України, плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно із ст.274 ПК України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Пунктом 286.2 статті 286 ПК України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до п.288.1-288.3 ст.288 ПК України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган державної податкової служби про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються, зокрема, Законом України «Про оренду землі»від 06.10.98 р. № 161-XIV, ст.15 якого визначено, що істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру. При цьому, згідно ст. 21 вказаного Закону, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Подібне положення міститься і в п. 288.4 ст.288 Податкового кодексу України, відповідно до якого розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Таким чином, згідно із законодавством України питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.

Відповідно до ст. 204, ст.629 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В цьому випадку недійсність договорів на право тимчасового користування земельними ділянками (в тому числі на умовах оренди) законом прямо не встановлена, рішення суду про визнання їх недійсними відсутнє, а тому спірні договори оренди землі є правомірними. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Отже, умови договору (включаючи і умову щодо розміру орендної плати) є обов'язковими для виконання сторонами. Відповідно, підприємство зобов'язане сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі, а саме -в розмірі одного земельного податку.

Водночас, закріплення в Податковому кодексі України мінімального та максимального значення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності означає те, що орендна плата за такі земельні ділянки є регульованою законодавством ціною. Поряд з цим, ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати.

Тобто позивач зобов'язаний сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору.

Суд також зазначає, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 03.06.2008 № 309-VI щодо внесення змін до ч. ч. 4 та 5 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»можуть і повинні бути застосовані до орендних правовідносин, які виникають після набрання ним чинності, тобто до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання чинності зазначеним законом. Згідно із ст. 30 Закону України «Про оренду землі», зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Матеріали справи не містять доказів існування додаткових угод про внесенні відповідних змін до істотних умов договорів оренди землі, зокрема в частині збільшення розміру орендної плати.

Таким чином, враховуючи відсутність у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 03.06.2008 № 309-VI вимог щодо приведення умов раніше укладених договорів оренди землі (в частині розміру орендної плати) у відповідність з цим Законом, суд вважає необґрунтованим винесення податкового повідомлення-рішення в частині донарахування підприємству грошового зобов'язання з орендної плати та штрафних санкцій, оскільки в силу вимог ст. 58 Конституції України норма ч. ч. 4, 5 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»не має зворотної дії до спірних орендних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 01 вересня 2011 року № К-37225/10.

Щодо податкового повідомлення рішення від 15.02.02012 року № 0000260845, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18158,00 грн., суд зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем встановлено порушення пп.7.2.3 п.7.2 пп.7.4.1, 7.4.4,7.4.5 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, 198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у період, що ревізувався на загальну суму 14537,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача із посиланням на акт ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 30.12.2011 № 6451/2305/34862195 «Про результаті документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Максистрой»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011 щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Електроспецтех», ТОВ «Техенергоресурс», ТОВ «Промспец Консалтинг», ТОВ «Промбуд-Монтажінвест», ТОВ «Промтехноопт»їх реальності та повноті відображення в обліку»; довідки ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова від 25.12.2011 року № 016/2305/32029853 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «БС-Сервіс»щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ«Промспецконсалтинг»їх реальності та повноти відображення у податковому обліку за період грудень 2010 року, січень-липень 2011 року; від 03.01.2012 року № 6/2305/32029853 «Про результати проведення зустрічної звірки ПП «БС-Сервіс»щодо документального підтвердження господарських операцій із платником податків ТОВ «Промтехноопт»їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень-вересень 2011 року»; листа ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 19.01.2012 року № 114/7/15-651, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності контрагентами у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України, неподання податкової звітності, мають ознаки нереальності та мають ознаки умисного ухилення від сплати податку на додану вартість. Вказані документи стали підставою для висновку про відсутність реальності господарських операцій по ланцюгу постачання та відповідно донараховані податкові зобов'язання та визначення штрафних санкцій.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.198.1-198.3. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що позивачем укладено з ТОВ «Максистрой»договір підрядних робіт по ремонту крівлі адміністративної будівлі від 29.07.2011 року № 2/10, розташованої за адресою: вул.. Роганська,159, загальною площею 1460 м2, п.2.1.5 якого визначено, що підрядник має право самостійно залучати третіх осіб до виконання робіт по Договору, залишаючись при цьому відповідальним перед позивачем за дії третіх осіб. Вартість робіт по договору складає 85297,20 грн., в т.ч. ПДВ 14216,20 грн. (а.с.96-97, т.3).

Суд зауважує, що предметом правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом є виконання будівельно-монтажних робіт, тобто здійснення господарської діяльності, яка в силу норм Закону України "Про ліцензування господарської діяльності", Закону України "Про архітектурну діяльність", Закону України "Про основи містобудування" підлягає ліцензуванню. За правилами Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві (затверджено постановою КМУ від 05.12.2007р. №1396; далі за текстом -Порядок №1396), Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури (затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 27.01.2009р. №47, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2009р. за №226/16242; далі за текстом -Ліцензійні умови №47) видачі суб'єкту господарювання ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері будівництва передує процедура перевірки відповідним суб'єктом владних повноважень -органом ліцензування відповідності такого суб'єкта господарювання визначеним законодавством організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам.

Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Максистрой" має ліцензією серії АВ № 316232 . Жодних доказів встановлення компетентним суб'єктом права, яким у спірних правовідносинах щодо будівельної діяльності є органи державної архітектурно-будівельної інспекції, фактів невідповідності ТОВ "Максистрой" організаційним, кваліфікаційним, технологічним умовам відповідачем в акті перевірки та судовому засіданні не наведено.

Крім того позивач мав взаємовідносини з ПП «БС-Сервіс»та ТОВ «Сталікс»з питань придбання ТМЦ та отримання послуг з заміни устаткування. Вказані правочини укладені в усній формі без дотримання вимог ст..208 ЦК України

На виконання умов договору позивачеві надані податкові накладні від 02.08.2011 року № 1, від 25.08.2011 рок № 15 (ТОВ «Максистрой); від 16.09.2011 року № 38, від 30.03.2011 року № 65 (ПП «БС-Сервіс»); від 17.11.2010 року № 2471 (ТОВ «Сталікс») на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит. Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", наказу ДПА від 30.05.97 № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", , тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 2451 від 25.08.2011 року, № 2242 від 02.08.2011 року, № 3878 від 17.11.2010 року, №2612 від 16.09.2011 року, № 813 від 30.03.2011 року виписок банку встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Виконання робіт підтверджується актами прийняття виконаних робіт, видатковими накладними, рахунками фактурами, (а.с.88-91, 94,98-100,110-112, 148, 153 т.3). Наявність придбаних ТМЦ та їх знаходження на підприємстві позивача підтверджується актом перевірки (стор. акту 32,67) які містять посилання на те, що за результатами інвентаризації надлишків або нестач не виявлено.

Вимоги до оформлення первинних документів визначені ч.2 ст.9 Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом Положення № 88).

Зміст наданих позивачем первинних документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. За таких обставин, ці документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, п.2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що виконання зазначених договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, фактом проведення повного розрахунку за договорами поставки, що податковим органом не заперечується. Відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Суд також зауважує, що якщо особа не виконує своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету або вчиняє будь-які інші протиправні дії, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має всі документальні підтвердження його розміру, що підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі №21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Крім того судовим розглядом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року у справі 2а-253/12/2070 скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова № 0000852305 від 18.01.2012 року та № 0007092305 від 28.12.2011 року, винесені на підставі акту перевірки від 30.12.11 за №6451/2305/34862195, на підставі якого податковим органом зроблено висновок про нікчемність договорів, укладених позивачем з ТОВ "Максистрой". Рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 року (а.с.124-131, т.3)

Враховуючи викладене вище, суд , керуючись ст..ст.9, 71 КАС України вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ТОВ "Максистрой", ПП «БС-Сервіс», ТОВ «Сталікс»та відповідно неправомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам із вказаним контрагентом необґрунтованими.

Щодо податкового повідомлення рішення від 15.02.2012 року № 0000270845, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1043052,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що актом перевірки від 06.02.2012 року № 77/23-106/14082786, встановлено порушення позивачем положень п.5.1. п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.5.5.1 п.5.5 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, 138.8 п.п.138.10.5 п.138.10 ст.138, п.141.1 ст.141, п.146.12 ст.146 ПК України. Вказані порушення встановлені внаслідок включення до складу валових витрат: витрат на оплату товарів (робіт, послуг) по взаємовідносинам з ПП «БС-Сервіс»та ТОВ «Маскистрой»та відсотків за користування коштами по кредитному договору № 50 від 15.11.2005 року у розмірі 3730273,00 грн. виплата, яких не пов'язана з господарською діяльністю.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що судовим розглядом встановлено правомірність формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «БС-Сервіс»та ТОВ «Сталікс», суд приходить до висновку про правомірність віднесення до складу валових витрат вартість придбаних у вказаних контрагентів товарів.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ЗАТ АК «Промислово-інвестиційний банк»філія Комінтернівського відділення Промінвестбанку в м. Харкові укладено кредитний договір від 15.11.2005 року № 50 (а.с.3-28, т.3). За період, що підлягав перевірці позивачем до складу валових витрат за вказаним договором віднесено суму 3730373 грн. Отриманий за вказаним договором кредит (п.2.3 договору) надавався за цільовим призначенням: придбання обладнання -лінія, що складається з трьох одиниць обладнання згідно контракту DL-05-31 від 24.10.2005 року - флексографічної ротаційної машини NILPETER МО -3300, машина LeoMAT 400, машина NEO FOIL модель 3500; викуп частки в статутному фонді ТОВ «Марцек -Рогань», яка належить ТОВ « Marzek Etiketten».

У судовому засіданні представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині скасування оскаржуваного податкового повідомлення рішення, посилаючись на те, що обладнання придбане за контрактом DL-05-31 від 24.10.2005 року позивачем не використовувалося та реалізоване у попередньому звітному періоді ТОВ «Марбел-Рогань»за 15245,1 тис. грн. Корпоративні права Учасника ТОВ «Марбел-Рогань»продано фізичній особі ОСОБА_3, за ціною 5335479,12 грн. від операції позивачем отримано збитки у сумі 6928600,34 грн. та відповідно сума по придбанню корпоративних прав не компенсована доходами від їх продажу. Враховуючи викладене вище фахівцями податкового органу зроблено висновок, що нараховані за договором відсотки не пов'язані з господарською діяльністю у зв'язку із тим, що не компенсовані відповідними доходами.

Відповідно до п. 5.1, пп.5.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі по тексту Закон № 334/94), у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. За змістом пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пункт 1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачає, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Таким чином, Закон № 334/94 прямо передбачає право платника податків віднести витрати до складу валових витрат за фактом сплати коштів за товари (роботи, послуги), які придбаваються для їх подальшого використання у власній господарській діяльності і, як наслідок, відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" у такого платника податку виникає право на формування податкового кредиту. Суд звертає увагу, що Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить жодної норми, яка б вимагала віднесення до складу валових витрат лише витрати з придбання товарів, від продажу яких отримано прибуток. Законодавством не визначено обов'язку платника податку здійснювати лише прибуткову господарську діяльність, оскільки характерною ознакою господарської діяльності є її здійснення на власний ризик суб'єкта господарювання, що передбачає неоднозначність наслідків такої діяльності і не виключає її збитковості.

Статтею 57 ГК України передбачено, що статут суб'єкта господарювання обов'язково повинен містити відомості про порядок розподілу збитків. Отже, Господарський кодекс України передбачає, що від ведення господарської діяльності можна отримати не лише прибуток, але і збитки, і від цього господарська діяльність не перестає бути господарською. Положення п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94, ст. ст. 3, 42 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" встановлюють, що одержання прибутку не є неодмінним результатом і визначальною ознакою господарської діяльності, а є її метою, яка може як бути досягнутою, так і не бути досягнутою, при цьому суд зауважує, що жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що низькорентабельна або збиткова господарська діяльність, не є господарською.

На підставі викладеного вище, суд вважає, що відповідачем по справі не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень рішень та вважає адміністративний позов в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 15.02.2012 року № 0000270845 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо податкового повідомлення рішення від 15.02.2012 року № 0000290845 суд зазначає наступне. Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір від 27.04.2011 року б/н про найм житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1.

Судовим розглядом встановлено, що при проведенні перевірки встановлено порушення п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пп.164.2.1 п.164.2 ст.164 ПК України в частині не включення вартості оплати житлового приміщення до складу сукупного місячного доходу керівника підприємства, що призвело до неутримання, неперерахування податку на доходи фізичних осіб у сумі 5390,73 грн., п.3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом ДПА від 24.12.2010 року № 1020, в частині відображення доходів, що сплачувались фізичній особі у 1-3 кварталах 2011 року у рядку»157»декларації замість рядка «102».

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст.56 ПК України. За результатами адміністративного оскарження відповідно до рішення ДПС України від 27.06.2012 року № 11702/6/10-2216 ППР від 15.02.2012 року № 0000280845 скасовано та залишено без змін ППР № 0000290845 про застосування штрафної санкції з урахуванням рішення ДПС у Харківської області від 20.04.2012 року № 2101/10/10-212 та збільшено на 4588,23 грн. податок з доходів фізичних осіб, з посиланням на порушення п.п.164.2.2 п.164.2 ст.164 ПК України, та застосовано штрафну санкцію у розмірі 689,24 грн. (а.с.1-9, т.2).

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. "б" пункту 176.2 статті 176 розділу IV Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Пунктом п.3.6. наказу ДПА України від 24.12.2010 року № 1020 "Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" у графі 5 "Ознака доходу" зазначається ознака доходу згідно з довідником ознак доходів, наведеним у додатку до цього Порядку. Згідно означеного додатку з ознакою доходу «102»відображаються суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору, крім доходів, зазначених в абзаці третьому пункту 4 підрозділу 1 розділу XX Кодексу (підпункт 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 розділу IV Кодексу) та з ознакою «157»- дохід, виплачений самозайнятій особі (підпункт 165.1.36 пункту 165.1 статті 165 розділу IV, статей 177 та 178 розділу IV Кодексу).

Згідно п. 119.2 с. 119 ПК України,- неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Підпунктом 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В судове засідання представником відповідача в порядку ст.71 КАС України не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 не є самозайнятою особою в розумінні положень пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів суду правомірність винесення оскаржуваних рішень та вважає викладені в позовній заяві вимоги такими, що підлягають задоволенню

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст.94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ "Фірма "Рогань" до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові Харківської області ДПС, третьої особи Індустріальної МДПІ Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити

Скасувати податкове повідомлення рішення від 15.02.2012 року № 0000250845, яким збільшено грошове зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб на загальну суму 798397,20 грн.;

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.02.2012 року № 0000260845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 18158,00 грн.;

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 15.02.2012 року № 0000270845, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 1043052,00 грн.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.02.2012 року № 0000290845, яким з урахуванням рішення ДПС у Харківській області від 20.04.2012 року № 2101/10/10-212 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 510,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету на користь ТОВ "Фірма "Рогань" (код 14082786, м.Харків, вул. Роганська,159, індекс 61172) судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 24.09.2012 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.