Постанова № 26260678, 27.09.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/11261/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11:26

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Мєзєнцева Є.І.

при секретарі Небраті Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» (представник Волосожар Г.В., довіреність від 01.08.12, представник Чуйкова Т.В., довіреність від 01.06.12, представник Гутова О.М., довіреність від 01.06.12) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби (представник Лисенков Д.М., довіреність від 14.06.12, представник Іванова М.Є., довіреність від 26.09.12) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дружківський машинобудівний завод» (далі - Товариство, позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби (далі - Інспекція, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року (а.с.а.с.2-6, 121-125).

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на норми п.201.10 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, п.8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492, а також п.11.4 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1002, зокрема зазначає, що Товариством було звірено дані отриманої в лютому 2012 року податкової накладної №1181 від 26.02.2012 року на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних, згідно отриманого витягу №2041 від 03.04.2012 року вказана податкова накладна була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 02.03.2012 року на суму ПДВ 10'166,72 грн. Поряд з тим наголошує, що згідно законодавства, якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

За твердженнями позивача, дані податкового обліку з ПДВ було приведено у відповідність до даних бухгалтерського обліку Товариства, шляхом надання Інспекції уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2012 року №9016631034 від 04.04.2012 року.

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог з посиланням на п.201.4, п.201.6 статті 201, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та пункти 10, 12 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1002, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що платники податку за звітний (податковий) період визначають підсумки щоденно зареєстрованих операцій та окремо визначають підсумки для уточнюючих розрахунків.

При цьому зауважив, що податкова накладна №1181 від 26.02.2012 року не була відображена в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2012 року, у зв'язку з отриманням цієї податкової накладної Товариством у квітні 2012 року. За таких обставин вважає, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту за лютий 2012 року суми податку за податковою накладною №1181 від 26.02.2012 року, оскільки остання не відображалась у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних в лютому 2012 року та була отримана останнім у квітні.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги, заявлені у позовній заяві, просили їх задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав аналогічним наведеним у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.а.с.145-148).

Суд перебував у нарадчій кімнаті 27.09.12 року з 1106 до 1126 години.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Згідно абз.1-2 ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», завданнями органів державної податкової служби є, зокрема здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Згідно п.1 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції зокрема виконують такі функції як здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів.

Відповідно до п.п.20.1.18 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право, зокрема звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до п.п.41.1.1. п.4.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є, зокрема органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином, Інспекція є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Податковим кодексом та Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

В свою чергу, відповідач Товариство (вул. Леніна, 7, м. Дружківка, Донецька область, 84205, ідентифікаційний код - 00165669) є юридичною особою та платником податку на додану вартість.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.15.1. Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Підпунктом 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України встановлено, що податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

В той же час, загальний порядок звітування платників податку на додану вартість перед контролюючими органами визначається розділом V Податкового кодексу України.

Так, за вимогами п.201.14 ст.201 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюється відповідно до вимог розділу ІІ цього Кодексу. Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді (п.201.15 ст.201 ПК України).

За визначенням п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1 ст.49 ПК України).

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п.49.2 ст.49 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу (п.201.6 ст.201 ПК України).

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання. Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних (п.201.10 ст.201 ПК України в редакції від 23.02.2012 року).

Відповідно до п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

За даними матеріалів справи, позивач виконуючи свій обов'язок платника податку, подав до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2012 року, зареєстровану 19.03.2012 року за №9012917969, до якої в подальшому вніс зміни, надавши уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 04.04.2012 року №9016631034.

Внесення Товариством змін до податкової звітності було обумовлено необхідністю включення до складу податкового кредиту податкові накладні, які були використані в його господарській діяльності у лютому 2012 року, а саме, податкової накладної №54 від 15.02.2012 року, якою зменшено податковий кредит на суму ПДВ 10'144,00 грн., податкової накладної №23096/140 від 29.02.2012 року, якою зменшено податковий кредит на суму ПДВ 22,80 грн. та податкової накладної №1181 від 26.02.2012 року, якою збільшено податковий кредит на суму ПДВ 10'166,72 грн.

Згідно абз.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України).

Відповідно до п.58.1 ст.58 Податкового органу України, у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податку відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на проведення та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок формування результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Так, п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України закріплено, що за результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п.86.8 ст.86 ПК України).

За приписами п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п.56.2 ст.56 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатом розгляду Державною податковою службою у Донецькій області та Державною податковою службою України скарг позивача на прийняте Інспекцією податкове повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року, останнє було залишено без змін (а.с.а.с.27-35).

Судом встановлено, що за результатом проведеної відповідачем камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість, Інспекцією були встановлені порушення позивачем п.198.2 ст.198, п.201.4 ст.201, п.201.10 ст.201 розділу V Податкового кодексу України, п.8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 року №1492 та п.7 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1002, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань по уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 04.04.2012 року №9016631034 за лютий 2012 року, про що складено відповідний акт (а.с.а.с.8-15).

В свою чергу на підставі акту про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість від 19.04.2012 року №46/15-17/1-1-00165669, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року, яким загальна сума грошового зобов'язання позивача за основним платежем та штрафними санкціями склала 15'249,00 грн.

Із суті пояснень наданих представниками Інспекції у судовому засіданні та змісту письмових заперечень податкового органу, випливає, що відповідач вбачає порушення чинного податкового законодавства з боку позивача у тому, що останній не мав права уточнювати податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2012 року, а повинен був відобразити зазначені вище податкові накладні у складі податкових декларацій за наступні звітні періоди.

Втім, здійснивши правовий аналіз норм законодавства, якими регулюється порядок надання платниками податку податкової звітності контролюючим органам, в їх сукупності, адміністративний суд вважає такі висновки відповідача безпідставними, обґрунтовуючи це наступним.

В силу п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточненні показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Зазначена норма, окрім іншого встановлює, що платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Отже, аналізуючи спірні правовідносини у співвідношенні із приписами наведеної вище норми, суд вважає, що позивач, в силу наданого йому законом права обрання певної форми внесення змін до податкової звітності, міг на власний розсуд, як подати до податкового органу уточнюючий розрахунок за спірний звітний період (лютий 2012 року), так і відобразити суму податку на додану вартість у сумі 10'166,72 грн. за податковою накладною від 26.02.2012 року №1181 у складі податкової декларації за наступний податковий період. При цьому, незалежно від обраного способу звітування перед контролюючим органом про самостійно виявлені помилки, дії платника податків є правомірними.

Така правова позиція суду, окрім іншого, ґрунтується також на висновках Верховного суду України, викладених у листі від 01.05.2012 року, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.237 КАС України, за 2010-2011 рр. (абз.2 п.11 «Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів»), згідно яких, у разі якщо право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

З матеріалів розглядуваної судової справи випливає, що 26 лютого 2012 року товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Україна» було поставлено позивачу товар (сталь товстолистова гарячекатана 8х1800х6000 мм) на суму 61'000,31 грн., з яких сума податку на додану вартість складає 10'166,72 грн.

Між тим, право Товариства на формування податкового кредиту на означену суму податку на додану вартість, наразі підтверджується податковою накладною №1181 від 26.02.2012 року (а.с.113), залізничною накладною (а.с.111), актом прийому-передачі №3471 від 26.02.2012 року (а.с.112) та рахунком фактурою №3471 від 26.02.2012 року (а.с.110).

Згідно наявних у матеріалах справи реєстрами виданих та отриманих податкових накладних Товариства (а.с.а.с.49-109), а також витягу з Єдиного реєстру податкових накладних від 03.04.2012 року №2041 (а.с.114), податкова накладна №1181 від 26.02.2012 року була зареєстрована товариством з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Україна» 02.03.2012 року та отримана позивачем 04.04.2012 року.

В світлі приписів статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

ь дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

ь дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Тобто, закон встановлює єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. При цьому, відповідачем не ставиться під сумнів факт належного оформлення податкової накладної №1181 від 26.02.2012 року, а отже і не оспорюється право позивача на формування податкового кредиту з урахуванням зазначеної в ній суми ПДВ.

Таким чином, право на віднесення суми податку на додану вартість у розмірі 10'166,72 грн. до податкового кредиту, в даному випадку, виникло у позивача саме у лютому 2012 року, в результаті проведеної ним господарської операції з придбання у товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Україна» товстолистової гарячекатаної сталі, про що свідчать належні та допустимі, в розумінні статті 70 КАС України, докази в матеріалах справи (а.с.а.с.110-113).

Втім, оскільки у названий звітний період Товариство не включило зазначену суму ПДВ до податкової декларації №9012917969 від 19.03.2012 року (а.с.а.с.39-40), останнє, в порядку передбаченому статтею 50 Податкового кодексу України, надало Інспекції уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань за лютий 2012 року (а.с.а.с.42-44).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка і є в першу чергу підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, на переконання суду, позивач разом з отриманням податкової накладної отримав право на коригування податкової звітності за період в якому фактично виникло право на формування податкового кредиту, що узгоджується з уточненням Товариством у квітні 2012 року податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року.

Беручи до уваги зміст наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що надавши до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №9012885008 від 04.04.2012 року, позивач діяв відповідно із приписами чинного законодавства.

Поряд з тим судом встановлено, що зміни внесені позивачем до податкової звітності не вплинули на загальні показники декларації, яка уточнювалась, внаслідок того, що до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №9016631034 від 04.04.2012 року, Товариство окрім податкової декларації №1181 від 26.02.2012 року, якою було збільшено податковий кредит на 10'166 грн., включило також податкові накладні використані в його господарській діяльності у цьому ж звітному періоді, але за якими податковий кредит платника податків зменшується на таку саму суму ПДВ (а.с.46).

Дослідження оскаржуваного акту суб'єкта владних повноважень, зумовлює також висновок суду, про те, що норми закону наведені у ньому, в якості підстави для відповідальності платника податку за їх порушення (п.198.2 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, п.8 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності, затвердженого наказом Мінфіну від 25.11.2011 року №1492, а також п.7 наказу ДПА України «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення»), не знаходять свого підтвердження, а навпаки спростовуються наданими позивачем письмовими доказами.

Зокрема, посилаючись на п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, Інспекцією не взято до уваги той факт, що означена норма надає право покупцю платнику податку на додану вартість віднести суму податку на додану вартість до податкового кредиту з дати фактичного отримання ним товару (26 лютого 2012 року).

За таких обставин, відповідач не довів, в порядку статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що в свою чергу є підставою для визнання його нечинним.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, зокрема, судовий збір, підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 «Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ».

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 152,49 грн.

Поряд з тим враховуючи, що під час звернення з розглядуваним адміністративним позовом, позивач сплатив суму судового збору, яка перевищує встановлену законом для даної категорії позовних заяв, суд також повертає частину переплаченого ним судового збору у розмірі 959,73 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року - задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000041510/5242/15-17/1-00165669 від 15.05.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Дружківський машинобудівний завод» судовий збір у розмірі 152,49 грн. (сто п'ятдесят дві гривні сорок дев'ять копійок) шляхом їх безспірного списання із рахунків Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби.

Повернути публічному акціонерному товариству «Дружківський машинобудівний завод» частину надмірно сплаченого судового збору у розмірі 959,73 грн. (дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень сімдесят три копійки) за платіжним дорученням №5644 від 13 серпня 2012 року.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 27 вересня 2012 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений 02 жовтня 2012 року.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мєзєнцев Є.І.