Рішення № 26259954, 02.10.2012, Оболонський районний суд міста Києва

Справа пр. №2/2605/4468/12

ун. №2605/12504/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2012 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Андрейчука Т.В.

при секретарі - Ліщенко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства завод "Генератор" про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У серпні 2012 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача державного підприємства завод "Генератор" про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 08.12.2008 року вона працювала бухгалтером відділу 078 державного підприємства завод "Генератор".

Наказом директора державного підприємства завод "Генератор" від 31.01.2012 року №31-К ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням, за ст.38 КЗпП України.

Позивач стверджувала, що після звільнення роботодавець на сплатив їй у повному обсязі заробітну плату за період з грудня 2008 року по січень 2012 року у сумі 17053,68 грн.

ОСОБА_1 зазначила, що відповідач повинен сплатити їй також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13782,56 грн.

Також позивач вказала, що несплатою при звільненні державним підприємством завод "Генератор" заробітної плати їй заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює у 3000,00 грн.

З цих підстав позивач просила суд стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену при звільненні заробітну плату у сумі 17053,68 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 13782,56 грн., а також 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду справи позивач збільшила розмір позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просила стягнути його у сумі 18794,40 грн.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги свого довірителя з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримала, просила суд стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату у сумі 17053,68 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 18794,40 грн., а також 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, в частині стягнення невиплаченої заробітної плати у сумі 17053,68 грн. Щодо стягнення з його довірителя середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 18794,40 грн. та 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, то представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 пропустила строк позовної давності, а тому у задоволенні позову в цій частині просив суд відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 08.12.2008 року працювала на посаді бухгалтера відділу 078 державного підприємства завод "Генератор" (а.с.6-7).

Наказом директора державного підприємства завод "Генератор" від 31.01.2012 року №31-К ОСОБА_1 була звільнена з роботи за власним бажанням, за ст.38 КЗпП України (а.с.6-7).

Ч.2 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Однак всупереч наведеній законодавчій нормі при звільненні ОСОБА_1 державне підприємство завод "Генератор" не сплатило позивачеві у повному обсязі заробітну плату за період з грудня 2008 року по січень 2012 року у сумі 17053,68 грн. Ці обставини визнав у судовому засіданні представник відповідача.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

П.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, -наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи -по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Оскільки при звільненні з роботи ОСОБА_1 відповідачем не сплачено їй заробітну плату у сумі 17053,68 грн., між сторонами справи відсутній спір про її розмір, державне підприємство завод "Генератор" повинно сплати позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі -Порядок).

У відповідності п.2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому, згідно з п.5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка відповідно до п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством -календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз.2 п.8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз.3 п.8 Порядку).

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 10371,90 грн. (з 31.01.2012 року по 27.09.2012 року -165 робочих днів х середньоденну заробітну плату ОСОБА_1, що складає 62,86 грн. = 10371,90 грн.). Суд не приймає до уваги наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позаяк він здійснений з порушенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Згідно зі ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Несплатою відповідачем позивачеві усіх належних їй при звільненні виплат ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад її життя, вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у сумі 500,00 грн., яке підлягає стягненню з відповідача державного підприємства завод "Генератор" на користь позивача.

У ст.233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2).

У своєму рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. З огляду на це, Конституційний Суд України дійшов до висновку, що положення ч.1 ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оскільки державне підприємство завод "Генератор" фактично не розрахувалося з позивачем при її звільненні (не провело остаточного розрахунку), строк на звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, не збіг.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково, стягнути з державного підприємства завод "Генератор" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату сумі 17053,68 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10371,90 грн. та 500,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч.3 ст.88 ЦПК України суд присуджує з відповідача судовий збір в дохід держави пропорційно до задоволених вимог у випадку, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору.

П.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позаяк ОСОБА_1 заявлено вимоги, які мають одночасно майновий і немайновий характер, які задоволені судом частково, суд присуджує з відповідача в дохід держави судовий збір пропорційно до задоволених вимог у сумі 381,55 грн. (274,25 грн. + 107,30 грн. = 381,55 грн.).

У відповідності до п.2 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

З огляду на вищенаведене, відповідно до ст.ст.116, 117, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст.27 Закону України "Про оплату праці", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 367 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства завод "Генератор" про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства завод "Генератор" (ідентифікаційний код 14312453) на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату сумі 17053 (сімнадцять тисяч п'ятдесят три) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 10371 (десять тисяч триста сімдесят одна) гривня 90 (дев'яносто) копійок та 500 (п'ятсот) гривень 00 (нуль) копійок на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з державного підприємства завод "Генератор" (ідентифікаційний код 14312453) судовий збір у сумі 381 (триста вісімдесят одна) гривня 55 (п'ятдесят п'ять) копійок, в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.В. Андрейчук

02.10.2012 Справа № 2605/12504/12