Ухвала суду № 26257975, 26.09.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Савчук М.В., Бреславського О.Г.

секретаря Скрипник С.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Чернівецького міського бюро технічної інвентаризації, житлово-будівельного кооперативу №5 м.Чернівці з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання рішення органу місцевого самоврядування нечинним, свідоцтва про право власності та договору недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 березня 2012 року,

встановила:

ОСОБА_1 у серпні 2010 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6, виконавчого комітету Чернівецької міської ради, Чернівецького міського бюро технічної інвентаризації, житлово-будівельного кооперативу №5 м.Чернівці про визнання рішення органу місцевого самоврядування нечинним, свідоцтва про право власності та договору недійсними.

Зазначала, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 грудня 2004 року №1049/23 оформлено право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, вартість якої виплачена, за відсутності звернення ОСОБА_8

Тому вважала, що свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яке видано ОСОБА_8 виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 20 грудня 2004 року на підставі наведеного рішення органу місцевого самоврядування, та договір між ОСОБА_8 і

Справа №22ц-920 2012 рік Головуючий у 1 інстанції Федіна А.В.

Категорія:19/21 Доповідач Половінкіна Н.Ю. ОСОБА_4 дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 30 грудня 2004 року, є недійсними.

Також вказувала на відсутність волевиявлення ОСОБА_8 на відчуження майна, вчинення підпису від імені ОСОБА_4 іншою особою.

Просила визнати п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 грудня 2004 року №1049/23 нечинним, свідоцтво про право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, видане виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 20 грудня 2004 року та договір між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 30 грудня 2004 року, недійсними.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги про визнання договору недійсним.

Вважала, що правочин суперечить дійсному волевиявленню ОСОБА_8, оскільки у зв»язку із хворобою останній не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Об»єднано позови в одне провадження ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 жовтня 2010 року.

Першотравневим районним судом м.Чернівці ухвалою від 22 жовтня 2010 року залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 8 червня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заборону на проведення дій з відчуження квартири АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4, яку накладено ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 20 жовтня 2010 року.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 8 червня 2012 року скасувати та увалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог про визнання рішення органу місцевого самоврядування нечинним, свідоцтва про право власності недійсним,.

Також, вирішуючи позов ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, суд першої інстанції вважав недоведеним неспроможність ОСОБА_8 на момент укладення оспорюваного правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

На обґрунтування наведеного суд першої інстанції послався на зазначення у висновку комплексної судової медико-психіатричної експертизи №082 Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи від 23 листопада 2011 року про неможливість надати відповідь про можливість під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки у наданій медичній документації відсутні будь-які відомості про стан основних психіатричних функцій під експертного (увага, сприйняття, осмислення, інтелектуальна продукція, мислення, пам»ять, емоційно-вольові зміни, критичні можливості).

Такі висновки суду першої інстанції стверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 2 ст.16 ЦК України статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Предметом позову ОСОБА_1, тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення є визнання п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 грудня 2004 року №1049/23 нечинним, свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 20 грудня 2004 року та договору між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 30 грудня 2004 року, недійсними.

При цьому ОСОБА_1 пов»язувався захист своїх прав та інтересів з правовідносинами з права користування квартирою АДРЕСА_1 та спадкування внаслідок смерті ОСОБА_8

Проте, вимоги ОСОБА_1 про визнання п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 грудня 2004 року №1049/23 нечинним, свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 20 грудня 2004 року, недійсним фактично зводяться до оспорення права власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1.

На підставі ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Разом з тим обраний ОСОБА_1 спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання п.1.2 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 14 грудня 2004 року №1049/23 нечинним, свідоцтва про право власності ОСОБА_8 на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 20 грудня 2004 року незаконним не опосередковується із встановленням, зміною чи припиненням прав та обов»язків позивача щодо квартири АДРЕСА_1.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання рішення органу місцевого самоврядування нечинним, свідоцтва про право власності недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним, обставинами, якими обґрунтовувала свої вимоги, зазначала здійснення відчуження квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, право власності якого на майно визначено свідоцтвом, що є недійсним, вчинення підпису від імені ОСОБА_4 іншою особою.

Правовою підставою позову визначала положення ч.1-3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Водночас позов ОСОБА_1 мотивований тим, що на момент укладення договору між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 30 грудня 2004 року, ОСОБА_8 внаслідок захворювання не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, волевиявлення останнього не відповідало його внутрішній волі.

Положеннями ч.4 ст.207 ЦК України передбачено, якщо фізична особа у зв»язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи, на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Встановлено, що між ОСОБА_8 і ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Першої Чернівецької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 30 грудня 2004 року.

Зі змісту правочину вбачається, що за дорученням ОСОБА_8 текст правочину у його присутності підписано ОСОБА_9 у зв»язку з хворобою.

На підставі ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтересі порушені.

Відповідно до п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №7 «Про судову практику розгляду цивільних справах про визнання правочинів недійсними»правила ст.225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не можна керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК зобов»язаний призначити судову-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 7 квітня 2011 року призначена комплексна судова медично-психіатрична експертиза.

За змістом висновку комплексної судової медико-психіатричної експертизи №082 Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи від 23 листопада 2011 року про неможливість надати відповідь про можливість під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, оскільки у наданій медичній документації відсутні будь-які відомості про стан основних психіатричних функцій під експертного (увага, сприйняття, осмислення, інтелектуальна продукція, мислення, пам»ять, емоційно-вольові зміни, критичні можливості).

Отже висновок не містить даних про неспроможність ОСОБА_8 усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Відповідно до п.18 Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров»я України від 8 жовтня 2001 року №397, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 березня 2002 року №219/6507, п.2.8 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров»я України від 17 січня 1995 року №6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року №254/790, експертом повідомлено про неможливість дати відповіді на питання, що поставлені.

З огляду на наведене, доводи ОСОБА_1 про неправомірну відмову судом першої інстанції у призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи суперечать положенням ч.2 ст.150 ЦПК України.

Згідно до положень ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Відповідно до постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у порядку перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2011 року, виходячи з вимог норми ч.1 ст.225 ЦК України, висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання в апеляційній скарзі на порушенням норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, стосуються результатів оцінки доказів.

Між тим, вони суперечать положенням ч.3 ст.212 ЦПК України про те, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги ч.6 ст.147 ЦПК України та роз"яснення Пленуму Верховного Суду України, викладені у п.3 постанови від 30 травня 1997 року №8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", за якими при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, має грунтуватися на всебічному, повному й об"ективному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив і з інших доказів про стан ОСОБА_8 на момент укладення правочину, зокрема, медичної карти відділення хірургічної стоматології №16210/613 Обласної клінічної лікарні на ім»я ОСОБА_8, медичної карти амбулаторного хворого на ім»я ОСОБА_8

При цьому судом першої інстанції дано оцінку показам свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та інших щодо психічного стану ОСОБА_8, його поведінки.

Беручи до уваги, що у матеріалах справи відсутні докази про неспроможність ОСОБА_8 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання правочину недійсним відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України.

Крім того, колегія суддів не знаходить підстав для визнання заяви ОСОБА_1 про відвід судді обґрунтованою.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про розгляд справи неповноважним судом.

Як вбачається з матеріалів справи підстав для повторного розподілу справи протягом зупинення провадження у справі у зв»язку з призначенням експертизи не було.

Провадження у справі відновлено ухвалою судді Федіної А.В. від 18 квітня 2012 року, якій розподілено справу для розгляду, та продовжено судовий розгляд.

За таких обставин cудове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 8 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді