Ухвала суду № 26252023, 03.10.2012, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №11-1092/12 11/1090/5361/12 Головуючий у І інстанціїСкарлатКатегорія65Доповідач у 2 інстанції Димарецький03.10.2012

УХВАЛА

Іменем України

26 вересня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - ШРОЛЯ В.Р.

суддів: ДИМАРЕЦЬКОГО В.М., ЗАГОРУЙКА В.В.

за участю прокурора КРАСКІВСЬКОГО В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями прокурора, який затвердив обвинувальний висновок та засудженого ОСОБА_2, на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 06 червня 2012 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Андрусіїв Гощанського району Рівненської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, працюючого директором ТОВ ,,ВПК Зоряний", проживаючого в АДРЕСА_1,

засуджено, як зазначено у вироку, за ч. 2 ст. 382 КК України до покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 1(один) рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку в 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає обов'язки, передбачені п. п. 2, 3, 4 ст. 76 КК України.

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 засуджено за вчинення ним злочину, як зазначено у вироку суду, при наступних обставинах.

На підставі протоколу № 1 зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Виробничо - побутовий комплекс ,,Зоряний" від 09 вересня 2005 року директором підприємства із 09 вересня 2005 року призначений ОСОБА_2 Рішенням Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року, яке вступило в законну силу ТОВ ,,ВПК ,,Зоряний" зобов'язано повернути закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофздоровниця" все майно, одержане за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04 жовтня 1993 року. Згідно договору купівлі-продажу від 04 жовтня 1993 року ТОВ ВПК ,,Зоряний" було передано нерухоме майно відділення санаторію ім. 1 Травня, що включає: корпуси №10,11,12,13,14,15, надвірну вбиральню, танцювальний майданчик, паркову бесідку, доріжку пішохідну асфальтовану, водопровід, каналізацію, теплові та електричні мережі, а також земельну ділянку площею 2,7 га, які розташовані по вул. 9 Лінія на масиві Пуща-Водиця в м. Києві. 17 вересня 2010 року ВДВС Вишгородського районного управління юстиції Київської області на адресу боржника - ТОВ ,,ВПК ,,Зоряний" направлено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №21405014, в якій встановлено термін для добровільного виконання рішення суду до 22 вересня 2010 року. У зв'язку із невиконанням ТОВ ,,ВПК ,,Зоряний" рішення суду ВДВС Вишгородського районного управління юстиції Київської області відповідно до ст. ст. 76, 87 Закону України ,,Про виконавче провадження" 26 жовтня 2010 року та 16 лютого 2011 року винесено постанови про накладення на боржника штрафу, які разом із письмовим попередженням про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду направлені на його адресу. Про невиконання рішення суду заступником начальника відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області 25 жовтня 2010 року, 08 листопада 2010 року та 20 листопада 2010 року складено відповідні акти. Відповідно до реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ від 11 березня 1999 року майно відділення санаторію ім. 1 Травня на даний час зареєстровано за ТОВ ,,ВПК ,,Зоряний" та ЗAT ,,Укрпрофздоровниця" не передавалось. Таким чином, директор ТОВ ВПК ,,Зоряний" ОСОБА_2, як посадова особа уповноважена на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та маючи реальну можливість його виконати, не вжив жодних дій, спрямованих на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року.

В апеляції прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину і правильності кваліфікації його дій, просить вирок скасувати та постановити свій вирок, яким засудити ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 382 КК України до двох років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими, адміністративно-господарськими обов'язками строком на три роки. При цьому апелянт посилається на таке. У відповідності до вимог ст. 335 КПК України та п. 29 Постанови ПВС України № 7 від 24.10.2003 року ,,Про практику призначення судами кримінального покарання", у резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені вид і розмір не тільки основного, а і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, а також сукупністю злочинів або вироків. Згідно положень ст. 55 КК України та п. 17 вказаної вище постанови Пленуму, рішення про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має бути чітко сформульоване в резолютивній частині вироку, для того щоб не виникло жодних сумнів під час виконання останнього. При призначенні даного виду покарання суд повинен у вироку вказати конкретні посади, право обіймати які позбавляється засуджений або конкретний вид діяльності, право займатися якою він позбавляється. Суд першої інстанції всупереч зазначених вимог закону, застосувавши додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до ОСОБА_2, у резолютивній частині вироку не вказав, які обов'язки, пов'язані з посадою засудженого або із заняттям діяльністю, він позбавлений права виконувати. Крім того, виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, з випробуванням звільняються засуджені особи лише від відбування певних видів основного покарання, а призначені при цьому додаткові покарання відповідно до вимог ст. 77 КК України підлягають реальному виконанню, про що суд має зазначити у резолютивній частині вироку. Щодо ст. 75 КК України, на думку апелянта, суд, звільнивши засудженого від відбування покарання з випробуванням, неповною мірою врахував обставини справи, характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу засудженого, що вплинуло на призначення ОСОБА_2 покарання, яке за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м"якості.

Засуджений ОСОБА_2 в апеляції просить вирок щодо нього скасувати, а кримінальну справу закрити, оскільки, на його думку, вирок суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Апеляцію обґрунтовує тим, що суд не надав належної правової оцінки всім обставинам справи та поклав в основу обвинувального вироку висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім цього, стороною обвинувачення не була доведена наявність в його діях прямого умислу на невиконання рішення Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що його показання про неможливість виконати рішення суду без відповідного роз'яснення щодо його виконання протирічать ухвалі Господарського суду м. Києва від 08.10.2010 року, оскільки нею начебто роз'яснено рішення вказаного суду від 16.03.2010 року. Так, з резолютивної частини вказаної ухвали вбачається наступне: ,,Зобов'язати ТОВ ,,Виробничо-побутовий комбінат ,,Зоряний" повернути Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофоздоровниця" все одержане за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року" слід розуміти так, що на Товариство з обмеженою відповідальністю ,, Виробничо-побутовий комбінат ,,Зоряний" покладено обов'язок повернути Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофоздоровниця" всі кошти, одержані за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року в грошовій одиниці України в сумі, визначеній відповідно до чинного законодавства України. З викладеного вбачається, що вказана ухвала суду жодним чином не роз'яснює рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року, в частині механізму повернення майна, отриманого за договором, а навпаки, з урахуванням помилкових тверджень у ній, ще більше заплутує сторони виконавчого провадження. Отже його (апелянта) твердження про те, що він не розумів і не розуміє як виконувати рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року відповідають фактичним обставинам справи та свідчать про відсутність в нього умислу на невиконання рішення суду, у зв'язку з чим висновок суду першої інстанції про протилежне є безпідставним та необґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: прокурора, який підтримав апеляцію прокурора та заперечував проти апеляції засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Крім того, вирок суду має бути постановлений на матеріалах, які повно, об"єктивно та всебічно досліджені судом, а висновки суду про подію злочину, винуватість чи не винуватість особи та інші питання, які вирішуються судом при постановленні вироку, з достовірністю випливати з матеріалів справи. Ці висновки суду мають бути належно мотивовані у вироку, і суд повинен зазначити, чому одні докази визнав достовірними і поклав їх в основу вироку, а інші визнав недостовірними і відхилив.

Так, суд 1-ї інстанції, визнавши винним ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, як на доведеність вини засудженого у вироку послався на покази свідка ОСОБА_3 - заступника начальника відділу ДВС Вишгородського районного управління юстиції Київської області, копію рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року, копію постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 року, копію постанови Вищого господарського суду України від 04.08.2010 року, копію ухвали господарського суду м. Києва від 08.10.2010 року та інші письмові докази, наведені у вироку суду.

В той же час, як встановлено під час апеляційного розгляду справи, судом першої інстанції вищевказані вимоги закону в повній мірі під час судового розгляду справи не виконані. Суд неповно перевірив докази у справі, не усунув суперечності в доказах та у вироку не дав належної оцінки зібраним по справі, дослідженим в судовому засіданні та наведеним у вироку доказам.

Так, вивченням матеріалів справи встановлено, що Рішенням Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року (Т-1, а.с.44-47), яке вступило в законну силу, визнано: недійсним договір купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року, укладений між Київським відділенням АТ ,,Укрпрофоздоровниця" та Виробничо-побутовим кооперативом ,,Зоряний"; зобов'язано ТОВ ,,ВПК ,,Зоряний" повернути Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофздоровниця" все одержане за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04 жовтня 1993 року; зобов'язано Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофздоровниця" повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ,,Виробнично - побутовий комплекс ,,Зоряний" все одержане за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.101993 року.

Згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 08.10.2010 року (Т-1, а.с.54), якою роз'яснено рішення Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Виробнично - побутовий комплекс ,,Зоряний" пункт резолютивної частини згадано вище рішення від 16.03.2010 року: ,,Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Виробнично - побутовий комплекс ,,Зоряний" повернути Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофздоровниця" все одержане за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року слід розуміти так, що на Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Виробнично - побутовий комплекс ,,Зоряний" покладено обов'язок повернути Закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України ,,Укрпрофздоровниця" всі кошти одержані за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року в грошовій одиниці України в сумі, визначеній відповідно до чинного законодавства України.

Тобто доводи апелянта ОСОБА_2, що ухвала Господарського суду м. Києва від 08.10.2010 року протирічить рішенню Господарського суду м. Києва від 16 березня 2010 року і не зрозуміле для виконання рішення суду є такими, що заслуговують на увагу, оскільки згідно вказаній ухвалі Господарського суду м. Києва від 08.10.2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Виробнично - побутовий комплекс ,,Зоряний" повинно повернути всі кошти одержані за договором купівлі-продажу відділення санаторію ім. 1 Травня від 04.10.1993 року в грошовій одиниці України в сумі, визначеній відповідно до чинного законодавства України, які (кошти) згідно згаданого договору вказане товариство не отримувало.

Про не зрозумілість механізму виконання рішення суду також свідчить і той факт, що заступник начальника Відділу Державної виконавчої служби 16.05.2011 року звертався до Господарського суду м. Києва із заявою про роз'яснення механізму виконання судового рішення (Т-1, а.с.179-180), в задоволенні якої Господарським судом м. Києва 30.05.2011 року було відмовлено (Т-1, а.с. 181).

Як вбачається з матеріалів справи (Т-1, а. с. 89, 90) рішенням Арбітражного суду м. Києва від 26.05.1998 року за ,,Виробничо - побутовий кооперативом ,,Зоряний" визнано право власності на об'єкти нерухомого майна відділення санаторію ім. 1-го Травня, які були придбані відповідно до договору куплі-продажу від 04.10.1993 року та видане Київським міським бюро технічної інвентаризації реєстраційне посвідчення на вказане майно. Дані, які б свідчили про те, що зазначене вище рішення суду скасовано або змінено, а реєстраційне посвідчення анульовано в матеріалах справи відсутні.

Без усунення зазначених суперечностей у вищенаведених доказах і надання їм належної оцінки в сукупності з іншими доказами, встановити істину у справі та дати правильну юридичну оцінку діям (бездіяльності) ОСОБА_2 не можливо, у зв'язку з чим висновок суду про те, що останній допустив умисне не виконання рішення суду є передчасним.

Крім того, відповідно до вимог ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Вивченням матеріалів справи, зокрема обвинувального висновку (Т-1, а.с. 274-281) встановлено, що ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що він, будучи директором ТОВ ВПК ,,Зоряний", як посадова особа уповноважена на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та, маючи реальну можливість його виконати, не вжив жодних дій, спрямованих на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року.

Разом з тим, суд першої інстанції, прийнявши рішення щодо винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ст. 382, ч. 2 КК України, у вироку при формулюванні обвинувачення щодо ОСОБА_2, визнаного доведеним, вказав, що останній ,, Як посадова особа уповноважена на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення та маючи реальну можливість його виконати не вжив жодних дій, спрямованих на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 16.03.2010 року" Т-2, а.с. 65). В той же час на а.с. 69-70 Т-2 вироку суд вказав про те, що ОСОБА_2 як посадова особа уповноважена на виконання організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, своїми протиправними діями умисно не виконав рішення суду, що набрало законної сили. При цьому які саме дії суд мав на увазі у вироку не зазначено. Вказаним суд також допустив протиріччя у своїх висновках, які наведені у вироку.

Слід також погодитись з доводами, які вказані в апеляції прокурора, щодо не зазначення судом при призначенні додаткового покарання засудженому у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю у резолютивній частині вироку конкретно яких посад або заняття якою діяльністю він (ОСОБА_2) позбавлений права.

Крім того, виходячи з положень ч. 1 ст. 75 КК України, як вірно вказує в апеляції прокурор, з випробуванням звільняються засуджені особи лише від відбування певних видів основного покарання, а призначені при цьому додаткові покарання відповідно до вимог ст. 77 КК України підлягають реальному виконанню, про що суд має зазначити у резолютивній частині вироку. В той же час, як вбачається в резолютивній частині вироку, суд першої інстанції на підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням як основного, так і додаткового, що є неправильним.

Таким чином, за наведених вище даних вирок суду не може вважатись законним і підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суд повинен всебічно, повно та об"єктивно перевірити зібрані по справі докази, а також наведені в апеляціях доводи, усунути зазначені вище протиріччя і залежно від встановленого вирішити питання винуватості, кваліфікації дій ОСОБА_2 та призначення покарання, або його невинуватості у пред"явленому звинуваченні.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора, засудженого задовольнити частково.

Вирок Вишгородського районного суду Київської області від 06 червня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до того ж суду в іншому складі.

Копія вірна,

Суддя Апеляційного суду

Київської області

В.Димарецький