Постанова № 26240045, 27.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р. Справа № 5024/264/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Могил С.К. (головуючий), Вовк І.В., . Кондратова І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення господарського суду Херсонської області від 03.05.2012 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року у справі № 5024/264/2012 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості в сумі 94 400 грн., інфляційних сум 4 531,20 грн., 35 % річних у сумі 36 751,34 грн. та пені в сумі 7 336,04 грн. у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати одержаного товару за договором від 22.01.2010 року № ДГ-0110-03.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.05.2012 року (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 94 400 грн., інфляційні суми 188,80 грн., 3 % річних у сумі 100,59 грн., а в решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року (судді Савицький Я.Ф., Гладишева Т.Я., Лавренюк О.Т.) зазначене рішення суду першої інстанції змінено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 94 400 грн., інфляційні суми 4 531,20 грн., 3 % річних у сумі 3 149,01 грн., та визнано недійсним п. 4.3 договору від 22.01.2010 року № ДГ-0110-03 в частині "а також тридцять п'ять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення", а в решті судове рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, що 21.01.2010 року між ФОП ОСОБА_5 (Постачальник) та ФОП ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір поставки, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець приймати товар - пічне паливо та оплатити його вартість на умовах договору, у відповідності з заявкою покупця.

Пунктом 1.3. цього договору визначено, що ціна на продукцію встановлюється у розмірі відпускної вартості постачальника, узгодженої у заявці та рахунку-фактурі.

Згідно з пунктами 3.3-3.4 договору оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, вказаний постачальником, на підставі виставлених рахунків, покупець здійснює 100 % оплату вартості протягом двох банківських днів з дати поставки товару.

Пунктами 4.2-4.3 договору передбачено, що в разі несвоєчасної оплати товару покупцем відповідно до п. 3.4 договору покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від невиплаченої суми, за кожний день прострочення, покупець, який прострочив виконання зобов'язання з оплати товару відповідно до п. 3.4 даного договору зобов'язаний оплатити постачальнику суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також тридцять п'ять процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення.

01.02.2010 року та 20.09.2010 року сторонами укладено додаткові угоди № 1 і № 2 до договору, якими вони доповнили розділ 3 пунктами 3.4, 3.5-3.7, змінили п. 4.3 договору та розрахункові реквізити постачальника.

Позивачем за видатковими накладними від 22.01.2010 року № РН-000006, від 01.02.2010 року № РН-000055, від 18.02.2010 року № РН-000056, від 10.06.2010 року № РН-000336, від 26.08.2010 року № РН-000643 та від 09.01.2011 року № 0000000000002 поставлено товар на загальну суму 638 200 грн.

Відповідачем здійснено оплату поставленого товару в сумі 543 800 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги постачальника до покупця про стягнення заборгованості, 35 % річних, інфляційних сум і пені у зв'язку з порушенням зобов'язання з оплати одержаного товару за договором поставки.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення заборгованості, процентів річних, інфляційних сум та відмову в решті позову обґрунтовано неукладеністю спірного договору № ДГ-0110-03, оскільки він не підписаний позивачем.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого господарського суду, стягнув з відповідача суму основного боргу, інфляційні суми та 3 % річних, визнавши недійсним п. 4.3 договору в частині стягнення 35 % річних, обґрунтовуючи такі висновки доведеністю обставин укладення спірного договору, невідповідністю зазначеної умови договору вимогам чинного законодавства, та залишаючи без змін в решті судове рішення апеляційний господарський суд виходив з того, що позивачем невірно визначено період нарахування пені.

Згідно з ч.ч. 1-5, 8 ст 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір поставки є укладеним, оскільки укладалися додаткові угоди до нього та договір фактично виконувався сторонами, відповідач у встановлений строк не оплатив позивачу суму одержаного за спірним договором товару в розмірі 94 400 грн.

Виходячи з наведеного, апеляційний господарський суд дав належну оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих правових норм та умов договору, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 94 400 грн., інфляційних сум 4 531,20 грн., 3 % річних у сумі 3 149,01 грн., та про відмову в решті позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду.

За таких обставин, оскаржена постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.07.2012 року -без змін.

Головуючий суддя С.Могил

Судді І.Вовк

І.Кондратова