Ухвала суду № 26238948, 25.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2012 р. м. Київ К-1174/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року

у справі № 2а-37343/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськбуд»

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про визнання протиправними та нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськбуд»(позивач) до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000332302/0 від 17 березня 2009 року, № 0000342302/0 від 17 березня 2009 року, № 0000781702/0 від 17 березня 2009 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Московському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове -про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Харківміськбуд»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 895/23/33120607 від 19 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000332302/0 від 17 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4 737 514,90 грн. (2 622 649,00 грн. -основний платіж, 2 114 865,90 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000342302/0 від 17 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 137 082,00 грн. (6 068 541,00 грн. -основний платіж, 6 068 541,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0000781702/0 від 17 березня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 19 647,00 грн. (6 549,00 грн. -основний платіж, 13 098,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договором № 88 від 03 січня 2006 року, укладеним між ТОВ «Харківміськбуд»(генеральний підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-монтажне управління № 5»(головний підрядник), з огляду на його нікчемність.

Зазначений висновок податковим органом зроблено через те, що основним виконавцем робіт для ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 5»було Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «Строй-Альянс», яке не відповідає організаційним, кваліфікаційним та технологічним умовам здійснення будівельної діяльності, визначеним Ліцензійними умовами провадження будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж), затвердженими наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13 вересня 2001 року № 112/182. Також, ДПІ у Московському районі м. Харкова посилалась на незнаходження вказаного підприємства за юридичною адресою та відсутність у нього трудових ресурсів, основних фондів та обладнання, які є економічно необхідними для здійснення основного виду діяльності.

При цьому, з огляду на нікчемність договору № 88 від 03 січня 2006 року відповідач дійшов висновку і про нікчемність договору № 27 від 01 липня 2005 року, укладеного між Акціонерним товариством «Агросервіс-Україна»(замовник) та ТОВ «Харківміськбуд»(генеральний підрядник).

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону № 168/97-ВР у зв'язку з ненарахуванням податку на додану вартість при продажу квартир фізичним особам за попередніми договорами купівлі-продажу, з огляду на те, що кошти за вказаними договорами, на думку ДПІ у Московському районі м. Харкова, за своєю правовою природою є оплатою робіт та послуг.

Також, встановлено порушення підпункту «е»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV), оскільки, ТОВ «Харківміськбуд»не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб у лютому 2008 року в розмірі 6 549,00 грн. з вартості безоплатно наданих фізичній особі ОСОБА_3 корпоративних прав.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що понесені позивачем в охоплений перевіркою період витрати підтверджуються належним чином оформленими розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами в повному обсязі. При цьому, акти виконаних робіт форми № КБ-3, на підставі яких позивачем відображено в складі валових витрат вартість підрядних робот, повністю відповідають вимогам, передбаченим статтею 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 5»підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Також, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи податкового органу про нікчемність договорів № 88 від 03 січня 2006 року та № 27 від 01 липня 2005 року.

Адже, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При цьому, частиною 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не обґрунтовано, яким законом встановлено нікчемність укладених позивачем договорів та не зазначено жодного рішення суду, яким вказані правочини визнано недійсними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відсутність контрагента позивача по ланцюгу постачання за юридичною адресою не може свідчити про вчинення ним дій, не спрямованих на реальне настання юридичних наслідків, а також слугувати підставою для позбавлення ТОВ «Харківміськбуд»права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Судами встановлено, що позивач за попередніми договорами взяв на себе обов'язок продати (та передати) житло фізичним особам в майбутньому, після виконання підрядниками робіт з будівництва та прийняття-передачі їх за актами, а також після оформлення позивачем на себе права власності на таке житло.

Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, відповідно до умов попередніх договорів сторони, з метою найбільш повного забезпечення та гарантування їх інтересів за основним договором, домовились про суму авансу.

Частиною 3 статті 635 ЦК України передбачено, що зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Отже, передача фізичними особами позивачу грошових коштів в даному випадку не є платою за продаж житла, а виступає засобом забезпечення зобов'язання за попереднім договором у майбутньому.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, ввезення та вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.

Згідно з підпунктом 5.1.20 пункту 5.1 статті 5 Закону № 168/97-ВР звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

При цьому, є обґрунтованими доводи судів попередніх інстанцій про те, що першою поставкою житла в даному випадку є передача житла позивачу підрядником -ТОВ «Будівельно-монтажне управління № 5». В свою чергу, передача в подальшому ТОВ «Харківміськбуд» збудованого житла фізичним особам не є його першою поставкою, у зв'язку з чим така операція звільняється від оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у позивача обов'язку сплачувати податок на додану вартість із сум, отриманих за попередніми договорами.

Відповідно до підпункту «в»пункту 1.3 статті 1 Закону № 889-IV доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій, з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах.

В той же час, у відповідності до приписів підпунктів 9.6.1, 9.6.2 пункту 9.6 статті 9 Закону № 889-IV облік фінансових результатів операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат. Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу, з урахуванням норм підпункту 9.6.4 цього пункту.

З огляду на викладене, у позивача відсутній обов'язок щодо обліку фінансових результатів операцій з придбання корпоративних прав ОСОБА_3 та утримання із вказаної особи податку з доходів фізичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2009 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.