Ухвала суду № 26238875, 20.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/30858/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 20.09.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012

у справі № 2а-9732/11/2670

за позовом Промислово-технічної компанії у вигляді Товариства з обмеженою

відповідальністю „Агромат"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі

з великими платниками податків

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Промислова-технічна компанія у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю „Агромат" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2011 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001134250/0 від 19.11.2010.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.06.2010 та складено акт №577/42-50/21509937 від 08.11.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001134250/0 від 19.11.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за основним платежем 528105 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 284886 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 пп. 7.4.4 пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість": завищено суму податкового кредиту 528105 грн., в тому числі за жовтень 2008 року в сумі 316433 грн., за січень 2009 року в сумі 180138 грн., за лютий 2009 року в сумі 27701 грн., за квітень 2010 року в сумі 3833 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ „Компанія „Афіна" укладено договори підряду.

На виконання договорів між позивачем та ТОВ „Компанія „Афіна", складались та підписувались довідки про вартість таких робіт, а також акти приймання виконаних підрядних робіт.

Проведення оплати виконаних робіт ТОВ „Компанія „Афіна", підтверджуються виписками по особовому рахунку позивача з відповідних банківських установ та податковими накладними.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Згідно з п. 5.1 та пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у перевіряємому періоді були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

ТОВ „Компанія „Афіна", яка на момент виконання таких мала статус платника ПДВ та ліцензію на будівельну діяльність.

Виконання робіт підтверджується актами приймання виконаних підрядних робіт, в яких, відповідно до будівельних норм, детально описано найменування робіт і витрат, вказані найменування використаних матеріалів, одиниці виміру, їх кількість та поточна ціна, обсяг робіт, тощо.

Підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного повідомлення-рішення стало те, що від імені ТОВ „Компанія „Афіна" господарську діяльність здійснювали невстановлені особи, директор ТОВ „Компанія „Афіна" ОСОБА_3 особисто роботу товариства не організовував, домовленості з контрагентами не здійснював, робітників не наймав і фінансово-господарських документів не підписував.

Чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність.

У п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та віднесення відповідних сум до валових витрат підприємства.

Однак, з Акту перевірки судом апеляційної інстанції встановлено і те, що допитаний засновник і директор ТОВ „Компанія „Афіна" ОСОБА_3 повідомив, що з 2007 по 2009 рік він особисто підписував податкові декларації з податку на додану вартість та з податку на прибуток ТОВ „Компанія „Афіна" та всю первинну документацію, в тому числі і фінансово-господарські документи по взаємовідносинах з контрагентами, зокрема і щодо ПТК ТОВ „Агромат".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у перевіряємому періоді були надані податкові накладні, які не мали будь-яких недоліків та порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 у справі № 2а-9732/11/2670 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 у справі № 2а-9732/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко