Ухвала суду № 26238574, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-26315/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Жукової О.В.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2009 р.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2010 р.

у справі №17/24 (2-а-11690/08 -номер справи у суді апеляційної інстанції)

за позовом «EU Pharmacia»Товариства з обмеженою відповідальністю («EU Pharmacia Sp. Z.o.»Республіка Польща) інтереси якого на території України представляє представництво «Еу Фармація Сп. з.о.о.»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.10.2008 р. №0001271702/0, визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

«EU Pharmacia»Товариства з обмеженою відповідальністю («EU Pharmacia Sp. Z.o.» Республіка Польща) інтереси якого на території України представляє представництво «Еу Фармація Сп. з.о.о.»(далі -позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -відповідач) про:

визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.10.2008 р. №0001271702/0 у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 14.542,65 грн. (4.847,55 грн. -основного платежу та 9.695,10 грн. -штрафних (фінансових) санкцій),

визнання неправомірними дій відповідача щодо кваліфікації договору на виконання послуг як договору доручення,

визнання неправомірними дій відповідача, що полягали у спонуканні представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.» зареєструватися платником податку на додану вартість,

встановлення відсутності компетенції відповідача самостійно визначати правову природу договору виконання послуг як договору доручення,

спонукання відповідача внести зміни до Акту перевірки від 03.10.2008 р. №584-22-2-26409815 «Про результати планової виїзної перевірки представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.08.2003 р. по 31.03.2008 р.»шляхом виключення з нього частини тексту щодо кваліфікації договору на виконання послуг як договору доручення та щодо спонукання (примушування) представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.»зареєструватися платником податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2009 р. адміністративний позов було задоволено частково, визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 14.10.2008 р. №0001271702/0 у частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 14.542,65 грн. (4.847,55 грн. -основного платежу та 9.695,10 грн. -штрафних (фінансових) санкцій), у задоволенні решти позовних вимог -відмовлено, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2010 р. рішення суду першої інстанції скасовано у частині відмови у виключенні з акту перевірки частини тексту, яка кваліфікує договір на виконання послуг як договір доручення і спонукає (примушує) представництво «Еу Фармація Сп. з.о.о.»зареєструватися платником податку на додану вартість (а саме: абзац 1, абзаци 5-8 аркушу 26 акту від 03.10.2008 р. №584-22-2-26409815) та у цій частині закрито провадження у справі, у решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2009 р. залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.08.2003 р. по 31.03.2008 р., за результатами якої 03.10.2008 р. складено акт №584-22-2-26409815.

На підставі зазначеного акту перевірки, контролюючим органом 14.10.2008 р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001271702/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15.990,33 (5.330,11 грн. -за основним платежем та 10.660,22 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Позивачем оскаржено зазначене податкове повідомлення-рішення у частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 14.542,65 грн. (4.847,55 грн. -основного платежу та 9.695,10 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, підставою для донарахування податковою інспекцією позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб в оспорюваній частині став висновок контролюючого органу про порушення платником податків підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. №889-IV, а саме -неутримання названого податку з доходу платника податку у вигляді суми знижки з ціни (вартості) придбаного у позивача товару (автомобіль марки Mitsubishi Outlander XL, 2.4).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у березні 2008 року було придбано автомобіль марки Mitsubishi Outlander XL, 2.4 за ціною 187.000,00 грн.

Зазначений автомобіль, на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2008 р. №22/01/08, було реалізовано позивачем фізичній особі, яка на момент укладення такого договору обіймала посаду директора позивача, за ціною 145.333,00 грн. зі знижкою 32.317,00 грн.

На думку контролюючого органу позивач як податковий агент безпідставно не утримав та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ставкою 15% від об'єкта оподаткування, а саме -з суми ціни знижки (32.317,00 грн.).

Однак, такі доводи податкової інспекції є передчасними та помилковими.

Так, відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 р. №889-IV (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку -отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 цього ж Закону, до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що для визначення розміру знижки з ціни товару слід встановити звичайну ціну на такий товар за правилами визначення звичайних цін, які закріплені положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями).

Зокрема, приписами підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Положеннями підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Приписами підпункту 1.20.8 пункту 1.20 названої статті обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної покладено на податковий орган.

Судовими інстанціями було встановлено, що у даному випадку ціна продажу автомобіля була визначена сторонами договору на підставі експертного висновку фахівця-товарознавця від 27.03.2008 р. №1/08, відповідно до якого вона складала 145.333,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість).

При цьому, процентний показник залишкової вартості було визначено з урахуванням строку експлуатації та пробігу автомобіля за мінусом додаткового зносу від експлуатації внаслідок дефектів від неналежних умов зберігання (5%) від первісної вартості нового автотранспортного засобу наведеної марки.

Підставою для визначення первісної вартості у висновку були зазначені прейскуранти, бюлетень авто товарознавця та інші джерела інформації.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, судом з метою з'ясування первісної вартості ціни нового транспортного засобу на момент продажу автомобіля судом було зроблено відповідні запити до офіційних дилерів з продажу автомобілів зазначеної марки -ТОВ «Сапсан»та ТОВ «Ніколь Моторс», на які отримано відповідні листи, з яких вбачається, що автомобілі Mitsubishi Outlander XL, 2.4 станом на 27.03.2008 р. реалізовувались за ціною 156.585,00 грн.

З огляду на викладені законодавчі приписи та встановлені судовими інстанціями обставини справи, суд касаційної інстанції погоджується з висновками про недоведеність контролюючим органом доводів, що рівень продажу автомобіля по спірному договору не відповідав рівню звичайної ціни його реалізації. Відтак, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено безпідставність висновків контролюючого органу про отримання покупцем додаткового доходу у вигляді суми знижки з ціни вартості автомобіля, що не відповідає рівню звичайної ціни, а тому донарахування податкових зобов'язань аргументовано визнано неправомірним.

Оскільки, донарахування позивачу податкових зобов'язань правильно визнано судами необґрунтованим, відповідно скасування податкового повідомлення-рішення у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 р. №2181-III, також здійснено правомірно.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія Вищого адміністративного суду також вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання дій контролюючого органу неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме: визнати неправомірними дії відповідача щодо кваліфікації договору на виконання послуг як договору доручення, визнати неправомірними дії відповідача, що полягали у спонуканні представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.»зареєструватися платником податку на додану вартість, встановити відсутність компетенції відповідача самостійно визначати правову природу договору виконання послуг як договору доручення, спонукати відповідача внести зміни до Акту перевірки від 03.10.2008 р. №584-22-2-26409815 «Про результати планової виїзної перевірки представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27.08.2003 р. по 31.03.2008 р.»шляхом виключення з нього частини тексту щодо кваліфікації договору на виконання послуг як договору доручення та щодо спонукання (примушування) представництва «Еу Фармація Сп. з.о.о.»зареєструватися платником податку на додану вартість.

За визначенням, наведеним у п.1 ч. 1 ст.3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі -адміністративна справа) -переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод (ст.2, п.1 ч.1 ст.17 КАС).

З наведених процесуальних норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дії або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З наведених процесуальних норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Судом апеляційної інстанції цілком обґрунтовано встановлено, що акт документальної перевірки, який містить висновки податкового органу щодо її результатів, не є тим рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які у розумінні КАС України породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2009 р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2010 р. у справі №17/24 (2-а-11690/08 -номер справи у суді апеляційної інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук