Ухвала суду № 26238538, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-26159/10

Вищий адміністративний суд України складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.02.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010 р.

у справі №2а-514/09/2570

за позовом Закритого акціонерного товариства «Чернігівський м'ясокомбінат»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Чернігівський м'ясокомбінат»(далі -позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові про скасування рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.02.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010 р., позовні вимоги задоволено, скасовано рішення від 03.12.2008 р. №0005172320/0.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.07.2008 р. по 31.07.2008 р., за результатами якої було складено акт від 20.11.2008 р. №848/23/05507146.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем, зокрема пп. 4.2, 4.9 ст. 4, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме -завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за серпень 2008 року на 4 646,00 грн.

На підставі вказаного акту податковим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 03.12.2008 р. №0005172320/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування на 4 646,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування стало встановлення контролюючим органом, що при розрахунку частини суми податку на додану вартість, що не включається до податкового кредиту у зв'язку із здійсненням операцій, звільнених від оподаткування, позивачем були враховані суми такого податку, що оподатковуються за ставкою 20%, а саме -придбання товарів, що підлягали подальшому продажу із застосуванням ставки податку у розмірі 20% та витрати, понесені платником у зв'язку із здійсненням операцій з надання майна в оренду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням (абзац 2 пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що підставою для звільнення платника податку від обов'язку нараховувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість є надання податковому органу документів щодо знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивачем було дотримано вказаний порядок ліквідації об'єктів основних засобів, а саме - під час проведення перевірки на вимогу представників податкового органу були надані акти на списання основних фондів за липень 2008 року на залишкову вартість 20 970,67 грн. та серпень 2008 року на суму 699,20 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що під час списання спірних об'єктів основних засобів в порядку абзацу 2 пункту 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем було дотримано законодавчо установлену процедуру такого списання, зокрема, подано необхідні документи на підтвердження обставин, з якими наведений припис цього Закону пов'язує можливість ліквідації основних засобів, що виключає правомірність здійсненого податковим органом зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування.

Судовими інстанціями було також встановлено, що позивачем протягом липня 2008 р. було здійснено операції поставки металобрухту сталевого негабаритного великовагового, які відповідно до положень п. 11.44 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»були звільнені від оподаткування.

Згідно договору поставки металобрухту від 18.10.2007 р. №65, ТОВ «Канталь»здійснює всі роботи (демонтаж, переробка, вантаження, поставка) своїми силами, матеріалами і транспортом за власний рахунок. Участь позивача в поставці металобрухту складається лише в тому, що представник товариства супроводжує вантаж, зважує його при здачі і отримує талон, в якому зазначається вага металобрухту. По цій причині металобрухт оприбутковується в склад товариства по 0,01 грн./кг, що свідчить про відсутність затрат на його заготівлю.

Відповідно до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Наведені нормативні положення дають підстави для висновку, що позивачем не було порушено вимог пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків, що заявлена позивачем до бюджетного відшкодування сума є обґрунтованою, а спірне податкове повідомлення-рішення від 03.12.2008 р. №0005172320/0 є таким, що прийняте безпідставно.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.02.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2010 р. у справі №2а-514/09/2570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.