Ухвала суду № 26238454, 10.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2012 року м. Київ К-33401/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:Ільчук Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративно суду міста Києва від 10.03.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р.

у справі №2а-5655/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002»

про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва (далі - позивач) звернулась з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002»(далі -відповідач) про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративно суду міста Києва від 10.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р., у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Представниками податкового органу було проведено планову виїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р., за результатами якої складено акт від 06.02.2009 р. № 69/1-23-06-31745169.

Вказаною перевіркою було встановлено, що на виконання умов договору від 04.02.2008 р. №2 ТОВ «Новоріва»було виконано для відповідача капітальний ремонт підпірної стінки в парку ім.Т.Г.Шевченка по вул.Володимирській в м.Києві.

Укладенню цього договору передувало звернення Ремонтно-будівельної асоціації «Київрембуд»до відповідача з листом від 30.01.2008 р. з проханням за власний рахунок розпочати ремонтні роботи підпірної стінки до укладення в установленому порядку відповідного договору. Виконання робіт передбачалось здійснити у строк до 09.03.2008 р.

Між Ремонтно-будівельною асоціацією «Київрембуд»та відповідачем укладено договір від 12.02.2008 р. №43, предметом якого є виконання останнім робіт по капітальному ремонту підпірної стінки в парку ім.Т.Г.Шевченка по вул.Володимирській в місті Києві загальною вартістю 250 000,00 грн.

Відповідно до акту прийняття виконаних підрядних робіт за лютий 2008 року відповідач виконав для Ремонтно-будівельної асоціації «Київрембудсервіс»роботи за договором від 12.02.2008 р. №43 на суму 180 745,20 грн.

Згідно акта перевірки виконання ТОВ «Новоріва»підрядних робіт підтверджується актом виконаних будівельних робіт форми КБ-2в від 29.02.2008 р. на загальну суму 68 351,40 грн., що підтверджується банківськими виписками від 27.02.2008 р. БВ-0000032 на суму 42 600 грн., від 04.03.2008 р. БВ-0000036 на суму 8 000 грн., від 04.03.2008 р. БВ-0000050 на суму 17 778,40 грн.

Між тим, встановлені позивачем при перевірці обставини свідчать на користь висновку, що ремонті роботи за вказаним договором ТОВ «Новоріва»фактично не виконувались.

Зокрема, позивач вказує на той факт, що сам договір від 04.02.2008 р. №2 та інші документи, пов'язані з його виконанням від ТОВ «Новоріва»підписані ОСОБА_6, відповідно до пояснень якого вказане підприємство було ним зареєстроване на його ім'я виключно за проханням інших осіб, жодного відношення до діяльності підприємства він не має та жодних документів від імені товариства не підписував і не подавав.

Відтак, позивач дійшов висновку, що господарська операція відповідача та ТОВ «Новоріва»за договором від 04.02.2008 р. №2 мала фіктивний характер, що стало підставою для висновку про наявність у діях відповідача умислу, спрямованого на досягнення мети, суперечливої інтересам держави та суспільства.

У зв'язку із зазначеним, на думку податкового органу, спірне господарське зобов'язання є нікчемним, а тому контролюючий орган звернувся до суду з позовом про застосування до відповідача наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України (далі -ГК України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявні у справі докази у їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позов щодо стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемною угодою, на підставі ст.208 ГК України.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

У свою чергу, органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», не позбавлені права на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в ч.1 ст.238 ГК України.

В оскаржуваних судових рішеннях суди дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених п.1 ст.208 ГК України, зважаючи на недотримання позивачем строку звернення до суду із позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Так, судовими інстанціями було обґрунтовано зазначено, що санкції, передбачені ст.208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст.250 ГК України, а саме -протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи спірний договір № 2 укладено 04.02.2008 р. та виконано 29.02.2008 р., отже, адміністративно-господарська санкція могла бути застосована до відповідача не пізніше 28.02.2009 р., тоді як позивач звернувся до суду з позовом 02.06.2009 р., тобто після закінчення строку, передбаченого статтею 250 ГК України.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідача санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративно суду міста Києва від 10.03.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 р. у справі №2а-5655/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.