Постанова № 26237010, 12.09.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2012 року Справа № 2а/1270/6017/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кисельової Є.О.,

при секретарі судового засідання Гришиній О.Ю.,

за участю представників сторін:

від позивача: Волков М.М.,

від відповідача: Алексєєва Ю.В., Кудренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» до державної податкової інспекції у м. Лисичанскьу Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000112200 від 14 травня 2012 року,

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Лисичанскьу Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000112200 від 14 травня 2012 року.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 14 травня 2012 року №0000112200 ДПІ в м. Лисичанську позивачу за порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України було донараховано грошове зобов'язання за податком на додану вартість в сумі 141446,00 грн., яке було оскаржено підприємством до Державної податкової служби в Луганській області. Рішенням від 17.07.2011 №12256/10-408 про результати розгляду первинної скарги в задоволенні скарги було відмовлено.

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає нормама законодавства України на підставі наступного.

Податкове повідомлення-рішення винесено на підставі атку перевірки від 19.04.2012 №11/22-01235834, відповідно до висновків яого позивач допустив порушення п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, завищив податковий кредит в загальній сумі 141446,00 грн., у тому числі за травень 2011 року на суму 141446,00 грн. по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнадраресурси» по договору, котрий визнано відповідачем нікчемним.

Однак, на думку позивача, недотримання вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільним кодексом України не є підставою вважати угоду нікчемною. По вказаним підставам угоду може визнати недійсною тільки суд.

Позивач зазначив, що відповідно до довідки за результатами документальної невиїзної перевірки від 10.08.2011 №71/23-01235834 по взаємовідносинам з ТОВ «Укрнадроресурси» за період з 01.04.2011 по 30.04.2011 порушень правомірності формування податкового креду не встановлено. Та відповідно до довідки від 26.09.2011 №85/23-01235834 по взаємовідносинам з ТОВ «Укрнадроресурси» за період з 01.06.2011 по 30.06.2011 порушень правомірності формування податкового кредиту також не встановлено. Таким чином, на адмуку позивача. У податковї інспекції не було жодних підстав вважати, що підприємство - комісіонер відсутнє за місцем реєстрації, та що договір купівлі-продажу є нікчемним.

Та зазначив, що рішенням Господарського суду Луганської області по справі №3пд/5014/1111/2012 від 07.06.2012 встановлено, що зміст договору комісії №25/11 від 15.12.2010 року відповідає вимогам закону і є дійсним.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав аналогічні пояснення викладені у адміністративному позові, просив вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав суду заперечення на адміністративний позов в яких зазначив, що з доводами, викладеними позивачем у позові не згоден з огляду на наступне.

Від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова на адресу ДПІ у м. Лисичанську надійшла довідка зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнадраресурси» щодо документального підтвердження господарських відносин, із платниками податків ТОВ «ГК «Система», їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011р. №574/232/36627473 від 24.02.12, відповідно до якої фахівцями ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова встановлено нікчемний правочин між ТОВ «Укрнадраресурси» та його контрагентами, а саме: КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»

Також було встановлено, що ТОВ «Укрнадраресурси» станом на дату проведення перевірки 18.04.2012 має стан 8, тобто до ЄДР вснесно запис про відсутність за місцезнаходженням, у зв'язку з чим 24.02.2012 анульовано свідоцтво платника ПДВ .

Відповідач зазначив, що за результатами аналізу документів, які є в обліковій справі підприємства, даних податкової звітності та інформації з зовнішніх джерел, встановлено відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності. Тобто відсутність матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень унеможливлює здійснення господарської діяльності ТОВ "Укрнадраресурси".

Таким чином, ТОВ «Укрнадраресурси» порушено свої податкові зобов'язання, приписи господарського та цивільного законодавства моральні засади, угоди, укладені з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та мають протиправний характер, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, згідно з ч.2 ст.228 ЦКУ є нікчемним.

Відповідач посилається на п. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якого недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається та на п.1 ст. 215 ЦК України відповідно до якого, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Та зазначив, що підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Таким чином проведеною перевіркою КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» за травень 2011р. в порушення п.198.6 ст.198, п.201.10, п.201.11 ст.201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ, підприємством завищено податковий кредит по операціям з ТОВ «Укрнадраресурси» на загальну суму - 141446 грн., в тому числі: за травень 201 Іроку в сумі - 141446 грн.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів та заперечень, оцінивши докази відповідно до вимог ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що позивач - колективне підприємство «Лисичанський завод залізобетонних виробів» зареєстровано виконавчим комітетом Лисичанської міської ради Луганської області 27.01.1995 року (а.с.14).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.

Згідно ст. ст. 10, 11 зазначеного Закону до компетенції державних податкових інспекцій віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно статті 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу податкової служби.

Відповідно до 75.1.2. цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Особливості проведення документальних позапланових перевірок врегульовані статтею 78,79 Податкового кодексу України(далі -ПК України).

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. (п. п. 78.5 ст. 78 ПК України).

Відповідно до ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. (п. 79.1 ст. 79 ПК України).

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки. (п. 79.2 ст. 79 ПК України).

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова. (п. 79.3 ст. 79 ПК України).

Однією із підстав для проведення документальних позапланових перевірок підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України закріпив таку обставину.

За наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (п.п 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

В судовому засіданні встановлено, що у період з 18.04.2012 р. по 18.04.2012 р. на підставі наказу ДПІ в м. Лисичанську від 17.04.2012 №63 уповноваженою особою згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача щодо правомірності формування податкового кредиту по ПДВ за травень 2011 року по встановленим взаємовідносинам з ТОВ «Укранадроресурси» за травень 2011 року.

За результатами перевірки було складено акт від 19.04.2012 р. № 11/22-01235834, в якому встановлено наступні порушення: п.198.6 ст. 198, п.201.10, п. 201.11 ст. 200 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит у загальній сумі 141446 грн. в тому числі за травень 2011 року на 141446,00 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «Укранадроресурси» по угоді яка є нікчемною.(а.с.23-29).

Висновок про завищення позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що підтвердило відсутність у ТОВ «Укрнадраресурси» необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Таким чином на підставі викладеного, у пункті 4 акта від 19.04.2012 р. № 11/22-01235834 зроблено висновок про нікчемність угод між позивачем та ТОВ «Укрнадраресурси».

На підставі акту перевірки від19.04.2012 р. № 11/22-01235834, ДПІ в м. Лисичанську винесено податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 14.05.2012р., згідно якого було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 141447,00 грн., в тому числі за основним платежем - 141446,00 грн., за штрафними санкціями -1 грн.(а.с.16).

Не погодившись із зазначним повідомленням - рішенням позивач подав скаргу до Державної податкової служби в Луганській області за вих. №368 від 24.05.2012 (а.с.18-19).

Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 17.07.2012 №12256/10-408 Державна податкова служба в Луганській області податкове повідомлення-рішення № 0000112200 від 14.05.2012р. залишело без змін, а скаргу без задоволення.(а.с.21-22).

Під час розгляду справи судом встановлено, що 18.04.2012 головним бухгалтером КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» було отримано повідомлення від 18.04.2012 №6 та копію наказу від 17.04.2012 №63 про проведеня позапланової документальної невиїзної перевірки, про що свідчить її особистий підпис у розписці №6.

Відповідно до повідомлення від 18 квітня 2012 року №6 відповідачем було заправопоновано позивачу починаючи із 18 квітня 2012 року забезпечити надання всіх необхідних документів, що підтверджують дані податкових декларацій (розрахунків), зокрема фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувались в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Позивачем на вказане повідомлення перевіряючому органу було надано всі витребувані документи у встановлений законом термін.

З урахуванням предмету спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та ТОВ «Укрнадраресурси», що є підставою для виникнення права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 14.1.179, 14.1.181, ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає в разі здійснення операцій зокрема з придбання товарів. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту вважається дата тієї дії, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів; дата отримання платником податків товарів, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп. 201.8 ст. 208 Податкового кодексу України, право на нарахування ПДВ та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податків.

Згідно пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок не включення юридичними особами, які зареєстровані платниками ПДВ, до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість Податковий кодекс України не передбачає.

Абзацем 1 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими Податковим кодексом України.

При цьому абзацем 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.

З наведених правових норм вбачається, що умовою правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту є придбання ним товарів або послуг з метою їх використання у своїй господарській діяльності. Метою укладання таких угод повинно бути настання реальних наслідків з придбання товарів або послуг.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні"первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Тобто, податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

В судовому засіданні встановлено, що між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та ТОВ «Укрнадраресурси» було укладено договір комісії №К-25/11 від 15.12.2010 р.(а.с.30-31).

Відповідно до зазначеного договору комісії КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» є комітентом, а ТОВ «Укрнадраресурси» - комісіонером.

Відповідно до п. 1.1 розділу 1 «Предмет договору» договору комісії №К-25/11 від 15 грудня 2010 року комітент доручає, а комісіонер бере на себе зобов'язання укласти за винагороду від свого імені та за рахунок комітента договори спрямовані на купівлю (поставку) останньому в 2011 році природного газу.

Відповідно до п. 3.7 розділу 3 «Порядок та умови виконання комісійного доручення» зазначеного договору комісіонер передає комітенту придбаний для нього газ, в об'ємах, зазначених у п. п. 2.1 цього договору, у мережі ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

Відповідно до п. п. 5.1.10 п. 5.1 розділу 5 «Зобовязання сторін» для забезпечення можливості виконання комісіонером свого обов'язку комітент зобов'язується укласти догвори на транспортування природного газу по території України з ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України».

З матеріалів справи вбачається, що між КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та дочірньою компанією «Укртрансгаз» національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі філії «Управління магістральних газопроводів «Донбастрансгаз» було укладено договір №5СД/19П/10 від 04.01.2010 р.

Відповідно до розділу 9 «Термін дії договору» встановлено наступний термін - з 01.01.2010 по 31.12.2010. Якщо станом на 01.01.2011 між сторонами не укладено новий договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, дія цього договору продовжується до укладання нового довору.

Виконання зобов'язань сторонами за вищезазначеними договорами підтверджені наданими позивачем до перевірки та наявними в матеріалах справи, актом приймання - передачі об'ємів природного газу від 31 травня 2011 року, актом виконаних послуг від 31 травня 2011 року, актом надання послуг з транспортування природного газу від 31 травня 2011 року, податковими накладними та іншими первинними документами. Також виконання позивачем зобов'язань стосовно перерахування комісіонеру грошових коштів, необхідних для виконання ним договірних зобов'язань по укладанню договорів придбання газу та суми комесійних винагород підтверджені наявними в матеріалх справи платіжними дорученнями.

Таким чином суд дійшов висновку, що КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» виконав вищезазначені зобов'язання за договором комісії №К-25/11 від 15 грудня 2010 року та позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «Укрнадраресурси» сформовано у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Виконання господарських операцій КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» з ТОВ «Укрнадраресурси» знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи та підтверджується матеріалами справи. Зокрема позивачем до матеріалів справи додано копію рішення Господарського суду Луганської області від 07.06.2012 по справі №3пд/5014/1111/2012, відповідно до якого суд відмовив в задоволенні первісного та зустрічного позовів про визнання договору комісії №К-25/11 від 15.12.2010 недійсним. Однак на зазначеному рішенні відсутня позначка, про набрання ним законної сили.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладеного позивачем договору з ТОВ «Укрнадраресурси» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ТОВ «Укрнадраресурси» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, а у податкового органу відсутні підстави для збільшення колективному підприємсту «Лисичанський завод залізобетонних виробів» суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 141447,00 грн., у тому числі 141446,00 грн. - за основним платежем та 1 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 12 вересня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» до державної податкової інспекції у м. Лисичанскьу Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0000112200 від 14 травня 2012 року задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000112200 від 14 травня 2012 року державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про донарахування колективному підприємству «Лисичанський завод залізобетонних виробів» податкових зобов'язань по податку на додану вартість в сумі 141447,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» судові витрати у розмірі 1446,65 (одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 65 копійок.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 17 вересня 2012 року.

СуддяЄ.О. Кисельова