Рішення № 2622874, 11.12.2008, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2008 р.

Справа № 9/101

Господарський суд Івано-Франківської області у складі суду: судді Фанди Оксани Михайлівни при секретарі судового засідання Чмихові Юрію Анатолійовичу розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м. Івано-Франківськ,76000

до відповідача БУ №1 Івано-Франківської КЕЧ району, вул. Національної гвардії, 14-б, м. Івано-Франківськ,76000

про стягнення коштів в сумі 3 043 993, 07 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: Бабій Світлана Володимирівна - юрисконсульт, (довіреність № 297-2/07 від 15.08.2007 року)

Від відповідача: Смирнова Ольга Богданівна - представник, (довіреність № 24 від 01.02.2008 року)

Від позивача: Пришляк Любомира Степанівна - представник, (довіреність № 415-2/08 від 11.12.2008 року)

СУТЬ СПОРУ: Заявлено вимогу про стягнення з Будинкоуправління № 1 Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" основного боргу в сумі 2 490 321, 35 грн. за період з 01.04.04 року по 01.04.06 року, пеню в сумі 273 426, 36 грн., інфляційний збиток в сумі 85 297, 88 грн., 3% річних в сумі 39 154, 08 грн. та 7 % штрафу - 155 793, 40 грн.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.06 року провадження у справі було зупинено. Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.09.08 рокупровадження у справі поновлено.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити. В обгрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив наступне. Відповідно до п. 1.1, 5.6, укладеного між сторонами "Договору на відпуск теплової енергії" № 144 від 14.12.05 року та п. 1.1, 6.3.5 "Договору на відпуск теплової енергії" № 144 від 23.10.03 року, ДП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" зобов"язувалось зебезпечувати тепловою енергією житлові будинки Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаціної частини району, а відповідач зобов"язався проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором. Згідно п. 5.6 "Договору на відпуск теплової енергії" № 144 від 14.12.05 року, розрахунковим періодом є календарний місяць.

За період з 01.04.04 року по 01.04.06 року відповідач у справі не оплачував надані послуги та станом на 01.04.06 роу заборгував 2 490 321, 35 грн.

Згідно п. 7.5 "Договору на відпуск теплової енергії" № 144 від 14.12.05 року у разі несплати в терміни, обумовлені договором, на суми невиконаного зобов"язання нараховується пеня в розмірі 0, 1 % за кожен день прострочення до дня фактичної сплати. Сума пені за несвоєчасну оплату теплової енергії становить 273 426, 36 грн.

Із посиланням на ст. 546, 625 ЦК України, ст. 231 ГК України представник позивача просив стягнути інфляційний збиток в сумі 85 297, 88 грн., 3% річних в сумі 39 154, 08 грн. та 7 % штрафу в сумі 155 793, 40 грн.

Позовні вимоги представник позивача підтримав в повному обсязі та просив їх задоволити.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив та просив суд в їх задоволенні відмовити. В обгрунтування заявлених заперечень представник відповідача вказав, що до спірної суми заборгованості позивач також включає, крім заборгованості за фактично надані послуги, ще й різницю цін за використану теплову енергію , яка кладається з різниці між тарифами для населення та юридичних осіб. ДМП „Івано-ФранківськТКЕ" нараховував відповідачу вказану різницю, мотивуючи тим, що БУ-№1 є юридичною особою, а тому повинно сплачувати за тарифами для юридичних осіб. Однак ця позиція не є правильною, на думку представника відповідача, оскільки БУ-№1, за укладеним з позивачем договором, оплачує за теплоенергію, що надається та споживається мешканцями житлових будинків, іншими словами використовується населенням, а тому повинні застосовуватись тарифи для населення.

Представник відповідача зазначив, що згідно розрахунків різниці цін за використану теплову енергію на 2004, 2005, 2006 роки, різниця в тарифах за 2004-2006 роки становить 1 445 400,00 грн. Таким чином позивач ставить вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2 490 321,35 грн., з якої 1 445 400,00 грн. - це безпідставно та неправомірно нарахована різниця в тарифах.

Щодо стягнення 85 297,88 грн. інфляції та 39 154,08 грн. як 3 % річних з суми боргу, то слід зазначити заборгованість, яку просить стягнути позивач, утворилася насправді не з квітня 2004 року, як вказує позивач, а значно раніше, що було вище описано. Таким чином заборгованість, в тому числі суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3 % річних утворилися в період, що передував набранню чинності ЦК України. Прикінцевими положеннями Закону від 8 жовтня 1999 p. № 1136-X1V "Про внесення зміни до ст. 214 Цивільного кодексу Української РСР", яким зазначена стаття викладена в новій редакції, передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов'язання, пов'язаного з оплатою населенням комунальних послуг. Виходячи з цього, нарахування інфляції та 3% річних до даних правовідносин є незаконно та безпідставно.

Із посиланням на ст. 1, 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" представник відповідача зазначив, що нарахування пені в даному випадку не допускається законом, а отже не може бути задоволено судом.

Представник відповідача також зазначив, що норма ч.2 ст.231 ГК України, на яку посилається позивач, може застосовуватись лише в чітко передбачених в ній випадках. Правовідносини, що склалися не відповідають жодній умові, передбаченій у ст.231 ГК України, а тому логічно, що вона не може бути застосована до них.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив, що підставою для стягнення з Будинкоуправління № 1 Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району на користь Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" боргу в сумі 3 043 993, 07 грн. позивач вказує укладені між сторонами у справі "Договір на відпуск теплової енергії" № 144 від 14.12.05 року та "Договір на відпуск теплової енергії" № 144 від 23.10.03 року. Відповідно до вищевказаних договорів Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" зобов"язувалось зебезпечувати тепловою енергією житлові будинки Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаціної частини району, а Будинкоуправління № 1 зобов"язувалось проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором (п.1.1,п.5.6 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 2, 3 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Дослідивши подані в матеріали справи договори, судом встановлено, що в них відсутня ціна ( тариф) за надані послуги.

Враховуючи положення вищевикладених норм закону, суд дійшов висновку, що договори є неукладеними, оскільки відсутня ціна ( тариф) за надані послуги, що є істотною умовою.

Однак, позивач зазначає, що тариф визначався ним відповідно до рішень виконкому Івано-Франківської міської ради від 28.12.2004р. №478 та від 31.05.2005 року №167.

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 28.12.2004р. №478 "Про впорядкування житлово-комунальних послуг" тимчасово на 2005 рік визначено виконавцем послуг в житловому фонді міської ради з теплопостачання та гарячого водопостачання ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго".

Пунктом 3 цього рішення встановлено, що з 01.01.2005 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради затверджуються тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво, а згідно п.5 цього рішення надано право ДМП “Івано-Франківськтеплокомуненерго" самостійно формувати тарифи на послуги теплопостачання та гарячого водопостачання, що надаються всім споживачам (крім населення), з врахуванням рівня рентабельності, встановленого до економічно обгрунтованих витрат на надання послуг, зокрема іншим споживачам - 50%.

Також п.3 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської області від 31.05.2005 року №167 "Про внесення змін у рішення від 28.12.2004 року №478 "Про впорядкування житлово-комунальних послуг" п.5 рішення від 28.12.2004 року №478 викладено в наступній редакції: "Надати право ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" самостійно формувати тарифи на послуги теплопостачання та гарячого водопостачання, що надаються всім споживачам (крім населення) з врахуванням рівня рентабельності, встановленого до економічно обгрунтованих витрат на надання послуг в розмірі 50%".

Отже, орган місцевого самоврядування доручив ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" формувати тарифи на послуги теплопостачання та гарячого водопостачання, однак право затверджувати такі тарифи виконавчий комітет позивачу не делегував , а суду не подано доказів, що Виконком сам такі тарифи затверджував.

Зазначене дає підстави дійти висновку, що вказані вище рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради є методикою розрахунку державних регульованих тарифів, а не методом регулювання, передбаченого ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", встановленням державних фіксованих тарифів.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до повноважень виконавчого комітету міської ради належить встановлення в порядку і в межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності.

Таким чином, вказана норма статті Закону не передбачає можливості виконавчому комітету делегувати своїм комунальним підприємствам, до яких відноситься позивач у справі, встановлювати і затверджувати тарифи щодо оплати, зокрема, комунальних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності, тим більш, що згідно ст. 7 Закону України від 24.06.2004р. №1875-4 "Про житлово-комунальні послуги", який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, саме до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Також Законом України "Про природні монополії" до природних монополій належить, зокрема, надання послуг з теплопостачання.

Так, п. 2 Положення про порядок погодження з органами Антимонопольного комітету України рішень органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, органів місцевого самоврядування щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, затвердженого Розпорядженням АМК України №4-р від 01.04.1994 року, в імперативному порядку визначено обов'язковість органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено прийняття такого рішення, попередньо погоджувати в органах Антимонопольного комітету України проекти цих рішень.

Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" до антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування віднесено надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

В силу приписів ст. 17 зазначеного Закону, прямо забороняються дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), що полягають у схиленні суб'єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю до порушень законодавства про захист економічної конкуренції, створенні умов для вчинення таких порушень чи їх легітимації.

Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Зазначені вище рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради містять вказані вище ознаки, а тому є регуляторними актами, в зв'язку з чим порядок прийняття такого рішення регламентується нормами зазначеного Закону.

Так, розділ І Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" містить вичерпне визначення понять, принципів та встановлює єдині для всіх регуляторних органів вимоги щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики, в тому числі і щодо погодження проектів регуляторних актів на місцевому рівні.

Відповідно до статті 21 вказаного Закону, проекти регуляторних актів, які розробляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, підлягають погодженню з відповідними територіальними органами спеціально уповноваженого органу.

Стаття 30 Закону визначає, що спеціально уповноваженим органом є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері підприємництва.

Також статтею 36 вказаного Закону встановлено особливості прийняття регуляторних актів органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Так регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо відсутній аналіз регуляторного впливу або проект регуляторного акта не був оприлюднений.

В матеріалах справи відсутні докази, що виконавчим комітетом в установленому порядку було оприлюднено рішення виконкому, що є порушенням вимог ст. 57 Конституції України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

За таких обставин посилання представника позивача як на підставу своїх вимог на п.5 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №478 від 28.12.2004р. в редакції п.3 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №167 від 31.05.2005р. «Про внесення змін у рішення від 28.12.2004р. №478»є неправомірним, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, договори, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог є неукладеними.

З огляду на вказане, та враховуючи , що кінцевими споживачами послуг з теплопостачання в спірному випадку є населення ( квартиронаймачі), а відповідно до довідки № 138 від 14.10.08 року, яка наявна в матеріалах справи, в частині будинків квартиронаймачі знаходяться на прямих розрахунках з ДМП "Івано-Франківсьутеплокомуненерго", нежитлові приміщення на балансі Будинкоуправління № 1 Івано-Франківської КЕЧ району взагалі відсутні, є неправомірним нарахування вартості наданих послуг з теплопостачання за тарифами для юридичних осіб, а так само і застосування до відповідача відповідальності, яка була передбачена угодами, а саме: пені.

Зважаючи на ту обставину, що відповідно до довідки відповідача № 182 від 08.12.08 року за спірний період мешканцям будинків, які перебувають на балансі Будинкоуправління № 1, нараховано 1145667, 81 грн. ( по тарифах для населення); оплачено фактично 640448, 89 грн., отже, заборгованість мешканців будинків, які перебувають на балансі Будинкоуправління № 1, становить 505218, 92 грн. , а відповідно і Будинкоуправління № 1 перед ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго".

Щодо нарахованих позивачем індексу інфляціїї та 3% річних, то нараховані суми до стягнення не підлягають з врахуванням того, що договір є неукладеним, а, отже, визначити строк виконання грошового зобов"язання неможливо. Одночасно не підлягає задоволенню і нараховані позивачем відповідно до ст. 231 ГК України 7 % штрафних санкцій, оскільки вказана норма встановлює можливість такого нарахування за умови, що порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Позивачем не доведено суду жодну із вищеперелічених підстав для застосування вищевказаної відповідальності.

За наведених обставин, позовні вимоги є обгрунтованими в частині заборгованості в сумі 505218, 92 грн. В решті позову слід відмовити.

Судові витрати слід відшкодувати позивачу з відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. 19, 124 Конституції України, ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180, 231 Господарського кодексу України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про природні монополії", Законом України "Про захист економічної конкуренції", Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" , ст. 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити частково.

Стягнути з відповідача Будинкоуправління №1 Івано-Франківської КЕЧ району, вул. Національної гвардії, 14-б, м. Івано-Франківськ,76000 ( код 24964336; МФО 336019; р/р 2600330011516 в АКБ "Укрсоцбанк") на користь позивача Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м. Івано-Франківськ,76000 ( код 03346058; р/р № 26006022901 в Івано-Франківській філії АТ "Кредит Банк" ( Україна) МФО 336161): 505218, 92 грн. заборгованості.

Стягнути з відповідача Будинкоуправління №1 Івано-Франківської КЕЧ району, вул. Національної гвардії, 14-б, м. Івано-Франківськ,76000 ( код 24964336; МФО 336019; р/р 2600330011516 в АКБ "Укрсоцбанк") на користь позивача Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", вул Б.Хмельницького, 59а, м. Івано-Франківськ,76000 ( код 03346058; р/р № 26006022901 в Івано-Франківській філії АТ "Кредит Банк" ( Україна) МФО 336161): 5052, 21 грн. - витрат по сплаті державного мита та 19, 58 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову слід відмовити.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення виготовлено та підписано 19.12.08 року

Виготовлено в АС "Діловодство суду" Олейняш Е.М.