Ухвала суду № 26219453, 25.09.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/2546/12

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Собчук І.Е.

за участі:

представника позивача - Чорного А.О.

представника відповідача - Дмитрієвої А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агас" до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агас" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

01.08.2012 р. представник позивача подав письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувана постанова відповідає вимогам діючого законодавства та не підлягає скасуванню, а тому просив суд залишити апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, в жовтні-листопаді 2011 року на підставі працівниками ДПІ у м.Хмельницькому проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Агас" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 7929/23-5/32877833 від 11.11.2011 року.

В акті зафіксовано порушення позивачем вимог п.135.5.4 ст.135 і п.137.10 ст.137 та п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 і п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201, що полягали в заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на 31740,0 грн. та податку на додану вартість за січень та червень 2011 року на загальну суму 29165,0 грн.

На підставі акту № 7929/23-5/32877833 від 11.11.2011 року відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 28.11.2011 року: №0005862301/3467, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 317401,0 грн., в тому числі в частині основного платежу в сумі 317400,0 грн. та штрафних санкцій в сумі 1,0 грн.; №0005872301/3468, яким збільшена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 29166,0 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 29165,0 грн. та штрафними санкціями в сумі 1,0 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку. Рішенням ДПА у Хмельницькій області від 31.01.2012 року №1936/10/25-034 податкове повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0005862301/3467 скасоване в частині штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн., а податкове повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0005872301/3468 залишене без змін.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Агас", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу стосовно наявності в діях позивача ознак порушень діючого законодавства не відповідають дійсним обставинам справи, а тому, винесені на підставі даних висновків, податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податкове повідомлення-рішення від 28.11.2011 року №0005862301/3467, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 31741,0 грн., базується на викладених в акті перевірки від 28.11.2011 року №0005872301/3468 висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог п.135.5.4 ст.135 і п.137.10 ст.137 ПК України і заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на 31740,0 грн. у зв'язку з включенням до валових витрат вартості придбаних від ТОВ "Лайн Сервіс Лтд" офісних меблів і комп'ютерної техніки вартістю 138000,0 грн., в тому числі ПДВ 23000,0 грн., відповідно до нікчемного договору купівлі-продажу, який не мав реальних наслідків для позивача.

Колегія суддів не погоджується із вказаним висновком податкового органу.

Так, відповідно до договору купівлі-продажу №6 від 29.06.2011 року ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" зобов'язалось продати та передати у власність позивача товар, а ТОВ "Агас" прийняти та оплатити товар на умовах договору.

На виконання договору ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" передало у власність позивача офісні меблі та комп'ютерну техніку загальною вартістю 138000,0 грн., в тому числі ПДВ 23000,0 грн., що підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000086 від 29.06.2011 року, видатковою накладною №РН-0000049 від 30.06.2011 року та податковою накладною №13 від 30.06.2011 року.

Судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось позивачем орендованим автомобілем, що підтверджується договором оренди автомобіля від 18.02.2009 року, актом прийому-передачі орендованого автомобіля, наказом №08-К від 17.02.2011 року про прийняття на роботу ОСОБА_5 на посаду менеджера з постачання ТОВ "Агас", наказом №4/1 від 17.02.2011 року про закріплення автомобіля за ОСОБА_5, наказами про відрядження ОСОБА_5 до міста Києва з метою одержання та транспортування товару, посвідченнями про відрядження до м.Києва до ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД", подорожніми листами службового легкового автомобіля, товарно-транспортними накладними про перевезення товару від ТОВ "Лайн Сервіс Лтд" в м.Києві до м. Хмельницького, Журналом реєстрації довіреностей ТОВ "Агас" за 2011 рік.

На підставі оформлених постачальником товару видаткової та податкової накладних, які засвідчують факт передачі від ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" товару загальною вартістю 138000,0 грн., в тому числі ПДВ 23000,0 грн. позивач відніс до валових витрат 2 кварталу 2011 року вказану вартість товару.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктами 5 і 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно із п.12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, накладна №РН-0000049 від 30.06.2011 року про передачу від ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" офісних меблів та комп'ютерної техніки на суму 138000 грн., в тому числі ПДВ 23000 грн., відповідає вимогам первинного документу, а тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції щодо наявності достатніх підстав віднесення вартості вказаного товару до валових витрат у 2 кварталі 2011 року та протиправності податкового повідомлення-рішення №0005862301/3467 від 28.11.2011 року.

Підставою прийняття податкового повідомлення-рішення №0005872301/3468 від 28.11.2011 року слугувало порушення ТОВ "Агас" вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 і п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України, що полягає в заниженні позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість за січень та червень 2011 року на загальну суму 29165,0 грн. у зв'язку з включенням до податкового кредиту по операції з придбання від ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД" офісних меблів і комп'ютерної техніки на суму ПДВ 26336,0 грн., заниженні податкових зобов'язань з ПДВ за січень 2011 року на 3142,0 грн., у зв'язку з порушенням Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166, та помилковому відображенні зменшення суми, що підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у рядку 23.4 декларації з ПДВ за листопад 2009 року.

Колегія суддів не погоджується із даним висновком податкового органу, з огляду на наступне.

У відповідності до ч.198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як було встановлено вище, позивач проводив господарські операції з придбання товарів у ТОВ "Лайн Сервіс ЛТД".

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З урахуванням викладених вище положень ПК України право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товару виникає у покупця товару за умови отримання від його постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару.

В силу п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом встановлено, що позивач сформував податковий кредит за результатами господарських операцій з ТОВ "Союз Лайн ЛТД" на підставі податкової накладної №РН-0000049 від 30.06.2011 року, відповідність вимогам податкового законодавства якої підтверджена в ході розгляду даної справи.

Крім того, апелянт вказав на нікчемність правочинів позивача з ТОВ "Союз Лайн ЛТД" з огляду на відсутність реальних наслідків здійснення даних операцій. Колегія суддів критично оцінює дані доводи відповідача, керуючись наступним.

Згідно статті 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим , якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 встановлено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правочини ТОВ "Агас" та ТОВ "Союз Лайн ЛТД" не можуть бути визнані в розумінні ст.203 ЦК України, як нікчемні, так як їх зміст не суперечить діючим нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства, укладені виходячи із волевиявлення і відповідають внутрішній волі їх учасників та спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Окрім того, апелянт зазначив, що судом першої інстанції не взято до уваги, що діяльність постачальника ТОВ "Союз Лайн ЛТД" має протиправний характер, оскільки спрямована лише для досягнення незаконної податкової вигоди для його контрагентів. Колегія суддів критично оцінює дані доводи апелянта з огляду на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 червня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 02 жовтня 2012 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.