Рішення № 26211658, 26.09.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26.09.12р. Справа № 5/5005/6527/2012

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, місто Нікополь Дніпропетровської області

До відповідача: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», місто Київ, в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», місто Дніпропетровськ

Про: стягнення 217 625 грн.

Суддя: Крижний О.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність № 1280 від 18.10.2010 року, представник.

Від відповідача: Галагур З.А., довіреність № юр 177 від 26.06.2012 року, представник; Ємець О.М., довіреність № юр 179 від 26.06.2012 року, представник.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом, яким просить стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» неустойку у розмірі 217 625 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасним поверненням орендованого майна після дострокового розірвання договору оренди №01/03-07 від 07.03.2007 року, у зв'язку з чим позивач нарахував та просить стягнути неустойку за невиконання обов'язку негайного повернення майна з оренди за період з 11.02.2011 року по 16.11.2011 року.

Відповідач проти позову заперечує. У відзиві на позов відповідач просить припинити провадження в порядку ст. 80 ГПК України у зв'язку із тим, що є рішення господарського суду про той же предмет і з тих же підстав. У разі незадоволення клопотання про припинення провадження у справі, відповідач просить зменшити розмір неустойки, оскільки, на його думку, розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, завданих позивачу несвоєчасним поверненням орендованого приміщення.

Розгляд справи був відкладений з 16.08.2012 року на 05.09.2012 року. У судовому засіданні 05.09.2012 року оголошено перерву до 19.09.2012 року, у судовому засіданні 19.09.2012 року оголошено перерву до 26.09.2012 року.

У судовому засіданні 26.09.2012 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

07 березня 2007 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) та Акціонерним банком «Експрес-Банк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (орендар), був укладений договір № 01/03-07 оренди нежилого приміщення, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов'язується надати, а орендар прийняти в оренду (користування) нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належить орендодавцеві на праві власності (далі - об'єкт оренди), що підтверджується Свідоцтвом на право власності ЯЯЯ №553490, виданим виконкомом Нікопольської міської ради 05.10.2006 року.

Відповідно до п. 1.2 Договору об'єкт оренди передається в оренду для розміщення орендарем відділення АБ «Експрес-Банк», з метою надання послуг населенню відповідно до діяльності орендаря. Об'єкт оренди передається в оренду строком на п'ять років (п. 1.3 Договору).

Після закінчення строку оренди або в результаті дострокового розірвання договору орендар зобов'язаний передати орендодавцеві об'єкт оренди протягом 3-х днів з моменту закінчення строку оренди (припинення дії договору) по Акту приймання-передачі № 2. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі № 2 (п. 5.1 Договору).

12.03.2012 року сторонами було підписано Акт № 1 прийому-передачі нежитлового приміщення, який є додатком №1 до договору №01/03-07 від 07.03.2007 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010 року по справі № 17/15-10 вирішено розірвати договір оренди № 01/03-07 від 07.03.2007р. з 07 грудня 2009 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.03.2010 року рішення господарського Дніпропетровської області по справі №17/15-10 суду скасоване, а у позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28.07.2010 року по справі № 17/15-10 касаційну скаргу акціонерного банку «Експрес-Банк»в особі Дніпропетровської філії задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду скасовано, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2010 року залишено без змін.

16 листопада 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний Банк «Експрес-Банк» (орендар) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендодавець) було підписано акт №2 прийому-передачі нежитлового приміщення з оренди.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зверталася до господарського суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог № 41 від 10.02.2011р., просила стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк», в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк»неустойку за період з 09 грудня 2009 року по 10 лютого 2011 року у розмірі 336512,10 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2011 року по справі № 21/7-11 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки за договором оренди нежитлового приміщення від 07.03.2007 року № 01/03-07.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.11 року у справі № 21/7-11 скасовано, позов задоволено та вирішено: стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес Банк» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Нікополь) неустойку у розмірі 336 512 грн. 10 коп., 3365 грн. 12 коп. - витрат на держмито, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Експрес Банк" (м. Київ), в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Експрес Банк" (м. Дніпропетровськ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Нікополь) 1682 грн. 56 коп. витрат по апеляційній скарзі.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2012 року постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року по справі №21/7-1121/7-11 залишено без змін.

Позивач просить стягнути з відповідача неустойку за несвоєчасне повернення майна з оренди у період з 11 лютого 2011 року (дата початку наступного періоду стягнення неустойки) по 16 листопада 2011 року (дата фактичного повернення майна власнику, згідно акту прийому-передачі майна із оренди) у розмірі подвійної орендної плати у розмірі 217 625,00 грн., що і є причиною спору.

Свій розрахунок суми боргу позивач обґрунтовує наступним.

Відповідно до п. 6.1 договору оренди нежилого приміщення №01/03-07 від 07.03.2007 року орендна ставка становить еквівалент 1500 дол. США за один календарний місяць.

Додатковим договором від 23.01.2009 року до договору №01/03-07 від 07.03.2007 року сторонами змінювався розмір орендної плати на період з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року, та складав у цей період 8 500 грн. (пункти 1, 3 додаткового договору).

Додатковим договором від 06.07.2009 року до договору №01/03-07 від 07.03.2007 року сторонами змінювався розмір орендної плати на період з 15.09.2009 року по 01.10.2009 року, та складав у цей період 5 500 грн.

Оскільки, період за який позивач просить стягнути неустойку у розмірі подвійної орендної плати, не входить до періодів зниження розміру орендної плати, обумовлених додатковими договорами, позивач виходить з того, що орендна плата за один календарний місяць становить еквівалент 1500 дол. США.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача неустойку у розмірі 217 625,00 грн.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язання з повернення об'єкту оренди після припинення договору оренди встановлено нормами ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт припинення дії договору не потребує доказування у зв'язку з його розірванням рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 17/15-10.

Також судовими рішеннями встановлено факт невиконання відповідачем зобов'язань з повернення орендованого майна після розірвання договору оренди.

Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 1/5005/5719/2011 від 19.07.2011 року (у подальшому справі присвоєно №13/5005/4042/2012) за позовом ПАТ АБ "Експрес Банк", в особі Дніпропетровської філії ПАТ "АБ "Експрес Банк" до ФОП ОСОБА_1 про виконання обов'язку прийняти майно з оренди та за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_1 до ПАТ "АБ "Експрес Банк", в особі Дніпропетровської філії ПАТ "АБ "Експрес Банк" про виконання обов'язку передачі майна з оренди в задоволенні первісного позову було відмовлено, зустрічний позов задоволено частково, а саме зобов'язано ПАТ "АБ "Експрес Банк", в особі Дніпропетровської філії ПАТ "АБ "Експрес Банк" повернути з оренди незаконно утримане майно (приміщення), розташоване за адресою: АДРЕСА_2

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 судом було встановлено, що стан приміщення, що підлягає поверненню з оренди, не відповідає вимогам Договору та приписам ст.785 ЦК України, відповідно до якої у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані якій було обумовлено в Договорі.

Рішенням суду встановлено, що надані позивачем за зустрічним позовом докази, спростовують доводи відповідача за зустрічним позовом про його намір повернути спірне майно за актом-передачі № 2 відповідно до умов договору оренди № 01/03-07.

У подальшому рішення суду у справі № 1/5005/5719/2011 в частині зустрічних позовних вимог щодо повернення з оренди незаконно утриманого майна було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 20.03.2012 року у справі № 1/5005/5719/2011 було частково задоволено заяву ПАТ АБ "Експрес Банк", постанову Вищого господарського суду України від 16.11.2011 року у справі № 1/5005/5719/2011 було скасовано в частині залишення без змін постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2011 року щодо відмови у задоволенні вимог за первісним позовом про виконання обов'язку прийняти майно з оренди та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.04.2012 року у справі № 1/5005/5719/2011 касаційну скаргу ПАТ "Експрес Банк" задоволено частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.07.2011 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.10.2011 року у справі № 1/5005/5719/2011, в частині відмови в задоволенні вимог ПАТ АБ "Експрес Банк" про виконання суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 обов'язку прийняти майно з оренди було скасовано, а справу в цій частині було передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2012 року у справі № 13/5005/4042/2012 (попередній номер 1/5005/5719/2011) провадження у справі припинено в зв'язку з відсутністю предмету спору у відповідності до п.1-1 ст.80 ГПК України, оскільки сторонами 16.11.2011 року підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення з оренди.

У зв'язку з тим, що зустрічні позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 у справі № 1/5005/5719/2011 були задоволені та у подальшому рішення в цій частині залишено без змін, встановлені судом факти (у справі №1/5005/5719/2011) щодо неповернення з оренди незаконно утриманого майна є, у відповідності до ч.2 ст.35 ГПК України, фактами, які не доводяться знову при вирішенні даного спору.

Оскільки відповідачем по даній справі затримано повернення орендованого майна позивачу, позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають задоволенню.

У той же час при розрахунку розміру неустойки позивачем допущено арифметичну помилку. Так, відповідно до пунктів 6.1. та 6.3. договору оренди орендна плата становить еквівалент 1500 доларів США і сплачується у національній грошовій одиниці України за курсом, встановленим Національним банком України, не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Національним банком України встановлено курс долара США до національної грошової одиниці станом на 10 лютого 2011 року у співвідношенні 7,94 грн. за 1 долар США. Однак позивачем при розрахунку орендної плати за лютий 2011 року зазначено курс 7,99 грн. за 1 долар США. Згідно даних Національного банку України, такий курс встановлювався станом на 10 лютого 2012 року. Отже має місце помилка позивача стосовно розрахунку неустойки за 16 днів прострочення у лютому 2011 року.

З урахуванням курсу долара США станом на 10 лютого 2011 року (7,94 грн. за 1 долар США) неустойка за 16 днів несвоєчасного повернення об'єкту оренди у лютому 2011 року становить:

1500 доларів США * 2 * 7,94 / 28 (кількість днів у лютому 2011 року) * 16 (кількість днів у лютому 2011 року, за які позивач просить стягнути неустойку) = 13611,43 грн., а не 13697,00 грн., як просить позивач.

Неустойку за інші місяці прострочення пораховано вірно. Таким чином, позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню, і з відповідача підлягає стягненню 217539,43 грн.

Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Неповерненням об'єкту оренди у строки, встановлені законом, порушуються права позивача на володіння, користування та розпорядження майном.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Дане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що на його думку є рішення господарського суду між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Такими рішеннями відповідач вважає постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.01.2012 року та постанову Вищого господарського суду України від 05.07.2012 року по справі №21/7-11, які прийнято за результатами розгляду позовної заяви ФОП ОСОБА_1 про стягнення з ПАТ «АБ «Експрес-Банк» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «АБ «Експрес-Банк» неустойки у розмірі 336512,10 грн. за період з 07.12.2009 року по 10.02.2011 року. Відповідач вважає, що дана позовна заява фактично є збільшенням позовних вимог за одне й те ж саме правопорушення і не стосується іншого предмету та підстав позову між тими ж сторонами, ніж заявлено у справі № 21/7-11.

Суд зазначає, що вказані судові рішення прийняті по спору стосовно стягнення неустойки у період з 07.12.2009 року по 10.02.2011 року. Про даній же справі розглядається спір про стягнення неустойки за період з 11.02.2011 року по 16.11.2011 року. Таким чином, дана справа розглядається з тих же підстав, між тими ж сторонами, однак стосовно іншого предмету спору. Отже, підстави для припинення провадження у справі відсутні.

Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на підставі ст.233 Господарського процесуального кодексу України судом відхиляється з наступних підстав.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Тобто, застосування неустойки як санкції є правовим наслідком невиконання обов`язку негайного повернення незаконно утриманого майна з оренди після дострокового розірвання спірного договору з вини відповідача, а не подвійною відповідальністю за затримку в передачі нежилого приміщення, як зазначає відповідач.

Відповідно до ч.1 ст.233 Господарського кодексу України: у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Таким чином, при визначенні можливості застосування судом вказаного положення повинно бути взяти до уваги наступне:

1) співвідношення штрафних санкцій зі збитками кредитора;

2) ступінь виконання зобов'язання боржником;

3) майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;

4) не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стосовно співвідношення штрафних санкцій зі збитками кредитора суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України різновидом збитків є упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Суд вважає, що виходячи з розглядуваних обставин збитками кредитора є розмір орендної плати, яку позивач міг би отримати при своєчасному поверненні відповідачем об'єкта оренди. Таким чином, виходячи з законодавчої техніки при конструюванні положень ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, співвідношення неустойки зі збитками кредитора вже визначено законом - і це співвідношення встановлено у подвійному розмірі орендної плати (упущеної вигоди).

Відповідачем не надано докази, які б свідчили про наявність підстав для врахування майнового стану відповідача при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки.

Ступінь виконання, вірніше невиконання, зобов'язання боржником вже встановлено вищевказаними судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення.

Також в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і які були б підставою для застосування ст.233 ГК України. Посилання відповідача на те, що загальна сума неустойки перевищує вартість майна, також не підтверджена належними доказами. До того ж, відповідач порівнював суму неустойки, що вже стягнута, та підлягає стягненню по даній справі в теперішній час, з вартістю майна, погодженого сторонами у договорі оренди на момент його укладення. До того ж, оцінка майна відбувалася на розсуд сторін договору оренди, а не в порядку, передбаченому Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Крім того суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України: неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення (постанова Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі № 40/117).

Тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру неустойки у даному випадку.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 4350,79 грн.

При розподілі між сторонами судових витрат, а саме - витрат на оплату послуг адвокатів - суд зазначає наступне. Відповідно до п.12 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від № 02-5/78 від 04 березня 1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»: вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвокатів, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст.ст. 42, 43 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, чи оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачеві послуги. У цьому аспекті суд зазначає наступне:

1. Позовні вимоги по даній справі аналогічні з вимогами по справі № 21/7-11, яка розглянута судами між тими ж сторонами і з тих же підстав. Різниця полягає лише у строках, за які позивач просить стягнути неустойку. У вказаній справі - з 07.12.2009 року по 10.02.2011 року, а у даній справі - за період, що залишився - з 11 лютого 2011 року по 16 листопада 2011 року.

На запитання суду представник позивача затруднився однозначно відповісти, чи готувалися позовні заяви по даних двох справах одним адвокатом - ОСОБА_5, чи ні, однак суд зазначає, що у будь-якому випадку підготовка позовної заяви за вищевказаних обставин для професійного адвоката не потребує значних затрат часу та розумових зусиль.

Тому суд, визнаючи право позивача оплатити вартість таких послуг і в розмірі 4000 грн. і в будь-якому іншому, визначеному сторонами договору, вважає вказану суму неадекватною для покладення на відповідача обов'язку оплатити її у повному розмірі. За вищевикладених обставин максимально допустимим розміром стягнення вартості послуг за підготовку позовної заяви є 800,00 грн. і виключно з урахуванням кількості судових рішень по справах між даними сторонами, що випливають з орендних правовідносин.

2. При аналізі розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу адвокатом ОСОБА_6, суд, в аспекті можливості покладення їх відшкодування на відповідача, приходить до висновку про неможливість взяття вказаного документу (і визначеної у ньому вартості послуг) за основу при прийнятті судом рішення про розподіл господарських витрат, з наступних підстав:

2.1. На судове засідання 05 вересня 2012 року позивач для допуску адвоката у якості представника надав договір про надання адвокатських послуг, де зазначена їх вартість у розмірі 10000,00 грн. Також було надано акт виконаних робіт, де зазначено, що адвокатом уже надані послуги вартістю 10000,00 грн. При цьому в Акті в переліку вже наданих послуг також вказана участь у судових засіданнях по даній справі. При тому, що по справі до цього відбулося лише одне засідання 16 серпня 2012 року, на якому адвокат не був присутній. Цей факт також став підставою для окремого з'ясування судом можливості допуску адвоката до участі у справі у якості представника, оскільки сторонами надано Акт приймання-передачі уже наданих послуг на повну вартість, зазначену у договорі. І лише після зазначення позивачем та адвокатом про неприпинення дії договору на час судового засідання представника було допущено до участі у розгляді справи.

2.2. Суд також звертає увагу, що розрахунок гонорару не надавався позивачем разом з договором, а був наданий лише на наступне засідання на вимогу суду. При цьому у розрахунок окремим рядком включено підготовку пояснень за наслідками судового засідання 05 вересня 2012 року. При укладенні договору 21.08.2012 року сторони не могли передбачити кількість судових засідань, і що за наслідками судового засідання потрібно буде готувати пояснення, адже при з'ясуванні всіх обставин судом могло бути прийнято рішення і 05.09.2012 року (з урахуванням того, що договір укладено коли по справі вже відбулося одне засідання 16.08.2012 року).

Тому на підставі викладених фактів суд вважає, що розрахунок складено не шляхом визначення вартості кожної послуги, а з елементами штучного розподілу визначеної сторонами суми у розмірі 10000,00 грн. по окремим послугах.

2.3. Окремою послугою адвокат зазначив підготовку заяви про збільшення розміру позовних вимог, у якому просив, власне, стягнути з відповідача вартість наданих адвокатських послуг. І при цьому позивачем здійснено доплату судового збору у розмірі 280,00 коп. Відповідно до ст.ст. 44, 55 ГПК України витрати на послуги адвоката не включаються у ціну позову, а відносяться до судових витрат. Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується виходячи з ціни позову. Тому на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір" вказаний надмірно сплачений розмір судового збору повинен бути повернутий судом з державного бюджету України на підставі ухвали суду. А згідно розрахунку суми гонорару адвоката, позивач просить лише за цю послугу стягнути з відповідача 900,00 (!) грн.

2.4. Суд, безперечно визнаючи важливість і необхідність вивчення адвокатом судової практики, не може погодитися з зазначеними професійним адвокатом витратами часу на вивчення судових рішень при підготовці до розгляду даної справи, виходячи з аналізу наступних обставин. Так, наприклад, професійний адвокат, повинен і не в аспекті розгляду кожної конкретної справи, а для підтримання професійного рівня, вивчати і знати практику застосування судами положень чинного законодавства. У розрахунку гонорару зазначено вивчення 13 постанов Вищого господарського суду України, що стосуються вже усталеної практики застосування ст. 61 Конституції України. При цьому зазначено, що на вивчення кожної з постанов адвокатом витрачено від 0,5 до 1 години часу і оцінено кожну годину роботи у 450 (!) грн. Таким чином, на вивчення вказаних судових рішень витрачено 10,5 (!) годин і зазначено вартість такої роботи у розмірі 10,5 х 450 = 4725 (!) грн. Суд, звичайно, не може покласти на відповідача обов'язку компенсації таких послуг у вказаному розмірі.

Також суд зазначає, що методика визначення вартості послуг адвоката пропорційно ціні позову, що набула поширення на практиці, у даному випадку також не може бути застосована, оскільки затрати адвокатом своїх професійних знань та умінь не знаходяться у пропорційному відношенні до розміру позовних вимог, що залежать від строку неповернення об'єкта оренди. Крім того, позовну заяву було складено іншим адвокатом.

Тому суд, враховуючи вищевикладене, участь адвоката у двох судових засіданнях, та беручи до уваги затрати часу на прибуття до суду з міста Нікополь Дніпропетровської області, вважає, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката ОСОБА_6, наданих позивачеві, є 1500,00 грн.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню вартість послуг адвокатів, наданих позивачеві, у розмірі 2300,00 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Предметом позову є стягнення 217625,00 грн. Таким чином, при зверненні до суду необхідно сплатити судовий збір у розмірі 4352,50 грн., у той час як позивачем сплачено 4353,00 грн., тобто сплачено у більшому розмірі (на 0,50 грн.), ніж передбачено законом. При поданні заяви про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, які є судовими витратами і не включаються в ціну позову, позивачем помилково сплачено судовий збір у розмірі 280,00 грн. Таким чином, з державного бюджету на підставі ухвали суду підлягає поверненню судовий збір у загальному розмірі 280,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.6, ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (03049, місто Київ, проспект Повітрофлотський, 25, ідентифікаційний код 20053145) в особі Дніпропетровської філії публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Експрес-Банк» (49070, місто Дніпропетровськ, вулиця Плеханова, 17, ідентифікаційний код 25724963) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (53200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) неустойку у розмірі 217539,43 грн., витрати на оплату послуг адвокатів у розмірі 2300,00 грн. та судовий збір у розмірі 4350,79 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.М. Крижний

Повне рішення складено - 27.09.2012 року.