Постанова № 26211649, 27.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2012 р. Справа № 5004/63/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Ходаківська І.П.

судді: Данилова Т.Б., Корсак В.А.

розглянувши матеріали касаційних скаргтовариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" державного підприємства "Придніпровська залізниця"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р.у справі господарського суду№5004/63/12 Волинської областіза позовомдержавного підприємства "Придніпровська залізниця"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт"про за участю представників сторін: позивача - відповідача - стягнення 147 380,00грн. пр. Хлабистін Д.М. -дов. №398 від 01.01.12р. пр. Семко Н.О. -дов. б/н від 26.09.12р.

Розпорядженням №03.08-05/886 від 25.09.2012р. змінено склад колегії суддів у справі №5004/63/12, призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Костенко Т.Ф.,утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2012 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до господарського суду Волинської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" про стягнення з відповідача на користь позивача 147 380,00грн. штрафу за неправильно зазначену адресу вантажоодержувача у залізничній накладній №36149888, 2 947,60грн. судового збору та 1 143,04грн. витрат на відрядження представника ДП "Придніпровська залізниця".

Рішенням господарського суду Волинської області від 03.04.2012р. (суддя Бондарєв С.В.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 30 000,00грн. штрафу та 2 947,60грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій вмотивоване тим, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги, однак, на підставі ст.233 Господарського кодексу України, суд скористався своїм правом, передбаченим ст.83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір штрафу. В частині відмови про стягнення витрат на відрядження представника суд першої інстанції зазначив, що дані витрати не відносяться до витрат, передбачених ст.44 Господарського процесуального кодексу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, державне підприємство "Придніпровська залізниця" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати частково рішення суду першої інстанції, а саме в частині відмови у задоволенні позовних вимог та а скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. (судді Василишин А.Р., Юрчук М.І., Філіпова Т.Л.) рішення господарського суду Волинської області від 03.04.2012р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 147 380,00грн. штрафу та 2 947,60грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції вмотивована відсутністю підстав для зменшення розміру штрафу, а в частині стягнення витрат на відрядження представника позивача апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. скасувати, а рішення господарського суду Волинської області від 03.04.2012р. залишити в силі.

Також, не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Придніпровська залізниця звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення норм процесуального права, просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. скасувати в частині відмови задоволення позовних вимог про стягнення 1 143,04грн. витрат на відрядження представника ДП "Придніпровська залізниця" та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" підлягає задоволенню, а касаційна скарга державного підприємства "Придніпровська залізниця" задоволенню не підлягає.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що у липні 2011 року зі станції Борщів Львівської залізниці відповідачем було здійснено відправлення вагонів за №№66727744 та 67906073 по залізничній накладної №36149888 на станцію Правда Придніпровської залізниці, одержувач вантажу приватне акціонерне товариство "Керамет".

Водночас, з накладної №36149888 від 22.07.2011р. вбачається, що відправником в графі "Одержувач" був вказаний ПАТ "Керамет" (код одержувача 5841, адреса: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-б).

Надалі відповідач направив листа на адресу станції відправлення Борщів Львівської залізниці, в якому просив подати телеграму на станцію призначення про зміну поштової адреси одержувача для видачі вантажу.

В свою чергу, на підставі телеграми станції відправлення Борщів Львівської залізниці №НР4 від 26.07.2011р. (виданої на підставі листа Відповідача та договору №ПР.ДН-1-11317/НЮп "Про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги") на станції Правда Придніпровської залізниці у вказаній накладній зроблено зміну невірної адреси одержувача на вірну: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Кірова, 18-б) на вірну (м. Донецьк, вул. Калужська, 16-а). Дана обставина підтверджується актом загальної форми №48 від 27.07.2011р.

Вирішуючи справу по суті, суди виходили з того, що відповідно до ст.3 Закону України "Про залізничний транспорт" законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", Закону України "Про залізничний транспорт", статуту залізниць України та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно із ч.5 ст.307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюється транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.6 Статуту залізниць України, накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Згідно із п.1.1 "Правил перевезень вантажів", а також ст.23 Статуту залізниць України вантажовідправник повинен надати залізниці на кожне відправлення вантажу заповнену накладну.

Пунктом 2.3 "Правил оформлення перевізних документів" визначено, що правильність внесених у накладну відомостей своїм підписом підтверджує вантажовідправник.

Відповідно до ст.24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.

Згідно із ст.129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчується комерційними актами або актами загальної форми.

При розгляді справи по суті, судами встановлено, що акт загальної форми №48 від 28.07.2011р. має всі необхідні реквізити і є таким, що зафіксував факт неправильного зазначення адреси одержувача.

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначену у накладній масу вантажу з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту.

Відповідно до ст.118 Статуту залізниць України штраф підлягає стягненню у п'ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що сума штрафу є надмірно великою, оскільки відповідачем своєчасно було вжито всіх необхідних заходів щодо недопущення господарського правопорушення та не було завдано збитків іншим учасникам господарських відносин, позивачем не понесені додаткові витрати, так-як вантаж було отримано своєчасно на станції призначення, а також враховуючи фінансове становище підприємства відповідача, яке підтверджено матеріалами справи (довідкою ТОВ "Волинь-Брухт" про кредиторську та дебіторську заборгованість від 23.03.2012р. №23-03/12-2, фінансовим звітом станом на 31.12.2011р.), а тому враховуючи норми ст.233 ГК України та ст.83 ГПК України, суд першої інстанції дійшов до висновку про можливість задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу та стягнув з відповідача штрафу в розмірі 30 000,00грн.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції зазначивши, що ст.233 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції аналізуючи п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та п.1 ст.233 Господарського кодексу України дійшов висновку, що в будь-якому випадку зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) має бути обумовлене винятковістю, а сам по собі важкий матеріальний стан однієї з сторін не є винятковим випадком та не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Інші доводи місцевого господарського суду щодо зменшення суми штрафу також не свідчать про існування винятковості у даному випадку. Також, на думку, суду апеляційної інстанції судом першої інстанції не обумовлено, що сума штрафу, яку просить стягнути позивач є надмірно великою.

З таким висновком суду апеляційної інстанції не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, оскільки господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем своєчасно було вжито всіх необхідних заходів щодо недопущення господарського правопорушення та не було завдано збитків іншим учасникам господарських відносин, позивачем не понесені додаткові витрати, так-як вантаж було отримано своєчасно на станції призначення.

Таким чином, суд першої інстанції дослідив і встановив сукупність обставин, на які посилався відповідач як на підставу зменшення розміру штрафу та прийняв рішення в межах своїх повноважень, передбачених ст.83 ГПК України, натомість суд апеляційної інстанції не спростував доводи, викладені в рішенні господарського суду Волинської області від 03.04.2012р. та помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Щодо посилань в касаційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" на порушення судами норм процесуального права в частині відмови у стягненні витрат на відрядження представника позивача до суду в сумі 1 143,04грн., то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що такі посилання були предметом розгляду суду першої інстанції і ним встановлено, що витрати на відрядження представника сторони не є судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДП "Придніпровська залізниця" та наявності підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ "Волинь-Брухт", оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а натомість суд апеляційної інстанції невірно застосував норми права та скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Брухт" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.07.2012р. у справі №5004/63/12 господарського суду Волинської області скасувати.

Рішення господарського суду Волинської області від 03.04.2012р. у справі №5004/63/12 залишити в силі.

Головуючий І. Ходаківська

Судді Т. Данилова

В. Корсак