Ухвала суду № 26211343, 24.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 року м. Київ К-10969/09

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Моторного О.А. -головуючого,

Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.11.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009

у справі № 6/109

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією "Інтеркар Україна ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2007, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009, позов Товариства з обмеженою відповідальністю з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар України ЛТД»задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва від 04.06.2007 № 0004002308/0, від 10.08.2007 № 0004002308/1 на суму 94635,00 грн.; від 04.06.2007 № 0004012308/0, від 10.08.2007 № 0004012308/1 на суму 266508,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача на предмет дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2006, складено акт №1190/23-08/20025700 від 21.05.2007, в якому зафіксовано порушення п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР, п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1998 №168/97-ВР.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: від 04.06.2007 № 0004002308/0 на суму 94635,00 грн. (з яких 78490,00 грн. - основного платежу та 16145,00 грн. - штрафні санкції) про донарахування податку на прибуток; від 04.06.2007 №0004012308/0 на суму 266508,00 грн. (з яких 177672,00 грн. - основний платіж та 88836,00 грн. - штрафні санкції).

За наслідками адміністративного оскарження, прийнятих податкових повідомлень-рішень, рішенням ДПІ у Шевченківському районі про результати розгляду скарги від 08.08.2007 №4211/10/25-007, скарга ТОВ з 100% іноземною інвестицією «Інтеркар Україна ЛТД»залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення без змін. На підставі даного рішення, прийнято податкові повідомлення-рішення №00040002308/1 від 10.08.2007 на загальну суму 94635,00 грн. та №0004012308/1 від 10.08.2007 на загальну суму 266508,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурстрейд»укладено договір підряду від 29.06.2006 №06/29, предметом якого є виконання робіт по проведенню передпродажної підготовки автомобілів. Аналогічний договір від 01.11.2005, також, укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютор». За вказаними договорами позивач отримував послуги з розконсервації кузовів автомобілів, вартість яких позивачем включалася до складу валових витрат на підставі п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На виконання умов вказаних договорів підряду, ТОВ «Ресурстрейд» та ТОВ «Ютор»виконувалися роботи по здійсненню розконсервації кузовів автомобілів. Розрахунки за виконані роботи відображалися проводками: Д-т рах. 93.1 «Витрати на збут»К-т рах. 63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи зі змісту наведеної статті, балансовою вартістю запасів у цілях податкового обліку є сума витрат, понесених (нарахованих) як компенсація вартості товарів, отже, в розрахунку, згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», використовується купівельна вартість автомобілів без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність визначення позивачем первісної вартості придбаних запасів (автомобілів) без врахування витрат на розконсервацію кузовів таких автомобілів, дані наведені в таблиці 1 «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів»Додатку № К1/1 до декларації з податку на прибуток підприємства відповідають дійсності.

Крім того, відповідачем не встановлено порушень щодо формування валових витрат позивачем, про що зазначено в п. 3.1.2 акту перевірки.

Як було зазначено вище, в акті перевірки відповідачем вказано, що позивачем порушені вимоги п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.4.3 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за 2006 рік на суму 177672,00 грн.

Відповідно до зовнішніх контрактів, укладених з нерезидентами - перевізниками, позивач отримував послуги з міжнародних перевезень вантажу, а саме транспортні послуги з доставки товару зі складу за межами митної території України до пунктів призначення, розташованих на митній території України, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами про міжнародні перевезення.

Зі змісту вказаних договорів про міжнародні перевезення вбачається, що місце надання послуги знаходиться за межами митної території України, на території інших країн (Литва, Польща, Білорусія).

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Таким чином, оскільки місце надання послуг позивачу перевізниками - нерезидентами знаходиться за межами митної території України, тому такі послуги не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що платником податку є будь-яка особа, яка: здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку; імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті. Отже, законодавець не визначає особу, яка придбаває послуги у нерезидента платником податку на додану вартість.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у спірних правовідносинах не є платником податку, а об'єкт оподаткування податком на додану вартість в цьому випадку відсутній. Механізм оподаткування певним податком діє лише у випадку наявності відповідного об'єкта та суб'єкта, отже відсутність даних обов'язкових елементів унеможливлює існування такого механізму взагалі.

Згідно зі ст. 259 Митного кодексу України, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість і метод її визначення заявляються (декларуються) декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України, шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок контролю за правильністю визначення митної вартості встановлений статтями 260, 262 та 265 Митного кодексу України.

Судами було встановлено, що з наданих позивачем ВМД, митний орган прийняв від позивача відповідні декларації, здійснив на їх підставі митне оформлення вантажу, що підтверджує правомірність формування митної вартості та правильність оформлення декларацій. В митних деклараціях вказана сума податку на додану вартість, яка була сплачена товариством митним органам при ввезенні товару на митну територію України.

Таким чином, вартість послуг з перевезення вантажу (автомобілів) була попередньо включена до складу митної вартості автомобілів.

За наведених обставин, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій були правомірно задоволені позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень №00040002308/0 від 04.06.2007 та №0004012308/0 від 04.06.2007.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.А. МоторнийСудді І.В. Борисенко В.В. Кошіль