Постанова № 26210421, 13.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 вересня 2012 року 15:57 № 2а-7017/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В., при секретарі Грабовському В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПідприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2012,за участю:

позивача - Багрій В.І.

відповідач -Гримальський А.Ю.

ОБСТАВИНИСПРАВИ:

Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000452202 від 24.04.2012.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам, оскільки реальність господарських операцій з контрагентом підтверджується первинними документами, в період взаємовідносин з контрагентом, останній був зареєстрований як платник ПДВ, а також тим, що нікчемність договорів не встановлена в судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідач проти заявленого позову заперечив з тих підстав, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ у зв'язку з проведенням нікчемних правочинів з контрагентом, що є порушенням вимог пп. 7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, та вказує на правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З 01.10.2009 по 31.08.2010 Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»(далі -позивач) при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Карат».

За результатами перевірки складено акт №118/22-2/20006134 від 12.04.2012 (далі -акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168/97-ВР), ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»№996-XIV (далі -Закон №996-XIV), ст.203, ч.1 ст.207, п.п.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629 Цивільного кодексу України, п.п. 2.15., 2.16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, в результаті чого позивачем було занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у сумі 4145811,00 грн., в тому числі по періодам: за листопад 2009 року на суму 651961,00 грн., за грудень 2009 року на суму 789947,00 грн., за лютий 2010 року на суму 250300,00 грн., за березень 2010 року на суму 426292,00 грн., за квітень 2010 року на суму 608299,00 грн., за червень 2010 року на суму 923534,00 грн., за липень 2010 року на суму 342150,00 грн., за серпень 2010 року на суму 153328,00 грн.

Підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: вирок Індустріального суду м. Дніпропетровська №0417/1-298/2011 від 12.08.2011, відповідно до якого засновника і директора ТОВ «Карат»ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст.28 ч.3, 205 ч.2, 366 ч.2 КК України, таких як умисел на незаконну діяльність по наданих фінансових послуг по переводу грошових коштів із безготівкових в готівкові у складі організованої групи осіб. Окрім цього, даними особами складалися завідомо неправдиві первинні фінансово-господарські та бухгалтерські документи, які підтверджували фінансово-господарську діяльність підконтрольних суб'єктів господарської діяльності (договори, акти прийому передачі товарів (робіт, послуг)). Вирок суду, винесений за результатами розгляду кримінальної справи №69-116, порушеної слідчим управлінням податкової міліції ДПА України відносно засновників та директорів ТОВ «Техавтокомплект», ТОВ «Доорс», ТОВ «Оптдевайс»за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.27, 28 ч.3, 205 ч.2 та 27 ч.5, 212 ч.3 КК України, зазначено, що дані підприємства здійснювали фіктивну діяльність з метою прикриття своєї незаконної діяльності по формуванню незаконного податкового кредиту з ПДВ для інших реально діючих підприємств України, без реального наміру здійснювати господарську діяльність від імені даних підприємств. В ході розслідування кримінальної справи встановлено, що користувачем фіктивної фірми ТОВ «Оптдевайс»є ТОВ «Карат», яке в свою чергу формувало податковий кредит з ПДВ для позивача, який формував податковий кредит з метою ухилення від сплати податків.

На підставі акту перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення №0000452202 від 24.04.2012 про донарахування основного зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в розмірі 4145811,00 грн., штрафних санкцій у розмірі 1036452,75 грн., на загальну суму 5182263,75 грн.

Вищевикладене, на думку відповідача, свідчить, що правочини між позивачем та ТОВ «Карат»укладені без мети настання реальних наслідків, суперечить моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними.

Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом, придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору підлягає встановленню факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Карат», обставини використання придбаного товару (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та ТОВ «Карат»було укладено договір купівлі-продажу товару №15/09-09 від 01.09.2009 та додаткові угоди до нього, згідно якого ТОВ «Карат»зобов'язалось доставити та передати у власність позивача товар, на умовах та за ціною відповідно до даного договору. Найменування товару -брухт та відходи кольорових металів (а саме -мідь).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АЄ №882330 позивач здійснює діяльність з відновлення відсортованих відходів, виробництва міді, алюмінію, виробництва інших видів електронних і електричних проводів і кабелів, проводів, шнурів.

Позивач має чинну ліцензію Міністерства промислової політики України серії АВ №491100 від 10.11.2009 на здійснення діяльності із заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових металів, та отримав атестат спеціалізованого металургійного переробного підприємства на підтвердження відповідності вимогам спеціалізованого металургійного переробного підприємства відповідно до Закону України «Про металобрухт»і Ліцензійним умовам і має можливість переробляти металобрухт.

У період взаємовідносин з позивачем ТОВ «Карат», також, мало ліцензію Міністерства промислової політики України серії АВ №442870 від 12.12.2008 на заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів, що була дійсна до 19.09.2011.

Таким чином, наявність у ТОВ «Карат»на момент вчинення спірних операцій ліцензії на заготівлю, переробку металобрухту кольорових металів свідчить, що підприємство відповідало технологічним вимогам до спеціалізованого підприємства, необхідним для здійснення діяльності з заготівлі та переробки металобрухту.

Факт виконання зобов'язань за вищенаведеним договором підтверджується:

- прибутковими накладними: №№КЕ-001032 від 17.10.2009, КЕ-001035 від 20.10.2009, КЕ-001209 від 07.11.2009, КЕ-001140 від 13.11.2009, КЕ-001210 від 13.11.2009, КЕ-001211 від 20.11.2009, КЕ-001212 від 28.11.2009, КЕ-001289 від 09.12.2009, КЕ-001290 від 18.12.2009, КЕ-001328 від 26.12.2009, КЕ-001329 від 30.12.2009, КЕ-0000056 від 20.01.2010, КЕ-0000064 від 31.01.2010, КЕ-0000111 від 07.02.2010, КЕ-0000205 від 16.03.2010, КЕ-0000220 від 20.03.2010, КЕ-0000243 від 25.03.2010, КЕ-000278 від 07.04.2010, КЕ-000289 від 15.04.2010;

- актами приймання брухту та відходів кольорових металів: від 17.09.2009, 20.10.2009, 07.11.2009, 13.11.2009, 20.11.2009, 28.11.2009, 09.12.2009, 18.12.2009, 26.12.2009, 30.12.2009, 20.01.2010, 31.01.2010, 07.02.2010, 16.03.2010, 20.03.2010, 25.03.2010, 07.04.2010, 15.04.2010;

- посвідченнями про вибухобезпечність брухту та відходів чорних та кольорових металів, радіаційного контролю брухту та відходів чорних та кольорових металів, а також актами походження брухту та відходів чорних та кольорових металів.

За поставлений брухт міді позивач перерахував на рахунок ТОВ «Карат»грошові кошти на повну суму поставки, що підтверджується виписками банку, платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Наявні у справі докази вказують, що отриманий від ТОВ «Карат»брухт міді оприбуткований та направлений до складу сировини; зі складу сировини, після сортування, частина відходів міді переміщена до плавильного цеху, де перероблена в заготовку мідну; заготовка мідна, вироблена з брухту міді, окремими бухтами переміщена до цеху кабельної продукції, де перероблена у кабельно-провідникову продукцію. Інша частина брухту міді зі складу сировини передана як давальницька сировина на переробку ТОВ «КТД «АЗОКМ»за договором про переробку давальницької сировини №219 МСО від 24.11.2009; із сировини виготовлено катанку мідну, що в подальшому передана до цеху кабельної продукції для виробництва кабельно-провідникової продукції; у свою чергу вироблена кабельно-провідникова продукція реалізована позивачем на адресу третіх осіб.

Вищевикладене підтверджується копіями договору про переробку давальницької сировини №219 МСО від 24.11.2009 та платіжного доручення про оплату послуг з переробки, прибуткових накладних, складських накладних, господарських договорів на поставку кабельно-провідникової продукції третім особам та додаткових угод до них, видаткових накладних, довіреностей на отримання товару; витяги з відомостей відвантаження готової продукції, які досліджувались судом.

В матеріалах справи містяться договори, на підставі яких покупцям була реалізована кабельно-провідникова продукція, до складу якої увійшов дріт мідний, виготовлений із заготовки мідної, яка була виплавлена шляхом металургійної переробки відходів міді, поставлених ТОВ «Карат».

За період 01.10.2009 по 31.08.2010 ТОВ «Карат»були виписані податкові накладні на загальну суму 4222181,83 грн., на підставі який позивачем був сформований податковий кредит з ПДВ.

Відповідно до вимог пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закон №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Аналогічні положення містяться у пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.6 ст.198, п.187.1 ст.187 ПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у ПК України та Законі №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону №168/97-ВР реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі - Порядок №969), п. 2 Порядку № 165 податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг, а також наявність у платника податку належним чином оформленої податкової накладної.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача (ТОВ «Карат») був зареєстрований в якості платника податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства. При цьому судом відзначається, що посилання в акті перевірки на неточності при відображенні у прибуткових накладних реквізитів довіреностей на отримання товару не приймаються до уваги, оскільки зазначені недоліки не нівелюють правове значення первинних документів та реальність господарської операції.

Необґрунтованими є також посилання в акті перевірки на порушення позивачем норм Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, в частині невідповідності первинних документів ТОВ «Карат» внаслідок їх підписання непричетним до діяльності підприємства ОСОБА_3, оскільки відповідно до пункту 2.14 цього ж Положення відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Окрім того, не приймаються судом до уваги доводи відповідача про ненадання позивачем до перевірки документів щодо транспортування придбаного товару, оскільки згідно умов договору купівлі-продажу №15/09-090 від 01.09.2009 саме на продавця - ТОВ «Карат»- покладено обов'язок доставити товар, тому позивач не зобов'язаний мати та надавати документи по транспортуванню товару, оскільки такі мають знаходитись у контрагента; при цьому відповідач не був позбавлений можливості звернутись до останнього із запитом про надання відповідних документів або до податкового органу, на обліку у якому знаходилось ТОВ «Карат», з метою проведення перевірки по взаємовідносинам з ПІІ ТОВ »Катех-Електро».

Суд враховує наявність в матеріалах справи копії вироку Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.08.2011 у справі №0417/1-298/2011, проте, оцінюючи його як доказ керується приписами ч. 4 ст. 72 КАС України, згідно якої вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Втім межах даної справи не розглядається питання про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений цей вирок суду, у зв'язку з чим суд на підставі ст. 70 КАС України не бере до уваги доказ, який не стосується предмету доказування даної адміністративної справи.

Зокрема слід відзначити, що визнання винним ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, не виключає можливості здійснення ТОВ «Карат»реальних господарських операцій.

Крім того, у зазначеному вироку відсутні будь-які докази щодо вчинення злочину ОСОБА_3 у відношеннях з позивачем. Відсутні докази про наявність збитків державі ОСОБА_3 по взаємовідносинах позивача з ТОВ «Карат».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Як свідчать з матеріали справи, на момент підписання відповідних договорів, актів здачі-приймання наданих послуг та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Карат»не була припинена.

При вирішенні спору суд, також, враховує, що договір №15/09-09 від 01.09.2009 у судовому порядку недійсними не визнавався. Згідно з частиною другою ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 221, 226, 224, 228 Цивільного кодексу України нікчемними, зокрема, є правочини, укладені з недодержанням вимог обов'язкової письмової форми, якщо його недійсність прямо передбачена законом, укладені з недодержанням вимоги закону про обов'язкову нотаріальну форму, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення, укладені недієздатною фізичною особою, вчинені без дозволу органу опіки та піклування або, які порушують публічний порядок, тобто спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Аналіз вказаний статей Цивільного кодексу України свідчить про те, що недійсність правочину може наступати лише за умови наявності певних порушень закону, викладених вище.

Зміст договору, зокрема його предмет, прямо не спрямований на порушення публічного порядку, а саме не спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної особи, держави АР Крим, територіальної громади чи незаконне заволодіння ним. Сторонами додержано форму угоди, яка вчинена у межах дієздатності юридичної особи. Будь-яких законодавчих актів, які б прямо вказували на недійсність цього договору судом не встановлено.

Диспозиція зазначених норм Цивільного кодексу України, при визначенні питання про нікчемність правочину, не містить такої підстави як неможливість виконання умов договору контрагентом. При цьому визнання такого договору нікчемним можливо лише у судовому порядку. В судовому порядку він нікчемними не визнавався. Натомість, договір був фактично виконаний сторонами у повному обсязі, про що свідчать матеріали по справі. Враховуючи реальність настання наслідків за вказаним договором, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже висновок відповідача про нікчемність правочину та порушення у зв'язку з цим податкового законодавства позивачем не відповідає дійсності.

Під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження висновок податкового органу, зроблений в акті перевірки щодо нікчемності господарських операцій позивача з його контрагентами, згідно ст.ст.215, 228 ЦК України. Зокрема, відповідачами не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

З огляду на викладені обставини, слід зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «Карат»здійснювалися в межах господарської діяльності підприємств, були реальними, відповідали дійсному економічному змісту та підтверджувались необхідними документами, що було свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаної ТОВ «Карат»первинної документації, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Стосовно підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення за результатом перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, суд наголошує на наступному.

Документальна позапланова невиїзна перевірка ПІІ ТОВ «Катех-Електро»проведена на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України за постановою слідчого з ОВС СУ ПМ ДПА України в межах розслідування кримінальної справи №69-116, а отже є такою, що призначена відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.

Пункт 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України встановлює, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

При цьому приписи наведеної статті не передбачають будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав у відповідача для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за результатом перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Разом з тим, судом також враховується, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.09.2012 у справі №2а-7018/12/2670 за позовом ПІІ у формі ТОВ «Катех-Електро»до ДПІ у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення, винесене на підставі перевірки та акту, що й у даній справі, а також встановлено реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Карат»саме за договором та господарськими операціями, що досліджувалися у даній справі.

Відтак, викладений в акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення №0000452202 від 24.04.2012 є безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесеного ним спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення від 24.04.2012р. №0000452202.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст постанови буде виготовлений 20.09.2012р.

Суддя В.В. Амельохін