Постанова № 26210081, 18.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 вересня 2012 року 11:45 № 2а-9589/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" до Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000032220 від 13.02.2012 року Позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.02.2012 р. № 0000032220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, винесеним на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2011 р.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2011 р. встановлено його завищення позивачем у загальній сумі 100 070,00 грн. за листопад 2010 року по взаємовідносинам з ТОВ "ВСК Геліос" (далі-контрагент).

Так, взаємовідносин позивача з контрагентом з ґрунтувалися на договорі підряду № 02/11 від 02.11.2010 р., за яким контрагент як підрядник, зобов'язувався надати позивачу як замовнику, з врахуванням наданого ним технічного завдання, послуги (ремонтні роботи тепломереж), згідно кошторисної документації, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити відповідні послуги. Загальна вартість Договору визначається у розмірі 600 420,00 грн., у т.ч. ПДВ -100 070,00 грн. Оплата проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок контрагента.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, а також сплати податку на додану вартість у складі ціни за придбані послуги, контрагентом була виписана позивачу податкова накладна від 30.11.10 р. № 3011111 на загальну суму 600420,00 грн., в т.ч. ПДВ -100070,00 грн. На думку позивача, податкова накладна від 30.11.10 р. № 3011111, як це передбачено податковим законодавством, є документом, що дає йому право на податковий кредит в розмірі 100070,00 грн.

В той же час, на думку відповідача, дані взаємовідносини не спричиняють реального настання правових наслідків виходячи з наступного.

Відповідно до пояснення, отриманого 01.12.11 старшим оперуповноваженим з ОВС УПМ ДПА у м. Києві, старшим лейтенантом податкової міліції Кучером Р.І. у засновника, директора та головного бухгалтера контрагента гр. ОСОБА_2, встановлено, що останній за грошову винагороду погодився стати засновником та директором ТОВ "ВСК Геліос", фінансово-господарської діяльності товариства не проводив та не мав на меті проводити, не складав та не підписував жодних документів в т.ч. податкових декларацій, договорів, податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактур, довіреностей та інших документів товариства.

Крім цього, відповідач отримав від ДПІ у Печерськом районі м. Києва акт перевірки контрагента від 24.05.2011 р. № 551/23-3/36756148, яким зафіксовано, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "ВСК Геліос" здійснюється ним «поза межами правового поля», що у свою чергу свідчить про те, що правочини між товариством та підприємствами-постачальниками здійснені без мети настання реальних наслідків, отже правочини, вчинені від імені ТОВ "ВСК Геліос" мають ознаки нікчемності та є нікчемними.

На думку відповідача, оскільки фінансово-господарська діяльність ТОВ "ВСК Геліос" здійснювалась ним «поза межами правового поля», це, у свою чергу, свідчить про не набуття належним чином цивільної право-дієздатності ТОВ "ВСК Геліос", фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ "ВСК Геліос" з позивачем є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а видана таким контрагентом позивачу податкова накладна не може бути прийнята до уваги та використана позивачем у податковому обліку.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 06.02.2012 р. № 71/23-304/03149949, яким зазначені порушення, виявлені під час перевірки, зокрема: пп.7.2.4. п.7.2., пп.7.4.1., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість листопад 2010 року на загальну суму 100 070,00 грн.

На підставі акта перевірки від 06.02.2012 р. № 71/23-304/03149949, відповідачем було прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 13.02.2012 р. № 0000032220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 100 070,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25018,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач використовуючи, надане йому ст.56 Податкового кодексу України право адміністративного оскарження рішень податкових органів, звертався зі скаргами до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатами розгляду яких, відповідними рішеннями, скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення -без змін.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

Більше того, в акті перевірки позивача від 06.02.2012 р. № 71/23-304/03149949 відповідачем описано неіснуючий договір підряду, укладений між позивачем та контрагентом від 02.11.2011 р. № 02/11, в той час, як взаємовідносини зазначених сторін ґрунтувалися на договорі підряду № 02/11 від 02.11.2010 р.

Крім того, суд критично сприймає посилання відповідача на пояснення засновника, директора та головного бухгалтера ТОВ "ВСК Геліос" гр. ОСОБА_2, оскільки відповідні пояснення не були надані суду для огляду та не долучена до матеріалів справи в якості доказу. Відповідно до ст.74 КПК України, навіть у кримінальному процесі, в якому вони були отримані, "показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі".

Окремо слід зазначити, що чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на час виникнення правовідносин за описаним договором) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в діючому Податковому кодексі України, а саме в ст.198.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі приймання робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний в судовому порядку недійсним, а також підтверджені виданою контрагентом податковою накладною від 30.11.10 р. №3011111, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту в сумі 100 070,00 грн. .

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту перевірки контрагента від 24.05.2011 р. № 551/23-3/36756148, отриманого від ДПІ у Печерському районі м. Києва, оскільки постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.02.2012 р. у справі № 2a-396/12/1070 за позовом ТОВ "ВСК Геліос" до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними дій, дії ДПІ у Печерському районі м. Києва по проведенню документальної невиїзної перевірки за результатами якої складено акт від 24.05.2011 року № 551/23-3/36756148 "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "ВСК Геліос" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.12.2010 року по 28.02.2011 року" визнані протиправними. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 р. постанова суду першої інстанції залишена без змін.

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.2 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва ДПС № 0000032220 від 13 лютого 2012 року.

Судові витрати в сумі 1250,88 грн. присудити на користь Закритого акціонерного товариства "Київський суднобудівний-судноремонтний завод" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій