Рішення № 26201545, 13.09.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа № 1490/3310/12 13.09.2012 13.09.2012 13.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22ц/1490/2218/2012 Головуючий у першій інстанції: Спінчевська Н.А.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції: Лівінський І.В.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 вересня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Лівінського І.В. та Шаманської Н.О.,

при секретарі судового засідання Орельській Н.М.,

за участю відповідача ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2012 року

за позовом

публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" (далі - ПАТ КБ „Приватбанк") до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2011 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулось з позовом, який в подальшому уточнило, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом.

Позивач зазначав, що 3 вересня 2008 року надав ОСОБА_3 кредит на суму 11000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування грошима 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості по кредиту.

Посилаючись на те, що відповідач порушує кредитні зобов'язання та має на 30 листопада 2011 року заборгованість у розмірі 17012 грн. (8752 грн. 50 коп. - заборгованість по кредиту, 7386 грн. 20 коп. - заборгованості по відсоткам, 500 грн. - штраф, 373 грн. 31 коп. - пеня), позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2012 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 8752 грн. 50 коп. боргу за кредитом, 7386 грн. 20 коп. боргу по відсоткам, 373 грн. 31 коп. пені, а всього 16512 грн. 01 коп. заборгованості. Також суд розподілив судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові в повному обсязі.

ПАТ КБ «ПриватБанк» рішення не оскаржувало.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 3 вересня 2008 року на підставі письмової заяви ОСОБА_3 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладено кредитний договір, за яким банк відкрив позивачу картковий рахунок та видав кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 11000 грн. зі сплатою базової процентної ставки 2,5 % в місяць (а.с. 6).

Судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав в зв'язку з чим, станом на 30 листопада 2011 року утворилась заборгованість по кредиту у розмірі 8752 грн. 50 коп. та по відсоткам - 7386 грн. 20 коп.

За таких обставин, суд з урахуванням положень ст.ст. 526, 536, 610, ЦК України, дійшов вірного висновку, що зазначена заборгованість по кредиту та відсоткам підлягає стягненню з відповідача.

Доводи апеляційної скарги про нікчемність кредитного договору у зв'язку з недодержанням сторонами при його укладенні вимог ст. 1055 ЦК України щодо письмової форми договору, є необгрунтованими.

Так, з матеріалів справи вбачається, що спірний кредитний договір укладено між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 на підставі письмової заяви останнього. При цьому, ОСОБА_3 ознайомився з Умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою (далі - Умови і Правила), Тарифами банку, та погодився з тим, що вказані документи разом з Пам'яткою клієнта, є складовою частиною кредитного договору (а.с. 6).

Зі змісту зазначеної заяви та Умов і Правил, які діяли на час укладення спірного договору та досліджених апеляційним судом, вбачається, що вони містять всі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», в редакції, яка діяла на момент укладення договору, а саме: назву документа; прізвище, ім'я і по батькові та адресу особи, яка отримує фінансову послугу, найменування фінансової операції, кредитного ліміту, базової відсоткової ставки, порядку погашення боргу; найменування та місцезнаходження банку (Заява); розміру фінансового активу, зазначеного у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків (Заява та п. 3 Умов і Правил); строк дії договору (п. 9.12 Умов і Правил); зазначення порядку зміни і припинення дії договору (п. п. 5.2, 5.3, 6.4 Умов і Правил); права та обов'язки сторін (п.п. 4, 5-7 Умов і Правил); відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (п. 8 Умов і Правил); підписи сторін (Заява).

Зазначені умови кредитного договору відповідають також вимогам глави 71 ЦК України, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, введених постановою НБУ № 168 від 10 травня 2007 року.

Отже при укладенні вказаного договору сторони дотримались вимог ст. 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору.

Безпідставними є також доводи апелянта про незаконне списання банком з його рахунку грошових коштів на інший рахунок відповідача для погашення кредитної заборгованості, оскільки як вбачається з Умов та Правил, банку надано повноваження по списанню коштів з рахунку клієнта за певних умов (п. 4).

Твердження апелянта про те, що при нарахуванні заборгованості по процентам банк виходив з 60 % річних, застосувавши подвійний розмір базової ставки по процентам, спростовуються наявними в справі доказами.

Так, з наданого банком розрахунку вбачається, що нарахування заборгованості по процентам проводились банком виходячи з 30% річних, що відповідає умовам спірного договору (а.с.44-46).

Враховуючи викладене, суд обґрунтовано стягнув з відповідача 8752 грн. 50 коп. заборгованості за кредитом та 7386 грн. 20 коп. заборгованості по відсоткам.

Разом з тим, стягуючи пеню в розмірі 373 грн. 31 коп., суд першої інстанції не звернув належної уваги та те, що застосування такого виду неустойки ні в заяві позичальника, ні в Умовах і Правилах не передбачено.

Будь-яких додаткових угод щодо умов та порядку нарахування пені сторони не укладали.

Надана позивачем до апеляційного суду довідка про умови кредитування, яка містить приклади розрахунків, в тому числі по пені, не може вважатись складовою частиною спірного кредитного договору, оскільки в заяві позичальника, яку підписав відповідач, про наявність такої довідки нічого не зазначено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що нарахування банком пені не відповідає умовам спірного кредитного договору.

В зв'язку з цим, вимоги банку про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягають.

Таким чином, рішення суду в частині позовних вимог підлягає зміні на підставі ст. 309 ЦПК України.

Керуючись статями 303, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 7 червня 2012 року в частині позовних вимог змінити.

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 8752 грн. 50 коп. та заборгованість по відсоткам - 7386 грн. 20 коп.

Рішення в частині судових витрат залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: