Рішення № 26186321, 25.09.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.

при секретарі Забавіній М.О.

за участю:

представника відповідача Сімонова О.Р.

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми;

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 (треті особи - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»; нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7) про визнання права спільної сумісної власності, визнання недійсним договору дарування, витребування майна із чужого незаконного володіння, звільнення майна з-під арешту;

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (треті особи - ОСОБА_4, нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7) про визнання недійсним договору дарування, зобов'язання повернути в спільну сумісну власність все одержане за договором дарування, визнання права спільної сумісної власності, визнання частково недійсним договору іпотеки, скасування та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна

з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08 червня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

09 грудня 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення суми.

Зазначав, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 ними на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 2001 року на його ім'я була придбана спірна квартира АДРЕСА_1.

10 квітня 2004 року між ним та ОСОБА_4 був укладений шлюбний договір, згідно пунктів 1, 2 якого сторони домовились про належність вказаної квартири на праві приватної власності ОСОБА_5 та про спільне розпорядження квартирою.

На початку 2004 року між ним та ОСОБА_4 в усній формі була досягнута згода щодо відчуження цієї квартири, але у подальшому ОСОБА_4 відкликала свою згоду на відчуження квартири.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_4 порушила свої зобов'язання, передбачені пунктами 1, 2 шлюбного договору, - не мати на спірну квартиру претензій, що п. 3 шлюбного договору передбачена відповідальність за невиконання обов'язків сторін, а саме, у разі порушення пунктів 1, 2 шлюбного договору або у разі відзиву згоди на розпорядження квартирою, винна сторона повинна сплатити на користь іншої сторони штраф у розмірі 10 % від вартості майна, а також відшкодувати завдані збитки, просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь грошові кошти (штраф) у розмірі 50 000 грн. (а.с. 1-2 т. 1).

ОСОБА_4 23 грудня 2009 року звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання нікчемним шлюбного договору та визнання права спільної сумісної власності її та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12-13 т. 1).

29 січня 2010 року ОСОБА_4, посилаючись на вимоги частини 2 ст. 31 ЦПК України, подала заяву про зміну та доповнення позовних вимог, в якій в якості відповідачів зазначила ОСОБА_3, ОСОБА_5 (третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»).

Зазначала, що з 17 липня 1997 року по 2 листопада 2004 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. Під час шлюбу 15 червня 2001 року ними було набуто право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що підписавши шлюбний договір від 10 квітня 2004 року, вона не мала наміру відмовлятись від своїх прав на квартиру, що укладений між нею та ОСОБА_3 шлюбний договір нотаріально не посвідчено, а тому він є нікчемним та таким, що не породжує будь-яких прав та обов'язків для сторін, що спірна квартира є об'єктом їх спільної сумісної власності, що ОСОБА_3 без її згоди здійснив відчуження цієї квартири ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 08 вересня 2006 року, що в подальшому ОСОБА_5 передав квартиру в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк»), просила:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6;

- визнати право сумісної власності її та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на її користь та ОСОБА_3 нерухоме майно, що є об'єктом їх спільної сумісної власності: квартиру АДРЕСА_1;

- зобов'язати БТІ м. Києва зареєструвати за нею та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1;

- звільнити квартиру АДРЕСА_1 з під арешту, а саме, скасувати заборону відчуження майна, застосовану на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за № 2386 (а.с. 12-13, а.с. 46-48 т. 1).

10 травня 2012 ОСОБА_4 подала заяву про залишення без розгляду її вимоги щодо зобов'язання БТІ м. Києва зареєструвати за нею та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 20 т. 2).

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8, 23 листопада 2010 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ПАТ «Укрсоцбанк» (третя особа ОСОБА_4), в якому просила:

- визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений 08 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 4728;

- зобов'язати ОСОБА_5 повернути в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в натурі все одержане за договором дарування, а саме, квартиру АДРЕСА_1;

- визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку набувалося сторонами та було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_9, 15 червня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3 - 3069;

- визнати частково недійсним договір іпотеки від 10 квітня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2385 (заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386) в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року;

- скасувати та виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону, зареєстровану приватним нотаріусом ОСОБА_7, 10 квітня 2007 року за № 4780039, на підставі іпотечного договору № 2385 від 10 квітня 2007 року, стосовно об'єкта обтяження - квартири АДРЕСА_1;

- зобов'язати Бюро технічної інвентаризації м. Києва зареєструвати за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1.

Свої позовні вимоги ОСОБА_8 обґрунтовувала тим, що з березня 1999 року до грудня 2009 року вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_3, не перебуваючи між собою у шлюбі. Вони мають спільну дитину - сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Під час спільного проживання однією сім'єю ними за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 15 червня 2001 року була придбана квартира АДРЕСА_1, яка відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України «Про власність» є їх спільною сумісною власністю.

В лютому 2010 року вона дізналася, що в порушення вимог частини 3 ст. 65 Сімейного кодексу України (далі СК України) ОСОБА_3 одноособово, без її згоди, розпорядився цією квартирою, безоплатно передавши її своєму братові ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 08 вересня 2006 року, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

В теперішній час спірна квартира є предметом іпотеки за договором, укладеним 10 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7. та цим же нотаріусом до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено заборону відчуження квартири.

Посилалась на те, що лише власникові належать права володіння та розпорядження майном, в тому числі передача майна в іпотеку, що ОСОБА_5 незаконно набув право власності на квартиру і відповідно у нього були відсутні правомочності на передачу майна в іпотеку, що зміст договору іпотеки суперечить частині 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частині 1 ст. 317, частині 1 ст. 319 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним (а.с. 120-124 т. 1).

10 травня 2012 року ОСОБА_8 подала заяву про залишення без розгляду її вимоги щодо зобов'язання Бюро технічної інвентаризації м. Києва зареєструвати за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 21 т. 2).

Ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 10 травня 2012 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено приватних нотаріусів Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (а.с.30-31 т. 2).

Ухвалами Куйбишевського районного суду м. Донецька від 10 травня 2012 року залишені без розгляду позовні вимоги ОСОБА_8 в частині зобов'язання БТІ м. Києва зареєструвати за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 33 т. 2) та позовні вимоги ОСОБА_4 в частині зобов'язання БТІ м. Києва зареєструвати за ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 32 т. 2).

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично перебували у шлюбних відносинах з 1993 року по грудень 1998 року, шлюб між ними був зареєстрований 17 липня 1997 року та 02 листопада 2004 року зареєстровано його розірвання.

Під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 15 червня 2001 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений ОСОБА_11, державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори, була придбана квартира АДРЕСА_1 (а.с. 5 т. 1).

10 квітня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюбний договір, згідно якого квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбана за договором купівлі-продажу від 15 червня 2001 року, належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (п. 1). Розпорядження квартирою здійснюється за письмовою згодою сторін цього договору (п. 2). У разі порушення пунктів 1, 2 цього договору або у разі відзиву згоди на розпорядження майном, зазначеним в п. 1 договору, сторона, що відкликала свою згоду повинна сплатити на користь іншої сторони штраф у розмірі 50 000 грн., а також відшкодувати завдані збитки (п. 5).

Згідно п. 5 договору останній укладається в простій письмовій формі і вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (а.с. 4 т. 1).

08 вересня 2006 року між ОСОБА_3, як дарувальником, та ОСОБА_5, як обдарованим, був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 передав у власність обдарованому ОСОБА_5 безоплатно квартиру АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 4719 (а.с. 49 т. 1).

10 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель), та ОСОБА_5 (іпотекодавець), був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2385, згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку банку чотири квартири, в тому числі квартиру АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (а.с. 81-84 т. 2).

У зв'язку із посвідченням зазначеного іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна, в тому числі квартири АДРЕСА_1, до припинення цього договору. Заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386 (а.с. 84 зв т. 2).

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08 червня 2012 року, в якому ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 03 серпня 2012 року виправлена описка в мотивувальній частині:

- відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у розмірі 50 000 грн.;

- відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 (треті особи без самостійних вимог - ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії, нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7П.) про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2006 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6; визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1; витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_3 нерухомого майна, що є об'єктом їх спільної сумісної власності: квартири АДРЕСА_1; звільнення квартири АДРЕСА_1 з-під арешту, а саме: скасування заборони відчуження майна, застосованої на підставі іпотечного договору від 10 квітня 2007 року, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_7, зареєстрованої в реєстрі за № 2386;

- задоволено позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» (треті особи без самостійних вимог - ОСОБА_4, приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7) про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідченого 08 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який зареєстровано в реєстрі за № 4728; зобов'язання ОСОБА_5 повернути в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в натурі все одержане за договором дарування, а саме: квартиру АДРЕСА_1; про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку набувалось сторонами та було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_12, 15 червня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3069; визнання частково недійсним договору іпотеки від 10 квітня 2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі № 2385 (заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386), в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року; про скасування та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборони, зареєстрованої приватним нотаріусом ОСОБА_7, 10 квітня 2007 року за № 4780039, на підставі іпотечного договору № 2385 від 10 квітня 2007 року, стосовно об'єкта обтяження - квартири АДРЕСА_1.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 08 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідчений 08 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 4728.

Зобов'язано ОСОБА_5 повернути в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в натурі все одержане за договором дарування, а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку набувалось сторонами та було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори, ОСОБА_11, 15 червня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3069.

Визнано частково недійсним договір іпотеки від 10 квітня 2007 року, укладений між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі № 2385 (заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386), в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року.

Скасовано та виключено з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону, зареєстровану приватним нотаріусом ОСОБА_7, 10 квітня 2007 року за № 4780039, на підставі іпотечного договору № 2385 від 10 квітня 2007 року, стосовно об'єкта обтяження - квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто на користь ОСОБА_8 витрати по сплаті судового збору з ОСОБА_3 у розмірі 566,66 грн., з ОСОБА_5 - 566,66 грн., з ПАТ «Укрсоцбанк» - 566,66 грн. (а.с. 128-138, а.с. 186-189 т. 2).

Відмовляючи позивачу ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 про стягнення штрафу в розмірі 50 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що в порушення ст. 94 СК України та п. 5 шлюбного договору від 10 квітня 2004 року останній нотаріально не посвідчений і відповідно до частини 1 ст. 220, частини 1 ст. 216 ЦК України є нікчемним та не створює юридичних наслідків, а тому підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_4 на його користь на підставі п. 3 шлюбного договору штрафу у розмірі 50 000 грн. у зв'язку з невиконанням умов шлюбного договору від І0 квітня 2004 року відсутні.

Рішення суду в цій частині сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не оскаржується.

Відмовляючи ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1, про визнання недійсним договору дарування цієї квартири, укладеного 08 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, про витребування квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 та про звільнення квартири з під арешту, суд першої інстанції виходив з того, що в грудні 1998 року шлюбні відносини між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були фактично припинені і ОСОБА_4 суду не надано доказів, що спірна квартира АДРЕСА_1 є об'єктом спільної сумісної власності її та ОСОБА_3.

Рішення суду в цій частині сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, також не оскаржується.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_13, суд першої інстанції виходив з того, що:

- судом встановлено, що з березня 1999 року по грудень 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_8 мешкали однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_3, не перебуваючи між собою у шлюбі, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет. Перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в червні 2001 року за спільні кошти за 10 000 грн. придбали квартиру АДРЕСА_1, що відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України «Про власність» є підставою для визнання за ОСОБА_8 права спільної сумісної з ОСОБА_3 власності на зазначену квартиру;

- зазначеною квартирою ОСОБА_3 розпорядився одноособово, без згоди ОСОБА_8, безоплатно передавши її ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 08 вересня 2006 року, що відповідно до частини 1 ст. 203, частини 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання договору дарування недійсним, оскільки такий суперечить вимогам частини 3 ст. 65, частини 1 ст. 74 СК України, частини 2 ст. 369 ЦК України та порушує право власності ОСОБА_8,. та застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини 1 ст. 216 ЦК України шляхом зобов'язання ОСОБА_5 повернути квартиру в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8;

- на дату укладення договору іпотеки ОСОБА_5 не був законним власником квартири АДРЕСА_1, зазначений об'єкт нерухомості належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_8 Посилаючись на те, що ОСОБА_3 не був єдиним власником квартири АДРЕСА_1, суд дійшов висновку про те, що зміст договору іпотеки суперечить вимогам ст. 317, ст. 321 ЦК України, що є підставою для визнання договору іпотеки в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1 у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року недійсним, а відповідно і для задоволення позовних вимог про звільнення квартири з-під арешту, внаслідок недійсності договору іпотеки, що призведе до повного поновлення порушеного права власності ОСОБА_8

На рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 відповідачем за цим позовом - ПАТ «Укрсоцбанк» подана апеляційна скарга.

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк», посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8, просить рішення суду змінити, відмовивши ОСОБА_8 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 145-152 т. 2).

В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності юридичної особи від 24 жовтня 2011 року (а.с. 238 т. 1), доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач за основним позовом ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи 25 вересня 2012 року у його відсутність (а.с. 231 т. 2).

Відповідач за основним позовом ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. ЇЇ представник ОСОБА_14, який діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05 січня 2012 року (а.с. 198 т. 1) надав заяву про розгляд справи 25 вересня 2012 року у його та ОСОБА_4 відсутність (а.с. 232 т. 2).

Відповідач за позовами ОСОБА_4 та ОСОБА_8 - ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи 25 вересня 2012 року у його відсутність (а.с. 233 т. 2).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - приватні нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями (форма № 119) про вручення обом нотаріусам 18 вересня 2012 року поштового відправлення - повістки про явку до суду 25 вересня 2012 року (а.с. 235-236 т. 2). Приватний нотаріус ОСОБА_6 раніше надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 214, а.с. 216 т. 2).

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи 25 вересня 2012 року у її відсутність (а.с. 237 т. 2). У судове засідання з'явився її представник ОСОБА_2, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27 жовтня 2011 року (а.с. 197 т. 2), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 залишити без змін.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Враховуючи зазначене, апеляційним судом перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду по цій справі лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк» Сімонова О.Р., представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, ОСОБА_8 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з наступних підстав:

Відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17 липня 1997 року зареєстрували шлюб у відділі РАЦС Київського районного управління юстиції м. Донецька, актовий запис № 411, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с. 90 т. 2) та відміткою у паспорті ОСОБА_4 на сторінці «сімейний стан» (а.с. 6-7 т. 1). Розірвання шлюбу між ними зареєстровано відділом РАГС Куйбишевського районного управління юстиції м. Донецька 02 листопада 2004 року актовий запис № 358, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу (а.с. 91 т. 2) та відміткою у паспорті ОСОБА_4 на сторінці «сімейний стан» (а.с. 6-7 т. 1).

Під час шлюбу з ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_15 15 червня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу, який був посвідчений ОСОБА_11, державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори, була придбана квартира АДРЕСА_1, яка складається з двох житлових кімнат житловою площею 34,30 кв.м, загальною площею 60,60 кв.м. Квартира придбана за 10 000 грн. Договір зареєстровано нотаріусом в реєстрі за № 8-3069 (а.с. 5 т. 1).

08 вересня 2006 року між ОСОБА_3, як дарувальником, та ОСОБА_5, як обдарованим, був укладений договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 передав у власність обдарованому ОСОБА_5 безоплатно квартиру АДРЕСА_1. Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за № 4719 (а.с. 49 т. 1). Договір укладено за письмовою згодою ОСОБА_4 від 08 вересня 2006 року, справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який зроблено у його присутності та зареєстровано в реєстрі за № 4712 (а.с. 118 т. 2).

10 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель), та ОСОБА_5 (іпотекодавець), був укладений іпотечний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за № 2385, згідно якого ОСОБА_5 передав в іпотеку банку чотири квартири, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем (далі Основне зобов'язання). Згідно п. 1.4 зміст основного зобов'язання - повернення відновлювальної кредитної лінії в сумі 4 800 000 доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості по 09 квітня 2017 року зі сплатою процентів за користування відновлювальною кредитною лінією у розмірі 11,5% річних (а.с. 81-84 т. 2). На підставі зазначеного іпотечного договору приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна, в тому числі квартири АДРЕСА_1, до припинення цього договору, заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386 (а.с. 84 зв т. 2).

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 щодо придбання 15 червня 2001 року квартири та її статусу регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю УРСР від 20 червня 1969 року (далі КпШС УРСР 1969 року), який діяв до 01 січня 2004 року, та Законом України » від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність».

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що згідно КпШС УРСР 1969 року фактичні шлюбні відносини не породжували будь-яких правових наслідків для сторін та виникнення прав та обов'язків подружжя.

Сімейний кодекс України в редакції Закону України від 10 січня 2002 року, набув чинності лише з 01 січня 2004 року і на правовідносини, що виникли до 01 січня 2004 року не розповсюджується, що прямо зазначено в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів». До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Як роз'яснено у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», яка була діючою на час придбання спірної квартири, судам слід мати на увазі, що правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС УРСР не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю, зокрема є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність», ст. 22 КпШС УРСР); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність). В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції, вирішуючи спір про визнання за ОСОБА_8 права спільної сумісної з ОСОБА_3 власності на квартиру, яка була придбана 15 червня 2001 року на ім'я ОСОБА_3, правильно виходив з вимог Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-XII, який був чинним до 20 червня 2007 року.

Згідно ст. 16, частини 1 ст. 17 Закону України «Про власність» спільною сумісною власністю громадян є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними (частина 1 ст. 17).

Згідно частини 2 ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Таким чином, сам по собі факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах на час придбання спірної квартири, але до 01 січня 2004 року, не є правовою підставою для поширення режиму спільної власності на майно, придбане в той час однією з сторін.

Для визнання за особою, яка проживала з іншою особою без укладення шлюбу, права власності на частку у спірному майні, набутому до 1 січня 2004 року, вона має надати суду належні та допустимі докази про її участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня її участі працею і коштами у створенні спільної власності не може бути підставою для визнання права власності на частку спірного майна.

Ні ЦК УРСР, ні Законом України «Про власність» поняття члена сім'ї визначено не було. КпШС УРСР сім'ю повязував лише з укладенням шлюбу.

Оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на час придбання квартири 15 червня 2001 року в шлюбі не перебували, на цей час у ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб з ОСОБА_4, відповідно до КпШС УРСР ОСОБА_3 та ОСОБА_8 членами сім'ї не були і спірна квартира відповідно до частини 1 ст.17 Закону України «Про власність» не є їх спільною сумісною власністю, що судом першої інстанції не враховано та призвело до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_8

Застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи поняття члена сім'ї, яке визначено частиною 2 ст. 64 Житлового кодексу України, згідно якої членами сім'ї наймача, крім дружини наймача, їх дітей і батьків; може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, є порушенням норм матеріального права, оскільки Житловий кодекс України сімейні відносини не регулює, ним регулюються житлові правовідносини, а саме, правовідносини щодо забезпечення права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду (ст. 2).

Крім того, висновку про те, що ОСОБА_8 доведено, що спірна квартира була придбана за спільні кошти її та ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права.

В якості доказів, що квартира була придбана за спільні кошти, суд першої інстанції врахував, пояснення:

- ОСОБА_3 щодо придбання квартири за 10 000 грн. за рахунок спільних з ОСОБА_8 коштів;

- ОСОБА_8 щодо надання ОСОБА_3 для придбання спірної квартири напередодні укладання договору купівлі-продажу приблизно 5 000 грн., які подарувала їй бабка ОСОБА_16;

- свідка ОСОБА_17 щодо майнової участі ОСОБА_8 у придбанні квартири з ОСОБА_3 за рахунок коштів, подарованих їй бабкою ОСОБА_16;

- свідка ОСОБА_18 щодо наміру ОСОБА_8 переїхати з родиною до м. Києва та про придбання квартир по вулиці Лютеранській, Софіївській за спільні з ОСОБА_3 кошти;

- ОСОБА_4, згідно яких на час придбання спірної квартири фактично вона у шлюбних відносинах з ОСОБА_3 не перебувала і не брала майнової участі в придбанні квартири.

Проте суд першої інстанції не врахував, що відповідно до частини 2 ст. 57 ЦПК України пояснення сторін по справі, третіх осіб, їхніх представників, не є доказами по справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Тобто пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників є доказами по справі лише в разі якщо вони були допитані як свідки. З матеріалів справи та журналів судових засідань встановлено, що ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_4 в якості свідків не допитувалися.

Що стосується пояснень свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, то ці докази не є належними доказами участі ОСОБА_8 та розміру її частки в придбанні спірної квартири.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Пояснення свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18 щодо майнової участі ОСОБА_8 у придбанні квартири разом з ОСОБА_3 не є конкретизованими, вони не підтверджують яку саме суму ОСОБА_8 передала ОСОБА_3 на придбання квартири, що визнала в судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_8 - ОСОБА_2 Судом першої інстанції не враховано, що джерелом обізнаності свідка ОСОБА_18 щодо коштів, за які була придбана спірна квартира, є пояснення самої ОСОБА_8

Посилаючись на те, що грошові кошти для придбання квартири їй були подаровані її бабкою ОСОБА_19 у вересні 1999 року після продажу належного їй житлового будинку, ОСОБА_8 сам договір дарування грошових коштів суду не надала. Відповідних доказів щодо продажу ОСОБА_19 житлового будинку та вирученої від його продажу грошової суми ОСОБА_8 суду також не надала.

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, який діяв на час дарування ОСОБА_8 грошових коштів, угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, повинні укладатись у письмовій формі. Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Відповідно до ст. 46 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто, наявність договору дарування валютних цінностей між ОСОБА_8 та ОСОБА_19 та його зміст може підтверджуватися лише самим договором, який повинен бути укладений в письмовій формі. Оскільки ОСОБА_8 суду не надано договір дарування між нею та ОСОБА_16, суд не може покладати в основу рішення пояснення свідків щодо наявності такої угоди. До того ж, з матеріалів справи встановлено, що сама ОСОБА_20 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про її смерть (а.с. 50 т. 2), на час своєї смерті була зареєстрована в м. Санкт-Петербурзі, що підтверджується її паспортом громадянина Російської Федерації (а.с. 46-47). Доведеність родинних відносин між ОСОБА_8 та ОСОБА_19, на що послався суд в рішенні, не є доказом укладеного між ними договору дарування у вересні 1999 року та наявності цих коштів у ОСОБА_8 станом на червень 2001 року.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Будь-яких допустимих, а саме, письмових доказів про те, що ОСОБА_8 передавала ОСОБА_3 гроші на придбання спірної квартири та в якій саме сумі, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 існувала письмова угода про придбання спірної квартири внаслідок спільної праці у спільну сумісну власність, ОСОБА_8 суду не надала, про що обґрунтовано зазначає апелянт в апеляційній скарзі.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_3.

Та обставина, що ОСОБА_3, до якого ОСОБА_8 заявлено позов, визнає той факт, що квартира була придбана ними за спільні кошти, не спростовує висновків апеляційного суду, оскільки визнання ОСОБА_3 позову суперечить закону та порушує права ПАТ «Укрсоцбанк», яке є іпотекодержателем спірної квартири, на яку звернуто стягнення на підставі виконавчого напису № 1271, виданого 06 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, на підставі якого державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 23 березня 2009 року відкрито виконавче провадження, що підтверджується постановою державного виконавця від 23 березня 2009 року про відкриття виконавчого провадження (а.с. 7-10 т. 2).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги третьої особи ОСОБА_8, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3 не ґрунтуються на законі. Доводи апеляційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» про неправильне застосування судом першої інстанції норм частини 1 ст. 17 Закону України «Про власність» є обґрунтованими.

Оскільки факт перебування ОСОБА_8 і ОСОБА_3 у фактичних шлюбних відносинах на час придбання 15 червня 2001 року квартири, що є предметом позову по цій справі, не має юридичного значення, його доведеність не породжує будь-яких правових наслідків для сторін, виникнення їх прав та обов'язків та встановлення цього факту не пов'язується з вирішенням спору про право ОСОБА_8 на спірну квартиру, апеляційний суд вважає не потрібним відповідно до ст. 214 ЦПК України вирішувати питання чи мало місце та в який час спільне проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_3 без укладення шлюбу, до того ж ОСОБА_8 відповідно до ст. 11 ЦПК України позовні вимоги про встановлення факту перебування її у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3 не заявлялися.

При цьому апеляційний суд також враховує роз'яснення, які викладені в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику про встановлення фактів, що мають юридичне значення», згідно яких встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Та обставина, що рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання спірної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3, яке в цій частині не оскаржується, не спростовує висновків апеляційного суду щодо недоведеності вимог ОСОБА_8 про спільне придбання нею та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_4 судом відмовлено в задоволенні позовних вимог через те, що на час придбання спірної квартири вона з ОСОБА_3 в шлюбних відносинах фактично не перебувала і не довела, що спірна квартира була придбана ними за спільні кошти, що вона брала майнову участь у придбанні квартири.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Укрсоцбанк» про те, що спірна квартира на час її відчуження ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 за договором дарування від 08 вересня 2006 року була спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що висновок суду про те, що квартира не є їх сумісною власністю, суперечить частині 1 ст. 22 КпШС України, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням суду встановлено, що спірна квартира не була спільною сумісною власністю цих осіб і в цій частині рішення суду жодною з осіб, які беруть участь у справі не оскаржено.

Апеляційний суд відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Проте апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України не може вийти за межі апеляційної скарги і перевірити законність рішення в частині, яка не оскаржується.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_8 про визнання квартири спільною сумісною власністю її та ОСОБА_3, підстави для визнання недійсними договорів дарування квартири від 08 вересня 2006 року ОСОБА_3 ОСОБА_3 ОСОБА_22, іпотечного договору, укладеного 10 квітня 2007 року ОСОБА_5 з Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», відсутні, оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог ОСОБА_8 про визнання квартири спільною сумісною власністю.

При укладенні договору дарування права ОСОБА_8 порушені не були, оскільки з урахуванням недоведеності її позовних вимог про визнання квартири спільною сумісною власністю її згода на укладення договору дарування не вимагалася. Цей договір був укладений з дотриманням вимог частини 3 ст. 65 СК України, оскільки при його укладенні нотаріусом була витребувана письмова згода ОСОБА_4, шлюб з якою ОСОБА_3 на час придбання квартири розірваний не був.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування, судом першої інстанції не враховано, що згідно п. 1.4 цього договору дарувальник, тобто ОСОБА_3, стверджує, що на момент укладення договору прав щодо відчужуваної квартири третіх осіб, не має (а.с. 49 т. 1).

Відповідно до ст. 317 ЦК України лише власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом ст. ст. 572, 575 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до частини 1 ст. 5 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку», на яку посилається ОСОБА_8, як на підставу своїх позовних вимог, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Іпотечний договір, який укладений 10 квітня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_5, не суперечить вимогам частини 1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», частини 1 ст. 317, частини 1 ст. 319 ЦК України, на які як на підставу своїх позовних вимог посилається ОСОБА_8, оскільки на час його укладення саме ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 08 вересня 2006 року був власником квартири.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання частково недійсним іпотечного договору, судом першої інстанції також не враховано, що відповідно до п. 1.6 іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_5 свідчив та гарантував, що на момент укладення цього договору, предмет іпотеки є особистою приватною власністю (п.1.6.3), на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані в установленому законом порядку (п.1.6.1) (а.с. 60-67 т. 2).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів дарування та частково недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції не врахував, що за змістом частини 1 ст. 203, частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерження в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

Саме такі правові позиції викладені Верховним Судом України в постановах від 19 вересня 2011 року у справі № 6-33цс11, від 07 листопада 2011 року у справі № 6-44цс11, від 16 травня 2012 року у справі № 6-36цс12, суть яких зводиться до того, що у разі якщо рішення суду про визнання квартири спільною частковою власністю за особами, які проживали у фактичних шлюбних відносинах, ухвалено після укладення спірних договорів, це не впливає на суть правовідносин, які склалися у зв'язку з укладенням цих договорів. Проживання осіб однією сім'єю без визначення права власності позивача на зареєстровану за відповідачем квартиру не свідчить про допущення порушення ст. 203 ЦК України у зв'язку з відсутністю письмової згоди не визначеного співвласника.

Згідно зі ст. 3607 ЦПК України ці правові позиції, які прийняті за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що як факт проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, так і належність їм майна на праві спільної сумісної власності встановлено тільки оскаржуваним рішенням суду від 08 червня 2012 року, що на момент укладення оспорюваного правочину дарування (08 вересня 2006 року) власником спірної квартири згідно договору дарування від 15 червня 2001 року був ОСОБА_3, який перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, що на момент укладення оспорюваного правочину іпотеки(10 квітня 2007 року) єдиним власником спірної квартири (предмета іпотеки) був ОСОБА_5, та дійшов помилкового та такого, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, висновку про те, що проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_8 без укладення шлюбу та без визначення права власності останньої на зареєстровану за ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 свідчить про допущення порушення частини 1 ст. 203 ЦК України у зв'язку з відсутністю письмової згоди не визначеного співвласника ОСОБА_8 на дарування квартири.

Враховуючи зазначене, рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08 червня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_8 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_8, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, понесені нею при зверненні до суду судові витрати по сплаті з позовної заяви судового збору в розмірі 178,50 грн. (а.с. 119 т. 1) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. (а.с. 118 т. 1) відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України відшкодуванню не підлягають. Розподілена судом першої інстанції сума судових витрат 1 700 грн. матеріалами справи не підтверджена, квитанції про сплату судового збору в такій сумі в матеріалах справи відсутні.

ПАТ «Укрсоцбанк» з апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1 609,50 грн. (а.с. 153 т. 2). Оскільки апеляційна скарга ПАТ «Укрсоцбанк» задоволена, відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України витрати по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_8

Ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 10 травня 2012 року за заявою представника ОСОБА_8 - ОСОБА_2 в забезпечення її позову був накладений арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам здійснювати будь-які дії, пов'язані з її відчуженням, заборонено Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснювати будь-які виконавчі дії з виконання виконавчого провадження номер 11985624 щодо квартири АДРЕСА_1 (а.с. 34-36 т. 2).

Відповідно до частини 6 ст. 154 ЦПК України якщо у задоволенні позову було відмовлено вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, заходи забезпечення її позову підлягають скасуванню.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316, частиною 6 ст. 154 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області , -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.

Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08 червня 2012 року в частині задоволення позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Київської міської філії ПАТ «Укрсоцбанк» (третя особа ОСОБА_4, треті особи без самостійних вимог - нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7)

про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідченого 08 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який зареєстровано в реєстрі за № 4728;

про зобов'язання ОСОБА_5 повернути в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в натурі все одержане за договором дарування, а саме: квартиру АДРЕСА_1;

про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку набувалось сторонами та було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 15 червня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3069;

про визнання частково недійсним договору іпотеки від 10 квітня 2007року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі № 2385, в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року;

про скасування та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборони, зареєстрованої приватним нотаріусом ОСОБА_7, 10 квітня 2007 року за № 4780039, на підставі іпотечного договору № 2385 від 10 квітня 2007 року, стосовно об'єкта обтяження квартири АДРЕСА_1

скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_8 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (треті особи - ОСОБА_4, нотаріуси Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_7)

про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдарований), посвідченого 08 вересня 2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який зареєстровано в реєстрі за № 4728;

про зобов'язання ОСОБА_5 повернути в спільну сумісну власність ОСОБА_3 та ОСОБА_8 в натурі все одержане за договором дарування, а саме: квартиру АДРЕСА_1;

про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_8 права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку набувалось сторонами та було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Двадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1215 червня 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3-3069;

про визнання частково недійсним іпотечного договору від 10 квітня 2007 року, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 (іпотекодавець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі № 2385 (заборона відчуження зареєстрована в реєстрі за № 2386), в частині передачі в іпотеку квартири АДРЕСА_1, у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії № 18/028-КФ від 10 квітня 2007 року;

про скасування та виключення з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборони, зареєстрованої приватним нотаріусом ОСОБА_7 10 квітня 2007 року за № 4780039, на підставі іпотечного договору № 2385 від 10 квітня 2007 року, стосовно об'єкта обтяження квартири АДРЕСА_1.

В решті рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 08 червня 2012 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки м. Донецька, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ідентифікаційний код 00039019, юридична адреса: 03150 м. Київ, Голосіївський район, вул. Ковпака, будинок № 29) витрати по сплаті судового збору з апеляційної скарги в розмірі 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) гривень 50 коп.

Скасувати заходи забезпечення позову ОСОБА_8, застосовані ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 10 травня 2012 року, згідно якої накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено будь-яким особам здійснювати будь-які дії, пов'язані з її відчуженням, заборонено Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України здійснювати будь-які виконавчі дії з виконання виконавчого провадження номер 11985624 щодо квартири АДРЕСА_1.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Ф.С. Шигірт