Рішення № 26181322, 19.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-62/7737-2012 19.09.12

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», м.Київ, ЄДРПОУ 14371869

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2», м.Київ, ЄДРПОУ 00858473

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національного банку України, м.Київ, ЄДРПОУ 00032106

про визнання недійсним договору міни від 13.08.2009р.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Коротун О.М. -заст. нач. управл. прав. захисту

від відповідача: Глушакова Г.В. -по дов.

Пупиніна Л.О. -по дов.

від третьої особи: не з'явився

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувалась перерва

з 11.07.2012р. до 18.07.2012р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Київ», м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2», м.Київ про визнання недійсним договору міни, який укладено 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2»та посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. і зареєстровано в реєстрі за №2304.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 03.07.2009р. основним акціонером Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»є Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, внаслідок чого договір міни мав бути укладений з дотриманням процедури, встановленої Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим Постановою №921 від 17.10.2008р. Кабінету Міністрів України.

Відповідач у відзиві б/н від 10.07.2012р., письмових поясненнях від 21.08.2012р. та від 18.09.2012р. проти задоволення позову заперечив та зазначив про відсутність обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання договору міни від 13.08.2009р. недійсним.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 27.06.2012р. по справі №5011-62/7737-2012 залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Національний банк України.

Третя особа у судовому засіданні 11.07.2012р. заперечень проти позову не надала, у письмових поясненнях без номеру та дати, які надійшли на адресу господарського суду 04.09.2012р., позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»підтримала, на виклик суду 18.07.2012р., 01.08.2012р., 05.09.2012р., 19.09.2012р. не з'явилась.

При цьому, про час та місце розгляду справи Національний банк України був повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 11.07.2012р., а також рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень №0103017966913, №0103020273228, №0103020274895, №0103020275298.

За приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийнття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що третя особа, зокрема, у судове засідання 19.09.2012р. не з'явилася, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Крім того, судом прийнято до уваги, що Національним банком України у судовому засіданні 11.07.2012р. та у письмових поясненнях без номеру та дати, які надійшли на адресу господарського суду 04.09.2012р., вже було висловлено свою правову позицію по суті спору, а клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати додаткові докази, які мають значення для розгляду справи, третьою особою не заявлялося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та третьої особи, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.715 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Як свідчать матеріали справи, 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»(сторона 1) та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2» (правонаступником якого є відповідач) (сторона 2) було укладено договір міни.

Відповідно до п.1.1 вказаної угоди сторона 1 передає стороні 2 у власність належні їй майнові права на нерухоме майно в обмін на належні стороні 2 квартири, а сторона 2 передає стороні 1 у власність належні їй квартири в обмін на належні стороні 1 майнові права на нерухоме майно. Міна проводиться з грошовою доплатою.

За змістом п.1.2 договору від 13.08.2009р. у власність Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»переходить нерухоме майно -квартири, що знаходяться в будинку під номером 140 по вул.Старокиївській в смт.Козин Обухівського району Київської області: під номером 3 житловою площею -119,3 кв.м, загальною площею -644,2 кв.м, під номером 4 житловою площею -119,2 кв.м, загальною площею -645 кв.м.

Пунктом 1.3 підписаного сторонами договору встановлено, що у власність Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» переходять майнові права на наступне нерухоме майно (з урахуванням здійснених виправлень):

- трикімнатну квартиру під номером 152 загальною площею -141,91 кв.м на четвертому поверсі секції В в будинку, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 2-20, ділянка 14;

- трикімнатну квартиру під номером 87 загальною площею -134,42 кв.м на двадцять четвертому поверсі секції А в будинку, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 2-20, ділянка 14;

- трикімнатну квартиру під номером 19 загальною площею -134,42 кв.м на сьомому поверсі в будинку 14-а, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька;

- трикімнатну квартиру під номером 167 загальною площею -141,91 кв.м на дев'ятому поверсі секції Б в будинку, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 2-20, ділянка 14;

- чотирикімнатну квартиру під номером 14 загальною площею -197,97 кв.м на сьомому поверсі секції Г в будинку 14-а, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька;

- трикімнатну квартиру під номером 20 загальною площею -197,91 кв.м на дев'ятому поверсі секції Г в будинку, що будується за адресою: м.Київ, вул.Старонаводницька, 14А.

Згідно із п.1.4 договору від 13.08.2009р. сторонами погоджено, що оскільки загальна вартість майна, яке передається стороною 2 у власність сторони 1 складає 32 459 429,28 грн., а загальна вартість майнових прав, що передаються стороною 1 у власність сторони 2 складає 12 658 263,88 грн., то сторона 1 зобов'язується доплатити стороні 2 в строк до 14.08.2009р. грошові кошти в сумі 19 801 165,40 грн. з ПДВ.

Від Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»договір міни підписано тимчасовим адміністратором Мироненко В.П., а від Акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2» головою правління Андрушком С.В.

13.08.2009р. договір міни посвідчено Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №2304.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов.

За таких обставин, враховуючи зміст ст.129 Конституції України, ст.ст.4-3, 33, 54 Господарського процесуального кодексу України при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує можливість визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище, підставою позовних вимог позивачем визначено те, що з 03.07.2009р. основним акціонером Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»є Держава Україна в особі Міністерства фінансів України, внаслідок чого договір міни мав бути укладений з дотриманням процедури, встановленої Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим Постановою №921 від 17.10.2008р. Кабінету Міністрів України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з огляду на таке:

10.06.2009р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №566 «Про капіталізацію акціонерного комерційного банку «Київ».

Пунктом 1 вказаної постанови встановлено, що держава бере участь у капіталізації акціонерного комерційного банку «Київ»шляхом придбання акцій додаткової емісії зазначеного банку в сумі 3 565 294 000 гривень в обмін на облігації внутрішньої державної позики. Після придбання державою в особі Міністерства фінансів України акцій додаткової емісії акціонерного комерційного банку «Київ» та належного оформлення корпоративних прав на придбані акції частка держави у статутному капіталі зазначеного банку становитиме 99,936931402 відсотка.

14.07.2009р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було видано свідоцтво про реєстрацію випуску акцій, відповідно до якого засвідчено випуск акцій, що здійснюється Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ»на загальну суму 3 567 544 000 грн., у кількості 356 754 400 000 штук (форма існування -бездокументарна).

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.5 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних паперів на рахунок власника у зберігача. Підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

Згідно із виписками по рахункам у цінних паперах від 03.07.2009р., від 02.08.2011р. Держава Україна є депонентом АКБ «Київ»з кількістю акцій 356 529 400 000 шт.

Тобто, частка держави у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк «Київ»на момент підписання спірного договору складала 99,94%.

За приписами ч.5 ст.79 Господарського кодексу України (в редакції, яка діяла станом на 13.08.2009р.) для закупівель товарів, робіт чи послуг господарське товариство, державна частка у статутному фонді якого перевищує 50 відсотків, застосовує процедури закупівель, визначені Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Одночасно, 02.04.2008р. вказаний Закон України втратив чинність згідно із Законом України №150-VI від 20.03.2008р. «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», а 17.10.2008р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №921 «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», відповідно до якого визначено механізм здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. Зазначена постанова діяла на момент підписання сторонами договору міни від 13.08.2009р., внаслідок чого підлягає застосуванню під час розгляду цієї справи.

Пунктом 5 вказаного нормативно-правового акту визначено, що Положення застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше ніж 100 тис. гривень, а робіт - 300 тис. гривень.

Згідно із підпунктом 22 п.2 зазначеного Положення передбачено, що товари -це продукція, об'єкти будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устатковання, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів

Відповідно до підпункту 4 п.2 Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти державні кошти -це кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку, державних цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, які спрямовуються на придбання товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення діяльності зазначених органів, кошти підприємств, кошти, які надаються розпорядникам державних коштів під гарантії Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування за кредитами, які надаються міжнародними фінансовими організаціями або на умовах співфінансування разом з міжнародними фінансовими організаціями.

За змістом підпункту 13 п.2 вказаного Положення підприємства -це державні, у тому числі казенні підприємства, установи та господарські товариства, у статутному капіталі яких державна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що частка держави у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк «Київ»на момент підписання договору міни від 13.08.2009р. становила 99,94%, судом встановлено, що до спірних правовідносин підлягали застосуванню вимоги Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою №921 від 17.10.2008р. Кабінету Міністрів України, а спірний договір мав бути укладений з дотриманням відповідної процедури державної закупівлі.

Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові від 21.11.2011р. Вищого господарського суду України по справі №54/234.

Проте, як свідчать матеріали справи, під час укладання договору міни від 13.08.2009р. сторонами не було дотримано процедуру, яка визначена Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою №921 від 17.10.2008р. Кабінету Міністрів України.

Твердження відповідача про те, що спірний договір було підписано у зв?язку із введенням у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк «Київ»тимчасової адміністрації, внаслідок чого норми Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженого постановою №921 від 17.10.2008р. Кабінету Міністрів України, не підлягають застосуванню, є неспроможними, з огляду на те, що вказаний нормативно-правовий акт не визначає введення тимчасової адміністрації в якості підстави для розпорядження державними коштами поза межами процедури, встановленої зазначеним Положенням.

При цьому, за приписами ч.1 ст.78 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, яка діяла станом на 13.08.2009р.) з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку переходять до тимчасового адміністратора. Вказана норма закону передбачає передання повноважень загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку тимчасовому адмістратору, тобто, фактично внутрішню зміну структури управління банком, яка полягає у тимчасовій зміні керівництва. При цьому, можливість продажу майна банку самостійно тимчасовим адміністратором без додержання встановленого, в тому числі, Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, порядку, приписами зазначеної статті Закону України «Про банки і банківську діяльність»не передбачено.

Також, зазначене повноваження не встановлено ст.80 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка визначає права та обов?язки тимчасового адміністратора. Наразі, положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» не наділяють тимчасового адміністратора повноваженнями на укладання угод без дотримання вимог законодавства, зокрема, про державні закупівлі.

За таких обставин, наявність права у тимчасового адміністратора банку на укладання спірної угоди в іншому порядку, ніж встановлено Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, відповідачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

Посилання відповідача на лист №54-009/254 від 18.01.2010р. Національного банку України, відповідно до якого вказана державна установа дійшла висновку, що тимчасовий адміністратор банку мав право здійснити міну майна на інше майно, яке належить Акціонерному товариству «Київська пересувна механізована колона-2», судом до уваги не приймається, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»нормативно-правові акти Національного банку України -це нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України у межах його повноважень на виконання цього та інших законів України.

Згідно із п.1.4 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом № 34/5 від 12.04.2005р. Міністерства юстиції України, нормативно-правовий акт -це офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Прийняття нормативно-правових актів у вигляді листів і телеграм не допускається.

У відповідності до вказаного Порядку визначено процедуру підготовки та подання до Міністерства юстиції України, зокрема, нормативно-правових актів Національного банку України.

При цьому, в обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на лист №54-009/254 від 18.01.2010р. Національного банку України, адресований Голові підкомітету з питань економічної та екологічної безпеки Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Народному депутату України Малічу О.В., який за своєю суттю є документом індивідуальної дії та не має ознак нормативного акту, тобто, не є обов?язковим для застосування невизначеним колом осіб, у тому числі, судом.

Крім того, будь-якої оцінки діям адміністратора банку в контексті норм Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти Національним банком України у листі №54-009/254 від 18.01.2010р. не надано.

За таких обставин, посилання відповідача на лист №54-009/254 від 18.01.2010р. Національного банку України не приймаються судом з огляду на їх безпідставність.

Твердження відповідача про те, що висновком науково-правової експертизи №39 від 10.08.2012р. (вих. №266 від 10.08.2012р.) Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України встановлено неможливість застосування Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти при укладанні правочинів, коли представником однієї із сторін договору є тимчасовий адміністратор, є безпідставними з огляду на вищенаведені висновки суду.

Одночасно, за вимогами ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Статтею 36 вказаного Кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не може розглядатись як судова експертиза у розумінні статті 1 Закону України «Про судову експертизу» та статті 41 Господарського процесуального кодексу України дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обґрунтування рішення не можна. Не може вважатись актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, - навіть якщо відповідний документ має назву «висновок судового експерта»або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи (п.2 постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

За таких обставин, висновок №39 від 10.08.2012р. (вих. №266 від 10.08.2012р.) Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України не приймається судом в якості належного та допустимого доказу по справі у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Всі інші доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, враховуючи, що спірний договір був укладений без дотримання приписів, встановлених Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, а також всіх поетапних процедур, визначених вказаним нормативно-правовим актом, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору міни від 13.08.2009р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2», м.Київ про визнання недійсним договору міни, який укладено 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2», посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. і зареєстровано в реєстрі за №2304.

Визнати недійсним договір міни, який укладено 13.08.2009р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Київ» та Акціонерним товариством «Київська пересувна механізована колона-2», посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. і зареєстровано в реєстрі за №2304.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київська пересувна механізована колона-2»(01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Саксаганського, буд.67-Б, ЄДРПОУ 00858473) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»(01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.16-22, ЄДРПОУ 14371869) судовий збір в сумі 1073 грн.

У судовому засіданні 19.09.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 24.09.2012р.

Суддя М.О.Любченко