Постанова № 26179485, 28.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 вересня 2012 року № 2а-11843/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши у письмовому провадженні матеріали адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Адольфо Дизайн"до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва ДПС проВизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2012 №№ 0005602280, 0005612280

На підставі ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Адольфо Дизайн" (далі по тексту-позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2012 №№ 0005602280, 0005612280.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

18.09.2012 р. відповідач в судове засідання не з'явився, хоча й був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Заперечень чи пояснень по суті спору суду не надав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи зазначене, суд ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем, згідно з пп.78.1.11. п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та постанови старшого слідчого прокуратури Солом'янського району м. Києва молодшою радника юстиції Грунського О.В. від 23.03.2012 р., була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) по взаємовідносинах з ТОВ "ГАМПЕР ПТ" за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р.

Перевіркою встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ "ГАМПЕР ПТ" (далі-контрагент) здійснювались на підставі рахунків -фактур на загальну суму 2 434 905,60 грн. (ПДВ -405 817,60 грн.) № СФ-2406201 від 24.06.2010 р., №СФ-1505201 від 15.05.2010р., №СФ-1505201 від 15.05.2010 р., №СФ-18082010 від 18.08.2010p., №СФ-0092010 від 20.09.2010р., №СФ-5092010 від 15.09.2010 р., №СФ-0082010 від 30.08.2010p., №СФ-2708201 від 27.08.2010р., №СФ-8082010 від 18.08.2010р., № СФ-0000485 від 29.10.2010р., №СФ-0000482 від 29.10.2010р., №СФ-1510010 від 15.10.2010р., № СФ-0000504 від 21.10.2010 р., № СФ-1110201 від 11.10.2010 р., № СФ-0000480 від 21.10.2010 р., № СФ-0000479 від 14.10.2010 р., № СФ-3092010 від 23.09.2010 р., № СФ-1112010 від 21.10.2010 р., № СФ-1112010 від 21.10.2010 р., № СФ-1102010 від 21.10.2010 р., № СФ-201210 від 20.12.2010 р., № СФ-201210 від 20.12.2010 р., № СФ-201210 від 20.12.2010 р., № СФ-291210 від 29.12.2010 р., № СФ-151210 від 15.12.2010 р., № СФ-171210 від 17.12.2010 р., № СФ-171210 від 17.12.2010 р., № СФ-0812201 від 08.12.2010 р., № СФ-211210 від 21.10.2010 р., № СФ-211210 від 21.10.2010 р., № СФ-0000024 від 05.01.2011 р. Розрахунки між підприємствами проводились в безготівковій формі. Згідно банківських виписок заборгованість відсутня.

На виконання вищезазначених рахунків -фактур, підтвердження сплати позивачем ПДВ у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), а також включення позивачем витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, контрагентом були виписані позивачу первинні документи -акти здачі-прийняття робіт (послуг), видаткові та податкові накладні. На думку позивача, зазначені первинні документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також, включення до складу валових витрат підприємства відповідних витрат на придбання товарів (робіт, послуг).

В той же час, в ході перевірки встановлено, що прокуратурою Солом'янського району у м. Києва розслідується кримінальна справа № 59-2973 стосовно директора ТОВ "Консалтинг Індастріал Техноложис" ОСОБА_2 щодо вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.367 КК України.

Під час розслідування кримінальної справи встановлено, що ТОВ "Консалтинг Індастріал Техноложис" отримувало на свій поточний рахунок грошові кошти від підприємств з ознаками фіктивності, у том числі ТОВ "Гампер ПТ", які у подальшому знімались з рахунка товариства готівкою.

Крім того, згідно висновку спеціаліста № 214 від 23.03.2012 р. головного експерта СТКЗР Святошинського РУ відділу організації роботи з ТКЗ ОВС НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві, підписи у перинних документах від імені диктора ТОВ "ГАМПЕР ПТ" ОСОБА_4 виконані не ним, а іншою особою.

Вищевикладене свідчить про відсутність у контрагента адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у контрагента створення правових наслідків.

Отже, на думку відповідача, податковий кредит та валові витрати позивача сформовані за рахунок товариства з ознаками фіктивності. Тобто, угоди між позивачем та контрагентом є нікчемними.

За результатами перевірки складено акт від 10.07.2012 року № 758/22-80/34619696, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: пп.7.4.5. п.7.4., пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198, п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму ПДВ -369 916,06 грн.; пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до завищення сум податку на прибуток в розмірі 507 272,00 грн.

Доказів про те, що акт був спрямований до матеріалів кримінальної справи, в рамках якої призначалась перевірка позивача, або використаний з метою за для якої він складався, відповідач суду не надав.

У той же час, у порушення п.86.9. ст.86 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки від 10.07.2012 року № 758/22-80/34619696, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 30.07.2012 р. № 0005612280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 507 272,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 117631,75 грн.; від 30.07.2012 р. № 0005602280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 369 916,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 86 238,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.205, ст.206 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака -специфічна мета -порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що правочини, вчинені між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) таких правочинів, судом до уваги не приймаються.

Крім того, на даний час обвинувальних вироків в рамках кримінальної справи № 59-2973 не постановлено. Будь-яких документів та матеріалів зазначеної кримінальної справи, в рамках якої призначалась перевірка позивача, відповідачем суду не надано.

Більше того, зазначена кримінальна справа порушена не по відношенню до посадових осіб позивач.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до ч.4 пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп.7.5.1. п.7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в діючому Податковому кодексі України, а саме в ст.ст.198, 138-139.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що, оскільки, правочини між позивачем та контрагентом підтверджені належними первинними документами (актами здачі-прийняття робіт (послуг), видатковими та податковими накладними), то позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту та включення витрат, понесених ним за відповідними правочинами до складу валових витрат.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі даних, викладених в постанові про призначення позапланової перевірки позивача, оскільки замість перевірки ця інформація, була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача від 10.07.2012 року № 758/22-80/34619696, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми податкового законодавства України.

Доводи відповідача, сформовані на підставі висновку спеціаліста № 214 від 23.03.2012 р СТКЗР Святошинського РУ відділу організації роботи з ТКЗ ОВС НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві, також сприймаються судом критично та до уваги не приймаються, оскільки, почеркознавча експертиза судом не призначалась та проводилася не по відношенню до позивача.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та /або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідно до п.86.9. ст.86 Кодексу, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

В той же час, відповідачем у порушення п.86.9. ст.86 Кодексу, були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язку щодо доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Адольфо Дизайн" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 30.07.2012 № 0005602280.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 30.07.2012 № 0005612280.

Судові витрати в сумі 2 146,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Адольфо Дизайн" за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Держаної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленим статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук