Рішення № 26175914, 27.09.2012, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 1519/2-683/11

Провадження № 2/1519/929/12

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 вересня 2012 року

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого -судді Гуревського В.К.

за секретаря - Дімітрової Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ПП «Прогрес-Риелт»про визнання договору недійсним про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, повернення внесків та стягнення збитків, -

в с т а н о в и в:

До Малиноського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_1 з позовом до ПП «Прогрес-Риелт»про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48 від 18 травня 2007 року; визнання недійсною угоди від 17 грудня 2007 року про розірвання Договору про пайову участь у будівництва об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48 від 18 травня 2007 року та застосувати наслідки недійсності правочину щодо укладення цієї Угоди; стягнення з відповідача в якості застосування наслідків недійсності правочину 168873,87 гривень, які він одержав на виконання Договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48 від 18 травня 2007 року; стягнення з відповідача збитків, завданих позивачеві у зв'язку з вчиненням недійсного правочину, у розмірі 57983,86 гривень; стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої позивачеві у зв'язку з вчиненням недійсного правочину та протиправною поведінкою відповідача, у розмірі 30000,00 гривень, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на такі обставини.

18 травня 2007 року між сторонами був укладений договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48, на підставі якого відповідач зобов'язується передати позивачеві у власність пай, тобто, безумовне майнове право на квартиру будівельного номеру 120/1 загальною площею 38,74 кв.м., розташовану на 10 поверсі в секції «Б»багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, а позивач зобов'язується прийняти пай і сплатити підприємству суму Договору про пайову участь. При укладенні Договору про пайову участь метою позивача було набуття права власності на квартиру у багатоповерховому житловому будинку за адресою АДРЕСА_1. Однак, оскільки на момент волевиявлення ОСОБА_1 квартира, щодо якої вона набула безумовне майнове право, ще не була збудована, набути і зареєструвати право власності на цю квартиру як на об'єкт нерухомого майна було неможливо, представники відповідача запропонували позивачеві взяти участь у фінансуванні будівництва багатоповерхового житлового будинку шляхом укладення Договору про пайову участь у будівництві, пояснивши, що на підставі такого договору позивач зможе набути право власності на квартиру, яка її цікавить, після завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку, пайову участь в якому вона братиме, і введення його в експлуатацію. Уклавши договір про пайову участь, ОСОБА_1 розраховувала на те, що в 4 кварталі 2008 року багатоповерховий житловий будинок, що є об'єктом будівництва за Договором про пайову участь, буде збудовано і прийнято в експлуатацію (як це передбачено п.4.3. Договору про пайову участь). Отже, між сторонами був укладений договір, на підставі якого ОСОБА_1, на виконання п.5.2. Договору про пайову участь, сплатила пайовий внесок у розмірі 168873,87 грн., що підтверджується квитанцією №85293 від 25 травня 2007 року. Позивач не має юридичної освіти, у тонкощах інвестиційного законодавства не орієнтується, тому надати юридичну оцінку змісту Договору та відносинам, що склалися між нею та відповідачем на підставі Договору про пайову участь, була не в змозі. Вже після укладення договору позивач виявила, що зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам діючого інвестиційного законодавства, а також вимогам законодавства про захист прав споживачів. Отже, залучення відповідачем належних ОСОБА_1 коштів для фінансування будівництва будинку могло здійснювати виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, з посередництвом фінансових установ). Договір про пайову участь між сторнами, як вже було зазначено, був укладений 18 травня 2007 року, тобто, в період, коли вже набула чинності та діяла ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Таким чином, ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»повинно було здійснювати залучення належних позивачеві коштів для фінансування об'єкту будівництва виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, через посередництво фінансової установи (управителя), яка має ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб). Наскільки відомо позивачеві, ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»фінансовою установою не являється і не має відповідної ліцензії для надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Однак, незважаючи на це, відповідач фактично залучив кошти позивача для фінансування будівництва, тобто, отримав його грошові кошти в управління, надавши таким чином послугу, що може надаватися тільки фінансовою установою.

З огляду на це, зміст Договору про пайову участь, за яким відповідач залучив належні позивачеві кошти для фінансування будівництва житлового будинку безпосередньо, тобто без посередництва фінансової установи (як це вимагається законодавством), суперечить змісту ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність». Отже, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог стосовно того, що зміст правочину не може суперечити Цивільно-

му кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Оскільки Договір про пайову участь був укладений 18 травня 2007 року, тобто після набрання чинності зазначеними змінами до Закону України «Про інвестиційну діяльність», зміст цього договору на момент його укладення вже суперечив вказаній нормі законодавства. Зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам законодавства України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року від №1023-ХІІ. За Договором про пайову участь ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ», залучивши належні позивачеві кошти для фінансування будівництва, зобов'язалось передати позивачеві нематеріальне благо: пай. Згідно статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Однак, ОСОБА_1 не тільки не була надана інформація про ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ», забудовника, підрядника та інших осіб, відповідальних за вчасне будівництво об'єкту, але й було приховано той факт, що ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»взагалі не має права залучати її кошти до фінансування будівництва.

Що стосується багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, його будівництво не тільки не ведеться, але й навіть не отримані необхідні документи для будівництва зазначеного будинку. Звернувшись до Державної інспекції архітектурно- будівельного контролю позивач з'ясувала, що дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, навіть не був наданий. У відчаї ОСОБА_1 почала шукати шляхи захисту своїх прав. Вона звернулась до відповідача з вимогою пояснити, з якої причини досі не отримано дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, і чому будівництво досі не розпочалось. Чіткої відповіді їй на це питання не надали, натомість, запропонували укласти Угоду про розірвання договору про пайову участь. Оскільки це був єдиний спосіб повернути свій внесок, який вона бачила, позивач погодилась підписати цей договір, хоч усвідомлювала упущену вигоду, оскільки ціни на житло наприкінці 2007 року значно зросли порівняно з травнем 2007 року.

17 грудня 2007 року сторони уклали Угоду про розірвання Договору про пайову участь, згідно п. 3 якої у ПП «ПРОГРЕС- РИЕЛТ»виникло зобов'язання щодо повернення шляхом перерахування на поточний рахунок позивача протягом 30 робочих днів від дати укладення Угоди про розірвання грошових коштів у розмірі 135099,09 грн. У п. 3 Угоди про розірвання також зазначено, що ця сума становить внесену суму пайового внеску, зменшену на суму штрафу - 20% суми внеску - з посиланням на п.7.3. Договору про пайову участь. Позивач просила пояснити, на якій підставі утримується штраф, але чіткої відповіді їй не надали і повідомили, що ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»працює по типових умовах і укладати Угоду про розірвання на інших умовах не будуть, а отже, якщо ОСОБА_1 хоче повернути хоча б частину своїх грошей, мусила укласти договір на тих умовах, які пропонує відповідач.

Слід зазначити, що посилання на п.7.3. Договору про пайову участь як на підставу для зменшення суми коштів, що підлягають поверненню, на 20% суми сплаченого пайового внеску є неправомірним. Так, згідно п.7.3. Договору про пайову участь зменшення суми сплачених пайовиком грошових коштів при їх поверненні на суму штрафу, що становить 20% сплаченої суми, може відбуватися у тому випадку, коли підприємство розриває Договір про пайову участь в односторонньому порядку з підстав, перелічених в цьому ж пункті. А саме такими підставами є: відмова Пайовика від виконання грошових зобов'язань та/або зобов'язань прийняти Пай по договору, та/або при наявності обставин, що свідчать про небажання Пайовика продовжувати договірні стосунки з Підприємством. У випадку ж із ОСОБА_1 розірвання Договору про пайову участь було здійснено за угодою сторін, про що наочно свідчить, по-перше, п.1 Угоди про розірвання, по-друге, той факт, що Угода про розірвання є двосторонньою. Та й підстав для одностороннього розірвання відповідачем Договору про пайову участь не було і не могло бути, адже позивач повністю і належним чином виконала свої зобов'язання за Договором про пайову участь, Угоду про розірвання уклала з ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»за взаємною згодою, а відповідно, ніяких підстав для застосування до неї положення п. 7.3. Договору про пайову участь не було. У зв'язку з цим, у ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»не було ніяких підстав для зменшення суми, що підлягає поверненню позивачеві, на суму штрафу у розмірі 20% сплаченого Позивачем пайового внеску.

Крім того, Договір про пайову участь, зокрема, п.7.3. Договору про пайову участь, позивач дійшла висновку, що цей пункт не відповідає вимогам законодавства та є несправедливою умовою у зв'язку з наступним: Згідно п.7.3. Договору про пайову участь у разі відмови Пайовика від виконання грошових зобов'язань та/або зобов'язання прийняти пай по Договору, та/або при наявності обставин, що свідчать про небажання Пайовика продовжувати договірні стосунки з Підприємством, Підприємство вправі розірвати цей Договір в односторонньому порядку з поверненням Пайовику сплачених ним грошових коштів зменшених на суму штрафу, що становить 20% сплаченої суми. Відшкодування пайовику будь-яких збитків при цьому не здійснюється, пай пайовику не передається. Таким чином, це положення надає ПП „ПРОГРЕС-РИЕЛТ" можливість одностороннього розірвання договору, при цьому ще й з правом утримання 20% сплаченого пайового внеску і звільняє ПП „ПРОГРЕС-РИЕЛТ" від будь-якої відповідальності перед Пайовиком. Але ж зміст цього положення, по-перше, суперечить вищевказаній статті Закону України „Про захист прав споживачів" і, по-друге, свідчить про несправедливість цього положення. Позивач вважає, що положення п.7.3. Договору про пайову участь є несправедливим, оскільки фактично надає право ПП „ПРОГРЕС-РИЕЛТ" в односторонньому порядку розірвати договір з підстав, які сформульовані доволі абстрактно, наприклад, „при наявності обставин, що свідчать про небажання пайовика продовжувати договірні стосунки з підприємством", та при цьому ще й утримати 20% пайового внеску з невідомих підстав. Та й навіть залишаючи в стороні доводи щодо несправедливості і неправомірності утримання з позивача 20% штрафу, варто зазначити, що навіть та сума, яку за Угодою про розірвання відповідач зобов'язаний був повернути, не була повернута в строк, передбачений договором. Перерахування суми пайового внеску на поточних рахунок позивача мало відбутися протягом 30 робочих днів від дати укладення Угоди про розірвання (від 17 грудня 2007 року). Однак, станом на 28 березня 2008 року на поточний рахунок позивача було перераховано тільки 70000,00 грн. (сімдесят тисяч гривень), незважаючи на те, що строки виконання зобов'язання давно минули, а також незважаючи на численні письмові звернення ОСОБА_1, в яких вона вимагала виконання зобов'язання, намагаючись відновити своє порушене право в позасудовому порядку. Підсумовуючи викладене, зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам Закону України „Про захист прав споживачів", а дії відповідача порушують права ОСОБА_1, крім того, і як споживача. Внаслідок укла-

дення Договору про пайову участь і порушення відповідачем прав ОСОБА_1, як споживача, їй було завдано майнових збитків і моральної шкоди.

Представник позивача надав до суду заяву про слухання справи за відсутністю представника позивача та позивача, на позовних вимогах наполягали у повному обсязі та не заперечували проти заочного розгляду справи.

Представник ПП «Прогрес-Риелт»позов не визнав, просив відмовити у повному обсязі та надав до суду заперечення, в яких зазначив, що вимоги позивачки суб'єктивні; посилання на письмові докази та нормативну базу носять викревлений характер, оскільки вона є зацікавленою в вирішенні справи особою; розмір матеріальної та моральної шкоди не аргументований доказовою та нормативною базами. 18.05.2007 року між Підприємством та ОСОБА_1 укладено договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48, який за своїм правовим змістом є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України. За приписами статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. 07.12.2007 року ОСОБА_1, не бажаючи продовжувати договірні стосунки, звернулась до Підприємства з власноручно написаною заявою про розірвання договору, при цьому їй додатково було роз'яснено вимоги п. 7.3 Договору - щодо порядку застосування та розміру штрафних санкцій, про що наявне відповідне посилання у заяві. 17.12.2007 року між сторонами було укладено Угоду про розірвання Договору з поверненням позивачці 135099,10 грн. з урахуванням утримання 20% штрафу. У відповідності до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, проте позивач вимагає стягнути з Підприємства в якості застосування наслідків недійсності правочину 168873,87 грн., при цьому за Угодою в зв'язку з розірванням Договору ОСОБА_1 були отримані в повному обсязі відповідні грошові кошти, тобто позивачка вимагає повторного стягнення коштів.

Предметом спору є недійсність Договору та Угоди з відшкодуванням шкоди, при цьому за Договором позивачка нерухомого майна не отримувала, мова йшла про майнові права на новозбудоване майно. Однак, позивачка неодноразово посилається на те, що «метою позивачки було набуття права власності на квартиру», «представники відповідача запропонували взяти участь у фінансуванні будівництва»тощо, при цьому зазначені твердження прямо суперечать умовам договору та не підтвердженні доказами. Так, за п. 1.1. Договору «Договір є договором купівлі-продажу майнових прав», за п. 5.1. «сума договору відповідно ч. 2 ст. 632 («Зміна їй після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором «законом») та 655 («договір купівлі-продажу») ЦК України»тощо.

Щодо правового підґрунття укладення Договору, так в Договорі використовуються такі поняття, які відповідають чинному цивільному законодавству України: «Новозбудоване майно»є новозбудованим житлом, що буде використовуватися Пайовиком як місце проживання. Право власності Пайовика на Новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість Пайовик; не має права розпоряджатися Новозбудованим майном як нерухомістю. «Пай» - безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після здавання Об 'єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Пайовика) стає правом власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість. Пай, за ініціативою Пайовика, може бути предметом іпотеки». Відповідно до предмету Договору, в порядку визначеному Договором, Підприємство зобов'язується передати у власність Пайовика Пай, а Пайовик зобов'язується прийняти Пай і сплатити за нього Підприємству суму Договору. Право власності на Пай виникає у Пайовика з моменту підписання сторонами Договору Акту приймання-передачі. Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов'язки. За приписами ст. 144 Господарського кодексу України майнові права та обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечить, а також внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом. Ч. 1 ст. 656 ЦК України передбачає: «предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому». Відповідно до ч. 2 ст. 656 ЦК України: «предметом договору купівлі- продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж». Згідно Договору Підприємство зобов'язувалось передати Пайовику (ОСОБА_1) майнові права - пай, а Пайовик зобов'язувалась прийняти пай та сплатити за нього Підприємству суму Договору, що відповідає вимогам ст. 655 ЦК України. Предметом Договору не є фінансування будівництва об'єкту житлового будівництва, а є платне відчуження майнових прав (купівля-продаж), що відповідно до законодавства України є окремим видом майна та має свою цивільну оборотоздатність (ст.ст. 177, 178, 190 ЦК України). До договору купівлі- продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. За п. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів. Оскільки Договір є правочином, то він повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, викладеним в ст. 203 ЦК України, а саме: Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст.203 ЦК України). Договір між Підприємством та позивачкою укладено відповідно вимог ЦК України та без порушення моральних засад суспільства, без наміру жодної з сторін спричинити моральну чи матеріальну шкоду одна іншій та/чи третім особам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України). Сторони Договору, на момент укладання, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Згідно ст.ст. 2, 24, 25, 30, 80, 81, 91, 92 ЦК України позивачка та Підприємство є учасниками цивільних відносин, що наділені цивільною правоздатністю та дієздатністю. При цьому Підприємство є юридичною особою приватного права, а позивачка - фізичною особою. Підприємство є юридичною особою приватного права, що створена та зареєстрована, відповідно законодавства України, у єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за номером 33567663. Отже Підприємство, відповідно до ст.ст. 80, 92 ЦК України мало необхідний обсяг цивільної дієздатності для

укладання Договору. Директор Підприємства мав право укладати Договір від імені Підприємства, так як це вповноваження Директора закріплено у Статуті Підприємства, а також у ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», ст. 65 ГК України та ст. 207 ЦК України. Повноваження директора Підприємства

ОСОБА_4 щодо підписання договорів сторонами не оспарюються. Позивачка - фізична особа, з якою укладено Договір, була повнолітньою особою (перевірялись паспортні данні, витребувались ксерокопія паспорту тощо), отже, відповідно до ч. 1 ст. 34 ЦК України, також мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладання Договору.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення Підприємства та позивачки при укладанні Договору було вільним і відповідало їх внутрішній волі, так як метою Підприємства було отримання у власність від позивачки грошових коштів, а метою позивачки - отримання у власність безумовного майнового права, що після його права) державної реєстрації стане правом власності на нерухоме майно. Укладаючи Договір сторони керувалися власним вільним волевиявленням у виборі один одного, як контрагентів та визначенні умов договору відповідно до цивільного законодавства України. Зміст Договору становлять умови, визначені на розсуд Підприємства та позивачки, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, усі умови погоджені сторонами, після чого договір було ними підписано. Позивачка та Підприємство, укладаючи Договір, діяли без будь-якого примусу та не під впливом будь-яких погроз зі сторони іншої сторони та/або третіх осіб, розуміли наслідки своїх дій (укладання Договору) та бажали їх настання. Отже волевиявлення (укладання договору) Підприємства та позивачки відповідало внутрішній волі (меті) кожного з них.

Правочин має вчинятисья у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України). Правочин (Договір), відповідно до вимог ст. 208 ЦК України, між Підприємством та позивачкою мав бути укладений у письмовій формі. Договір був укладений у письмовій формі, складений у двох тотожних примірниках, що мають однакову юридичну силу, викладені українською мовою на п'яти сторінках, кожна з котрих була скріплена підписами позивачки та уповноваженої посадової особи Підприємства (Директора), а також печаткою Підприємства. Таким чином, Договір (правочин) був укладений (вчинений) у письмовій формі, тобто у формі, встановленій законом (ст.ст. 207, 208 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (ч.5 ст.203 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України договір є однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків учасників цивільних відносин. Укладений Підприємством та позивачкою Договір відповідно до ст.ст. 6, 202, 626, 627, 628 ЦК України є двостороннім правочином, тобто погодженими діями двох сторін спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зазначений Договір є двостороннім, а саме правами та обов'язками за цими Договором наділені і Підприємство і позивачка. Права та обов'язки позивачки та Підприємства за Договором (зміст Договору) спрямовані на отримання позивачкою у власність безумовного майнового права на нерухоме майно (Пай), та отримання Підприємством у власність грошових коштів, тобто Договір спрямовано на реальне настання правових наслідків - виникнення взаємних зобов'язань позивачки та Підприємства. Отже, Договір, укладений між Підприємством та позивачкою, відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

У відповідності до ст. 1 Закону України № 1560-ХІІ від 18 вересня 1991 року «Про інвестиційну діяльність» інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) і досягається соціальний ефект. Законом України від 15.12.2005 р. № 3201-IV внесені доповнення до ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність»у зв'язку з чим ця стаття була викладена в наступній редакції: Стаття 4. Об'єкти інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і шроті і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові пади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом. Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні ненсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Зазначені зміни не стосуються змісту Договору, що було укладено Підприємством з позивачкою, а сам Договір не суперечить вимогам зазначеного Закону, та не регулюються його нормами, з наступних причин: Предметом Договору не є фінансування будівництва об'єкту житлового будівництва, а є платне відчуження майнових прав (купівля-продаж), що відповідно до законодавства є окремим видом майна, що має свою цивільну оборотоздатність (ст.ст. 177, 178, 190 Цивільного кодексу України). Укладаючи та виконуючі Договір (що за своїм правовим змістом є договором купівлі- продажу майнових прав) Підприємство отримувало грошові кошти від позивачки (за майнові права - Пай), у свою власність, а не в управління або в довірчу власність. Крім того, ці кошти використовуються Підприємством на свій розсуд без договірних зобов'язань перед позивачкою щодо фінансування спорудження об'єктів житлового будівництва. Позивачка помилково вважає Договір купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України, договором управління майном направленим на залучення коштів (фінансування) будівництва. Підприємство не здійснювало «залучення»коштів від ОСОБА_1, оскільки діяльність Підприємства базується саме на договорі купівлі-продажу. Термін «залучення коштів»в межах законодавства, що регулює фінансування будівництва, в тому числі при здійснені інвестиційної діяльності, передбачає отримання коштів в управління відповідно до договору управління, тобто отримання коштів у довірчу власність. Такі відносини регулюються нормами Глави 70 («Управління майном») Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при

будівництві житла та операціях з нерухомістю». Відносини з управління та купівлі-продажу є принципово різними цивільно- правовими відносинами та породжують різні права та обов'язки для їх учасників.

Позивачка також посилається на «залучення відповідачем належних ОСОБА_1 коштів для фінансування будівництва будинку», тобто вважає Об'єктом інвестування - багатоповерховий будинок, за

адресою: АДРЕСА_1, проте кошти отримані в рамках Договору не спрямовувались (не вкладались) на (в) фінансування будівництва зазначеного будинку. Ще раз підкреслюю, Підприємство не здійснює фінансування або інвестування об'єктів житлового будівництва за рахунок інвестиційних грошових коштів, в тому числі через фонди фінансування будівництва.

Згідно до ч. 2 ст. 66 Господарського кодексу України, джерелами формування майна підприємства є: «доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності». Згідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України, одним з об'єктів цивільних прав є гроші. Грошові кошти, що Підприємство отримує на свої рахунки за Договорами купівлі-продажу майнових прав є власністю Підприємства. В зв'язку з тим, що Підприємство є власником коштів, які надходять на його рахунки від осіб, Підприємство має права з володіння, користування та розпорядження такими коштами.

У відповідності до ст. 1 Закону України № 978-ІV від 19.06.2003р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»: «цей Закон встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами». Укладаючи та виконуючи умови Договору (що за правовим змістом є договором купівлі-продажу майнових прав), отримавши кошти від позивачки Підприємство отримало їх у свою власність, а не в управління або в довірчу власність, про що говорить ст. 1 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю». Ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»регламентовані терміни: «договір управління майном»- договір, за яким установник управління передає управителю у довірчу власність майно з метою досягнення визначених ним цілей та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цим майном; «фінансування будівництва»- використання управителем отриманих в управління коштів на спорудження об'єктів будівництва за умовами договору. Крім того, ст. 8 зазначеного Закону передбачені обмеження права довірчої власності управителя, в тому числі не можливість доручити здійснення управління майном іншим особам та зобов'язаний здійснювати управління майном особисто, не можливість використовувати отримане в управління майно не за цільовим призначенням, визначеним у договорі управління майном тощо. Однак, кошти від позивачки були отриманні по Договору у власність (не в управління та не у довірчу власність) та використовувались на розсуд відповідача без договірних зобов'язань перед відповідачкою щодо фінансування спорудження об'єктів житлового будівництва без встановлення обмежень щодо дій з ними Підприємства. Відносини з управління та купівлі-продажу є принципово різними цивільно-правовими відносинами та породжують різні права та обов'язки для їх учасників. Необхідно окремо відмітити, що у Договорі відсутні будь-які зобов'язання Підприємства щодо фінансування спорудження об'єкту житлового будівництва. Тобто сфера дії Закону України № 978- IV від 19.06.2003р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»не поширюється на Договір. Ст. 4 Закону України № 2664-ІІІ від 12.07.2001р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»регламентовано перелік фінансових послуг. Крім цього, послуга, що надається вважається фінансовою, якщо вона відповідає критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону: «фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів». Таким чином, купівля-продаж майнових прав не є фінансовою послугою, не підлягає ліцензуванню, а Підприємство не залучало фінансові активи в управління. Діяльність Підприємства направлена на отримання прибутку та здійснюється виключно у власних інтересах, а не в інтересах третіх осіб. Таким чином, договори між Підприємством та позивачкою щодо надання фінансових послуг не укладались, фінансові послуги Підприємством не надавались, фінансування або інвестування об'єктів житлового будівництва за рахунок інвестиційних грошових коштів не здійснювалось. Таким чином, Договір, що укладався Підприємством з позивачкою, за своїм правовим змістом є договором купівлі-продажу майнових прав, не суперечить вимогам Законів України № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність»від 18.09.1991 року, № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12.07.2001р. та № 978-ІV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»від 19.06.2003р. не регулюється їх нормами, та є підставою для оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна шляхом видачі Пайовику свідоцтва про право власності на відповідний об'єкт нерухомості (відповідно до абзацу 11 підпункту «а»пункту 6.1 ст.6 «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від «07»лютого 2002 року №7/5). Грошові кошти, що Підприємство отримує на свої рахунки за Договором, є власністю Підприємства, у зв'язку з чим, Підприємство має право на свій розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, володіти, користуватись та розпоряджатись такими коштами.

В Україні діє презумпція правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). У відповідності до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тобто, недійсність договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно № ПЕС/ПР-48 від 18.05.2007 року не встановлена законом, а суду позивачем не надано доказів та не доведено наявність підстав для визнання його недійсним.

Щодо порушень вимог Закону України «Про захист прав споживачів»: 1) позивачка посилається на порушення вимог ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»: а) ненадання інформації про Підприємство, Забудовника, Підрядника та інших осіб - у відповідності до ст.ст. 6 та 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Жодна з посадових осіб Підприємства не перешкоджала отриманню позивачкою будь-якої інформації, не відмовляла їй в отриманні інформації та не приховувала інформацію, позивачка реалізовувала власне волевиявлення в укладенні договору, виборі контрагенту тощо. Позивачка не надала суду доказів щодо ненадання (відмови в наданні) інформації; б) відсутність у Підприємства права залучення коштів для фінансування будівництва. Детально щодо права та повноважень укладання договору купівлі-продажу безумовних майнових прав на новозбудоване майно описано вище; 2) позивачка посилається на порушення вимог ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»мотивуючи це тим, що Підприємство не приступило до виконання зобов'язань за ідоговором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає не можливим, однак п. 4.3. договору - передбачає орієнтовний строк введення в експлуатацію Об'єкту - 4 квартал 2008 року, будівництво Об'єкту розпочато та активно ведеться; 3) позивачка вважає порушеними вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»посилаючись на те, що Договір «включає несправедливі вимоги в супереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків». Дійсно перелік несправедливих умов є не є вичерпним - ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», проте ч. 3 зазначеної статі прямо регламентовано, які умови є несправедливими, в тому числі: п.4 - надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; п. 5 встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п 'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним умов договору. П. 7.3. договору, який є предметом судового розгляду містить вимоги щодо сплати суми компенсації в розмірі 20% (що в 2,5 разів менше ніж зазначено в п.5 ч. 3 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Позов не містить вимог щодо визнання порушеними прав ОСОБА_1, як споживача, при цьому не надання позивачці необхідної, достовірної, доступної та своєчасної інформації, а також не своєчасний початок виконання зобов'язань або дисонанс договірних прав та обов'язків - її вигадка, що не відповідає дійсності. Також звертаємо увагу на неодноразові звернення позивачки в поточному році до органів прокуратури, податкової інспекції Приморського району м. Одеси тощо з приводів зазначених в позові, при цьому інформація щодо порушень з боку Підприємства не знайшла підтвердження.

Позивачка аргументує наявність моральної шкоди не поверненням коштів, душевними стражданнями в зв'язку з цим тощо, проте кошти за Угодою були перераховані позивачці в повному обсязі - 135099,10 (сто тридцять п'ять тисяч 99 гривень 10 коп.) гривень з урахуванням утримання 20% штрафу у наступному порядку: 1) 25.01.2008 року -40000,0 грн., платіжне доручення №1541; 2) 13.02.2008 року -20000,0 грн., платіжне доручення №1582; 3) 25.02.2008 року -10000,0 грн., платіжне доручення №1607; 4) 18.03.2008 року -25000,0 грн., платіжне доручення №1684; 5) 08.04.2008 року -10000,0 грн., платіжне доручення №1734; 6) 14.04.2008 року - 10000,0 грн., платіжне доручення №1750; 7) 15.04.2008 року -20099,10 грн., платіжне доручення №1751, усього 135099,10 грн. Підприємством права позивачки не порушувались; каліцтво або ушкодження здоров'я місця не мали; протиправна поведінка Підприємства не доведена, крім того, поведінка може мати місце у фізичної особи; майно позивачки не знищувалось та не пошкоджувалось; її честь та гідність не принижувались. Таким чином, безпосередньо відсутня моральна шкода та відповідні підстави для відповідальності.

Відповідач у наступні судові засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, поважних причин неявки в судове засідання суду не представив. За даними кур'єрської служби відмовився від отримання кореспонденції на дату ухвалення судового рішння. Суд у зв'язку з його неявкою та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача та представника позивача, ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не з'явився, у порядку заочного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних причин. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі пояснень сторін, представлених письмових доказів.

Судом встановлено, що 18 травня 2007 року між ПП «Прогрес-Риелт»та ОСОБА_1 укладено договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна № ПЕС/ПР-48, на підставі якого відповідач зобов'язується передати позивачеві у власність Пай, тобто, безумовне майнове право на квартиру будівельного номеру 120/1 загальною площею 38,74 кв.м., розташовану на 10 поверсі в секції «Б»багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, а Позивач зобов'язується прийняти пай і сплатити підприємству суму Договору про пайову участь. При укладенні Договору про пайову участь метою позивача було набуття права власності на квартиру у багатоповерховому житловому будинку за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору, за своїм правовим змістом цей договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно до п. 2 зазначеного договору, об'єкт будівництва -багатоповерховий житловий будинок, за адресою АДРЕСА_1. Новозбудоване майно -квартира будівельний номер №120/1 загальною площею 38,74 кв.м., розташовану на 10 поверсі в секції «Б»житлового будинку об'єкта будівництва. Новозбудоване майно є новозбудованим житлом, що буде використовуватися Пайовиком як місце проживання. Право власності Пайовика на Новозбудоване майно виникає в порядку, визначеному цивільним законодавством України. До виникнення права власності Пайовика-на Новозбудоване майно як на нерухомість Пайовик не має права розпоряджатися Новозбудованим майном як нерухомістю. Пай - безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після здавання Об'єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою Пайовика) стає правом власності Пайовика на Новозбудоване майно як на нерухомість.

Згідно п.3.1. цього договору, предметом договору: в порядку передбаченому цим договором, Підприємство зобов'язується передати у власність Пайовика Пай, а Пайовик зобов'язується прийняти Пай і сплатити Підприємству суму договору.

Відповідно до п. 5.1. зазначеного договору, сума договору становить 168873,87 гривень, з яких 140728,23 гривень є договірною вартістю, а 28145,64 гривень складає ПДВ.

На виконання п.5.2. Договору про пайову участь, ОСОБА_1 сплатила пайовий внесок у розмірі 168873,87 грн., що підтверджується квитанцією №85293 від 25 травня 2007 року.

Судом вставновлено, що зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам діючого інвестиційного законодавства, а також вимогам законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору

про пайову участь сумеречить вимогам Закону України «Про інвестиційну діяльність»від 18 вересня 1991 року №1560-ХІІ в редакції, що діяла на момент укладання договору про пайорву участь, тобто станом на 17 травня 2007 року.

Так, Законом України від 15 грудня 2005 року № 3201-IV внесені зміни до статті 4 Закону України „Про інвестиційну діяльність", якими визначено, що фінансування спорудження об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Зазначений Закон і, відповідно, внесені ним зміни набули чинності з 14 січня 2006 року. З цієї дати законодавством заборонено залучення коштів населення та підприємств на будівництво житла безпосередньо будівельними організаціями і може здійснюватися виключно через фінансові установи при наявності дозволу на здійснення фінансової діяльності, що підтверджується Листом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 03.04.2006 року № 11/8-375.

Згідно Листа Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 02.03.2007 року №8/8-163 використання інших механізмів залучення коштів фізичних і юридичних осіб з метою інвестування та фінансування об'єктів житлового будівництва законодавством не передбачено.

В Листі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 21.09.2006 року № 11/2-901 зазначено, що з моменту набрання чинності Законом України від 15.12.2005 року № 3201-ІV (14 січня 2006 року) забудовники позбавлені права безпосередньо залучати кошти на будівництво житла від фізичних та юридичних осіб. Про неможливість залучення коштів фізичних осіб для фінансування житлового будівництва свідчать також Листи Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України.

В Листі від 19.10.2006 року № 10429/07-11 зазначено, що нові інвестиційні договори щодо фінансування об'єктів житлового будівництва, спорудження яких здійснюється з використанням коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, не можуть укладатися з набранням чинності 14.01.2006 року норми частини третьої статті 4 Закону України „Про інвестиційну діяльність", внесеної Законом України від 15.12.2005 року № 3201-ІV, відповідно до якої об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Отже, залучення ПП «ПРОГРЕС- РИЕЛТ» належних ОСОБА_1 коштів для фінансування будівництва будинку могло здійснювати виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, з посередництвом фінансових установ).

Договір про пайову участь між сторнами, як вже було зазначено, був укладений 18 травня 2007 року, тобто, в період, коли вже набула чинності та діяла ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами визначаються Законом України „Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" від 19 червня 2003 року № 978-ІV.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» фінансування будівництва -це використання управителем отриманих в управління коштів на спорудження об'єктів будівництва за умовами договору. Управителем є фінансова установа, яка від свого імені діє в інтересах установників управління майном і здійснює управління залученими коштами згідно із законодавством та отримала в установленому порядку дозвіл/ліцензію. Установниками управління майном є особа, яка передає майно управителю в довірчу власність на підставі договору управління майном.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»містить перелік послуг, які вважаються фінансовими. До зазначеного переліку, в тому числі, належать послуги щодо довірчого управління фінансовими активами. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Крім того, ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що здійснення діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Таким чином, ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»повинно було здійснювати залучення належних позивачеві коштів для фінансування об'єкту будівництва виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій (тобто, через посередництво фінансової установи (управителя), яка має ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб).

Судом встановлено, що ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»фінансовою установою не являється і не має відповідної ліцензії для надання фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Однак, незважаючи на це, відповідач фактично залучив кошти позивача для фінансування будівництва, тобто, отримав його грошові кошти в управління, надавши таким чином послугу, що може надаватися тільки фінансовою установою.

З огляду на це, зміст Договору про пайову участь, за яким відповідач залучив належні позивачеві кошти для фінансування будівництва житлового будинку безпосередньо, тобто без посередництва фінансової установи (як це вимагається законодавством), суперечить змісту ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Згідно ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог стосовно того, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Оскільки Договір про пайову участь був укладений 18 травня 2007 року, тобто після набрання чинності зазначеними змінами до Закону України «Про інвестиційну діяльність», зміст цього договору на момент його укладення вже суперечив вказаній нормі законодавства. Зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам законодавства України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року від №1023-ХІІ.

Згідно визначень, наведених в статті 1 Закону України „Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб, а послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

За Договором про пайову участь ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ», залучивши належні позивачеві кошти для фінансування будівництва, зобов'язалось передати позивачеві нематеріальне благо: пай.

Згідно статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів»споживач має право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Однак, ОСОБА_1 не тільки не була надана інформація про ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ», забудовника, підрядника та інших осіб, відповідальних за вчасне будівництво об'єкту, але й було приховано той факт, що ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»взагалі не має права залучати її кошти до фінансування будівництва.

Згідно частини 1 статті 10 Закону України „Про захист прав споживачів" споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Що стосується багатоповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, його будівництво не тільки не ведеться, але й навіть не отримані необхідні документи для будівництва зазначеного будинку. ОСОБА_1 зверталась до Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю та їй стало відомо, що дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, навіть не був наданий.

Відповідно до п. 4.3 зазначеного договору, орієнтовний строк закінчення будівництва і прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію: 4 квартал 2008 року.

ПП «ПРОГРЕС- РИЕЛТ»вимоги п. 4.3. договору про пайову участь не виконав, тому 07 грудня 2007 року ОСОБА_1, не бажаючи продовжувати договірні стосунки, звернулась до Підприємства з власноручно написаною заявою про розірвання договору, при цьому їй додатково було роз'яснено вимоги п. 7.3 Договору - щодо порядку застосування та розміру штрафних санкцій, про що наявне відповідне посилання у заяві.

17 грудня 2007 року сторони уклали Угоду про розірвання Договору про пайову участь, згідно п. 3 якої у ПП „ПРОГРЕС- РИЕЛТ" виникло зобов'язання щодо повернення шляхом перерахування на поточний рахунок позивача протягом 30 робочих днів від дати укладення Угоди про розірвання грошових коштів у розмірі 135099,09 грн. з урахуванням утримання 20% штрафу. У п. 3 Угоди про розірвання зазначено, що ця сума становить внесену суму пайового внеску, зменшену на суму штрафу - 20% суми внеску - з посиланням на п.7.3. Договору про пайову участь.

Судом вбачає, що посилання на п.7.3. Договору про пайову участь як на підставу для зменшення суми коштів, що підлягають поверненню, на 20% суми сплаченого пайового внеску є неправомірним. Так, згідно п.7.3. Договору про пайову участь зменшення суми сплачених пайовиком грошових коштів при їх поверненні на суму штрафу, що становить 20% сплаченої суми, може відбуватися у тому випадку, коли підприємство розриває Договір про пайову участь в односторонньому порядку з підстав, перелічених в цьому ж пункті. А саме такими підставами є: відмова Пайовика від виконання грошових зобов'язань та/або зобов'язань прийняти Пай по договору, та/або при наявності обставин, що свідчать про небажання Пайовика продовжувати договірні стосунки з Підприємством. У випадку ж із ОСОБА_1 розірвання Договору про пайову участь було здійснено за угодою сторін, про що свідчить, п. 1 Угоди про розірвання, та той факт, що Угода про розірвання є двосторонньою, причиною розірвання договору стало невиконання відповідачем

своїх зобов'язань за договором. Таким чином підстав для одностороннього розірвання відповідачем Договору про пайову участь не було і не могло бути, адже позивач повністю і належним чином виконала свої зобов'язання за Договором про пайову участь, Угоду про розірвання уклала з ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ» за взаємною згодою, а відповідно, ніяких підстав для застосування до неї положення п. 7.3. Договору про пайову участь не було. У зв'язку з цим, у ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»не було ніяких підстав для зменшення суми, що підлягає поверненню позивачеві, на суму штрафу у розмірі 20% сплаченого Позивачем пайового внеску.

Згідно частини 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком с істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»несправедливою є умова договору, зокрема, про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається. В частині 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»вказано, що перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Тобто, це положення п.7.3. Договору про пайову участь є несправедливим, оскільки фактично надає право ПП «ПРОГРЕС-РИЕЛТ»в односторонньому порядку розірвати договір з підстав, які сформульовані доволі абстрактно, наприклад, „при наявності обставин, що свідчать про небажання пайовика продовжувати договірні стосунки з підприємством", та при цьому ще й утримати 20% пайового внеску з невідомих підстав.

За Угодою про розірвання відповідач зобов'язаний був повернути грошові кошти в строк, передбачений угодою, але кошти не були повернуті в строк. Перерахування суми пайового внеску на поточних рахунок позивача мало відбутися протягом 30 робочих днів від дати укладення Угоди про розірвання (від 17 грудня 2007 року). Однак, станом на 28 березня 2008 року на поточний рахунок позивача було перераховано тільки 70000,00 грн. (сімдесят тисяч гривень), незважаючи на те, що строки виконання зобов'язання давно минули, а також незважаючи на численні письмові звернення ОСОБА_1, в яких вона вимагала виконання зобов'язання, намагаючись відновити своє порушене право в позасудовому порядку.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 203 п. 5 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а стан справ на об'єкті будівництва вказує на протилежне.

Судом встановлено, що істотним порушенням зі сторони ПП «Прогрес -Риелт»умов договору є те, що будинок до цього часу не побудований, хоча строк здачі його в експлуатацію минув у 4-му кварталі 2008 року та зміст Договору про пайову участь суперечить вимогам Закону України «Про івестиційну діяльність», Закону України «Про захист прав споживачів», а дії відповідача порушують права ОСОБА_1, та внаслідок завданої відповідачем шкоди позивачу, він значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні зазначеного договору, а тому має бути визнаний судом недійсним.

У п. 1.1 зазначеного договору, за своїм правовим змістом цей договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України, передбаченою ч. 2 ст. 656 ЦК України, до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Згідно ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок просрочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 16 п. 8 ЦК України в якості захисту цивільних прав та інтересів судом відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином згідно умов договору й вимог ЦК України. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.

Таким чином, сума пайового внеску в розмірі 168873,87 грн., отриманні позивачем кошти згідно матеріалів справи - в розмірі 70000,0 грн., такм чином 98873,87 гривень, що підлягає стягнення з відповідача на користь позивача. Посилання відповідача на повний розрахунок з позивачем не підтверджені жодним доказом.

За таких обставин суд вважає за необхідне визнати позов частково обґрунтованим, визнати недійсним договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна №ПЕС/ПР-48, укладений 18 травня 2007 року між ПП «Прогрес-Риелт», з однієї сторони, та ОСОБА_1, з другої сторони, визнати частково недійсною угоду від 17 грудня 2007 року про розірвання договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна №ПЕС/ПР-48 від 18 травня 2007 року в частині стягення штрафу в розмірі 20% , стягнути з відповідача на користь позивача залишок пайового внеску в розмірі 98873,87 гривень.

Таким чином, встановивши факт, що своїми протиправними діями відповідач заподіяв моральні й душевні страждання, пов'язані з недійсністю правочину, наступною відмовою добровільно відшкодувати заподіяний збиток, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає частково обґрунтованою позовну вимогу про стягнення моральної шкоди, настання якої викликано протиправними діями відповідача згідно ст. 23 ЦК України. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, судом прийняті до уваги характер правопорушення, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, його наміри щодо ухилення від відповідальності та з урахуванням розумності, справедливості та адекватності, суд визнає частково обґрунтованою вимогу про стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000,0 гривень.

На підставі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Керуючись ст. ст. 16, 23, 20215, 216, 524, 526, 611, 612, 625, 656, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 61, 88, 209, 212, 214-215, 224-226 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Визнати договір про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна №ПЕС/ПР-48, укладений 18 травня 2007 року між ПП «Прогрес-Риелт», з однієї сторони, та ОСОБА_1, з другої сторони, - недійсним.

Визнати угоду від 17 грудня 2007 року про розірвання договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна №ПЕС/ПР-48 від 18 травня 2007 року недійсною в частині стягення штрафу в розмірі 20%.

Стягнути з ПП «Прогрес-Риелт»на користь ОСОБА_1 залишок пайового внеску в розмірі 98873,87 гривень.

Стягнути з ПП «Прогрес-Риелт»на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,0 гривень.

Стягнути ПП «Прогрес-Риелт»на користь ОСОБА_1 сплачені витрати з ІТЗ в сумі 30,0 грн.

Стягнути ПП «Прогрес-Риелт»на користь держави судовий збір в розмірі 988,73 грн.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення з заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: Гуревський В.К.