Постанова № 26163958, 20.09.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/10276/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретарі Поддубному С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Докучаєвськ

до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Донецької області Державної податкової служби

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2012 року № 0002841700 та від 2 серпня 2012 року № 0006461700

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - за дог. від 01.07.2012р.

від відповідача: Якименко М.М., Демяненко І.В. - за дов. від 14.09.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 заявлено позов до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2012 року № 0002841700 та від 2 серпня 2012 року № 0006461700.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на доходи фізосіб та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочинів із даними контрагентами.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочинів, вчинених між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд», ґрунтуючи свої висновки на актах перевірок контрагентів позивача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Докучаєвської міської ради 20 жовтня 1994 року, знаходиться на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Докучаєвську Донецької області Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість, свідоцтво НОМЕР_1 від 23 липня 1997 року.

З 31 травня по 14 червня 2012 року відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд» за період з 1 жовтня 2009 року по 31 грудня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 15 червня 2012 року № 367/17-0/НОМЕР_3 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки та результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

від 5 липня 2012 року № 0002841700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізосіб на загальну суму 117119 грн. 26 коп., в тому числі за основним платежем 97257 грн. 30 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 19861 грн. 96 коп.;

від 2 серпня 2012 року № 0006461700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 133553 грн., в тому числі за основним платежем 125556 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7997 грн.

Правовою підставою визначення податку на доходи фізосіб спірним податковим повідомленням-рішенням № 0002841700 наведені норми статті 2, статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 (надалі - Декрет), підпункту 14.1.56 статті 14.1, пункту 135.1, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Правовою підставою визначення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням № 0006461700 наведені норми підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі - Закон № 168), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Як вбачається з висновків акту перевірки, відповідачем встановлена наявність взаємовідносин позивача з ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд», позивачем порушені норми частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, внаслідок чого правочини позивача з наведеними контрагентами мають ознаки нікчемності в силу припису закону, правочину порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків. З урахуванням наведеного, відповідач здійснює висновок, що позивачем завищено значення витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів на загальну суму 586592 грн. 31 коп., а саме за 2009 рік на суму 36396 грн. 96 коп., за 2010 рік на суму 82332 грн. 70 коп., за 2011 рік на суму 467862 грн. 65 коп., внаслідок чого занижений податок на доходи фізичних осіб, що підлягає сплаті, на загальну суму 97257 грн. 30 коп., а саме за 2009 рік на суму 5459 грн. 54 коп., за 2010 рік на суму 12349 грн. 91 коп., за 2011 рік на суму 79447 грн. 85 коп., а також позивачем завищено податковий кредит та відповідно занижено податок на додану вартість на загальну суму 125556 грн., в тому числі за жовтень 2009 року на суму 5808 грн., за листопад 2009 року на суму 5808 грн., за грудень 2009 року на суму 6113 грн., за січень 2010 року на суму 1872 грн., за жовтень 2010 року на суму 8558 грн., за листопад 2010 року на суму 5067 грн., за грудень 2010 року на суму 2024 грн., за січень 2011 року на суму 3281 грн., за березень 2011 року на суму 23333 грн.

Судом встановлено, що між позивачем як покупцем та Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» 1 лютого 2011 року був укладений договір купівлі-продажу № 15/024 про постачання дизельного палива. На виконання умов даного договору позивачу були видані накладні та податкові накладні на постачання дизельного палива від 17 лютого 2011 року на загальну суму 163647 грн. 40 коп., в тому числі 27274 грн. 57 коп., від 28 лютого 2011 року на загальну суму 238100 грн. 25 коп., в тому числі податок на додану вартість 39683 грн. 38 коп., від 9 березня 2011 року на загальну суму 140000 грн., в тому числі податок на додану вартість 23333 грн. 3 коп. Розрахунки здійснювалися у безготівковій формі платіжними дорученнями від 2 березня 2011 року № 69, від 9 березня 2011 року № 82, заборгованість відсутня. Транспортування товару посвідчується товарно-транспортними накладними від 17 лютого 2011 року, від 28 лютого 2011 року, від 9 березня 2011 року.

Також між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіспрінт» був укладений договір від 1 жовтня 2010 року № 17 про постачання автомобільних запчастин, сума за договором 200000 грн. На виконання умов даного договору ТОВ «Сервіспрінт» виписано позивачу накладні та податкові накладні від 1 жовтня 2010 року на загальну суму 29043 грн. 36 коп., в тому числі податок на додану вартість 4840 грн. 56 коп., від 4 жовтня 2010 року на загальну суму 2821 грн. 32 коп., в тому числі податок на додану вартість 470 грн. 22 коп., від 5 жовтня 2010 року на загальну суму 22303 грн. 80 коп., в тому числі податок на додану вартість 3717 грн. 30 коп., від 20 жовтня 2010 року на загальну суму 2085 грн. 84 коп., в тому числі податок на додану вартість 347 грн. 64 коп., від 1 листопада 2010 року на загальну суму 7922 грн. 76 коп., в тому числі податок на додану вартість 1320 грн. 46 коп., від 5 листопада 2010 року на загальну суму 6139 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 1023 грн. 20 коп., від 10 листопада 2010 року на загальну суму 16337 грн. 28 коп., в тому числі податок на додану вартість 2722 грн. 88 коп., від 1 грудня 2010 року на загальну суму 12145 грн. 68 коп., в тому числі податок на додану вартість 2024 грн. 28 коп., від 4 січня 2011 року на загальну суму 8215 грн. 79 коп., в тому числі податок на додану вартість 1369 грн. 30 коп., від 5 січня 2011 року на загальну суму 3799 грн. 20 коп., в тому числі податок на додану вартість 633 грн. 20 коп., від 21 січня 2011 року на загальну суму 7672 грн. 56 коп., в тому числі податок на додану вартість 1278 грн. 76 коп. Розрахунки здійснювалися у безготівковій формі платіжними дорученнями від 16 листопада 2010 року № 194, від 8 грудня 2010 року № 227, від 17 лютого 2011 року № 52, заборгованість відсутня.

Також між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лазуріттрейд» був укладений договір від 1 жовтня 2009 року № 1/10/01 про постачання автомобільних запчастин. На виконання умов даного договору ТОВ «Лазуріттрейд» були видані позивачу накладні та податкові накладні від 2 жовтня 2009 року на загальну суму 15249 грн. 52 коп., в тому числі податок на додану вартість 2541 грн. 59 коп., від 2 листопада 2009 року на загальну суму 13722 грн. 06 коп., в тому числі податок на додану вартість 2287 грн. 01 коп., від 24 листопада 2009 року на загальну суму 21126 грн., в тому числі податок на додану вартість 3521 грн., від 1 грудня 2009 року на загальну суму 21656 грн. 70 коп.. в тому числі податок на додану вартість 3609 грн. 45 коп., від 8 грудня 2009 року на загальну суму 15022 грн. 08 коп., в тому числі податок на додану вартість 2503 грн. 68 коп., від 4 січня 2010 року на загальну суму 11230 грн. 61 коп., в тому числі податок на додану вартість 1871 грн. 77 коп. Розрахунки здійснювалися в безготівковій формі платіжними дорученнями від 16 листопада 2009 року № 170, № 171, від 22 квітня 2010 року № 980, заборгованість відсутня.

Відповідно до статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Згідно з пунктом 4 статті 14 Декрету громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).

Враховуючи, що, як зазначено у статті 13 Декрету, до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд у спірних правовідносинах також застосовує норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі - Закон № 334), чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 вищенаведеної статті. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судом встановлено, що позивачем на підставі вищенаведених первинних документів, тобто договорів, видаткових накладних, платіжних доручень були віднесені витрати по придбанню товару до складу валових витрат. Суд зазначає, що норми Декрету та Закону № 334 не передбачають такої підстави для виключення сум витрат з придбання товару зі складу валових витрат за висновком податкового органу про нікчемність правочинів.

Згідно з підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 цього Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пункт 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачає, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України визначає, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Долучені до матеріалів справи та досліджені судом первинні документи позивача, а саме договори, видаткові накладні, платіжні доручення посвідчують право позивача на включення витрат по придбанню товару до складу витрат в розумінні вищенаведених норм Податкового кодексу України. Суд зазначає, що норми Податкового кодексу України не передбачають такої підстави для виключення сум витрат з придбання товару зі складу витрат за висновком податкового органу про нікчемність правочинів.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту. Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону № 168 та Податкового кодексу України. Суд зазначає, що норми Закону № 168 та Податкового кодексу України не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту як висновок податкового органу про нікчемність правочинів.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представників відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочинів, вчинених між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд», стали акт Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 13 квітня 2011 року № 515/16-34202109 про проведення невиїзної документальної (камеральної) перевірки ТОВ «ВКФ «Укрпромснаб» з питань взаємовідносин з контрагентами, якими сформовані податкові зобов'язання за лютий 2011 року, акт Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька від 24 квітня 2012 року № 382/22-2/36253553 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Лазуриттрейд» за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2010 року, акти Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 10 квітня 2012 року № 116/23-708/34202109 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента ПП «ВКФ «Укрпромснаб» за період лютий-березень 2011 року та від 30 грудня 2011 року № 1045/»3/34202109 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «ВКФ «Укрпромснаб» за період з 1 жовтня 2008 року по 30 грудня 2011 року, довідка Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 21 березня 2011 року № 3/15-2/34370249 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сервіспрінт» за січень 2011 року, довідка Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 13 квітня 2011 року № 92/15-2/34370249 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сервіспрінт» за грудень 2010 року, акт Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 7 квітня 2011 року № 1088/23-2/34370249 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Сервіспрінт» за період з 1 листопада 2010 року по 30 листопада 2010 року, акт Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 14 березня 2011 року № 688/23-2/34370249 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «Сервіспрінт» з 1 жовтня 2010 року по 31 жовтня 2010 року. Судом досліджені дані акти та довідки перевірок та встановлено, що податковим органом не досліджувалися первинні документи фінансово-господарської діяльності ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд» по взаємовідносинам з позивачем, а висновок щодо ознак нікчемності з іншими контрагентами (покупцями) здійснений як наслідок незнаходження підприємств за юридичною адресою.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладені угоди, які суперечать діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Закон № 168 та Податковий кодекс України не ставлять в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій з жовтня 2009 року по березень 2011 року контрагенти позивача були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість та знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Позивачем суду також надані письмові докази (договори, видаткові, податкові накладні,довіреності), які посвідчують використання у власній господарській діяльності товару, який отриманий позивачем від ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд», а саме подальшу реалізацію товару. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагентів. Суд також зазначає, що відповідач ґрунтує свої висновки тільки на підставі висновків актів перевірки контрагентів позивача. Стосовно посилання відповідача на те, що аналіз податкової звітності контрагентів позивача є свідченням відсутності у цих підприємств працівників, складських приміщень, устаткування, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності, суд зазначає, що наявність у штаті контрагентів однієї особи та відсутність інформації про основні фонди і орендовані приміщення, отриманої з декларацій не є достатнім свідченням неможливості виконання договорів, оскільки одні лише відомості декларації не є достатнім доказом відсутності чи наявності будь-яких видів майна у суб'єкта господарювання. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 11 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до частин 1, 2 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Згідно із частиною 1 статті 79 КАС України, письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно із частиною 4 статті 70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Згідно із частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів відповідачем не надано. Відповідачем не було доведено, що господарські зобов'язання, що виникли між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд» не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів.

З огляду на те, що відповідачем в акті перевірки правочини між позивачем та ПП «ВКФ «Укрпромснаб», ТОВ «Сервіспрінт», ТОВ «Лазуріттрейд» визначені як нікчемні, тобто такі, які порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає за необхідне зазначити також наступне. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Донецької області Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 5 липня 2012 року № 0002841700 та від 2 серпня 2012 року № 0006461700 задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Докучаєвську Донецької області Державної податкової служби від 5 липня 2012 року № 0002841700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізосіб на загальну суму 117119 грн. 26 коп., в тому числі за основним платежем 97257 грн. 30 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 19861 грн. 96 коп.; та від 2 серпня 2012 року № 0006461700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 133553 грн., в тому числі за основним платежем 125556 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7997 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2146 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 вересня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 25 вересня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.