Постанова № 26142984, 30.08.2012, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30.08.12Справа №2а-1459/12/2770

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Гавури О.В.;

при секретарі - Плаксіній О.С.,

за участю сторін:

представника позивача - Приймак Анатолій Ігорович, довіреність № б/н від 20.06.20, Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД";

представника відповідача - Таточенко Інна Віталіївна, довіреність № 10/9/10-025 від 12.03.12, Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД" до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Гагарінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000020222 від 11.06.2012 про донарахування позивачу грошового зобов»язання з податку на додану вартість на 10 927 грн. 73 коп., за основним платежем на 9 049 грн. 06 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1 878 грн. 67 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з нормами законодавчих актів, презумпції правомірності угоди, усі укладені між сторонами угоди є дійсними, якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемний правочин). В інших випадках питання недійсності правочину повинно розглядатися судом, про що приймається відповідне рішення. Оскільки укладені між позивачем та контрагентами договори купівлі-продажу не віднесені до категорії нікчемних правочинів, рішення суду про визнання угод недійсними відсутні, придбання товару оформлено належним чином первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, висновки податкового органу про нікчемність правочину не підтверджуються матеріалами справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 05 липня 2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-1459/12/2770.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 05 липня 2012 року закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні з позовом не погодилась у повному обсязі з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини у справі, перевіривши докази та вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідачем у відношенні позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000020222 від 11.06.2012 зі змісту якого випливає, що контролюючим органом позивачу була збільшена сума бюджетного зобов'язання у розмірі 10 927,73 грн., в тому числі штрафні санкції в розмірі 1878,67 грн., у зв'язку з порушенням п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 (далі-Закон).

Підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення послужили висновки контролюючого органу, викладені в акті від 29.05.2012 № 365/22- 212/20754066/13 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління «Електро ЛТД»з питань фінансово-господарських правовідносин з ТОВ«Д.А.К. »за листопад і грудень 2010р. (далі по тексту - Акт перевірки).

Згідно акту перевірки позивач в порушення п.7.4.1, п.7.4, ст.7 Закону, завищив податковий кредит у листопаді та грудні 2010 р. на суму 9049,00 грн.; податковий кредит за вказаний період сформовано за рахунок податкових накладних постачальника з ТОВ «Д.А.К.»

Крім того, згідно частини 3.1 Акта перевірки підставою для визнання податковим органом недійсним правочину, укладеного між ТОВ «Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління«Електро ЛТД »та ТОВ «Д.А.К.» послужила та обставина, що безпосереднім постачальником ТОВ «Д.А.К.»був ТОВ «Ольберс».

Згідно Довідки від 16.03.2011г. № 119/2301/37348284 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ«Ольберс»за період з 27.09.2010 по 31.12.2010р.», отриманої Відповідачем від Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Ольберс»було анульовано 10.03.2011г, у зв'язку з тим, що ТОВ «Ольберс»та його посадові особи по податковому (юридичній) адресою не знаходиться.

Крім того, контролюючий орган у тій же довідці вказує, що у підприємства ТОВ «Ольберс»відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій (відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи), відсутні ліцензії та дозволи, необхідні для здійснення основного виду діяльності ТОВ «Ольберс»- «Будівництво будівель».

Податковим органом зазначені висновки зроблені на підставі того, що, на його думку, укладені позивачем правочини з контрагентами ТОВ «Д.А.К.»є нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання наслідків.

На підставі висновків про нікчемність правочинів ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя здійснено корегування у сторону зменшення податкового зобов'язання ТОВ «Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління«Електро ЛТД»з податку на додану вартість на 10927 грн. 73 коп., в тому числі штрафна санкція -на 1878 грн. 67 коп.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з підпунктами 2.1 та 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи -це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до підпункту 14.1.191. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту платника податків є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкове зобов'язання та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

З урахуванням принципу персональної відповідальності, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

З позицією податкового органу суд погодитись не може, оскільки відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Підставою недійсності правочину згідно з частиною першою зазначеної статті є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Крім того, частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша зацікавлена особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, відповідно до частини другої статті 228 зазначеного Кодексу, є нікчемним.

Отже, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Пленуму Верховного суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено суду та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні докази, які підтверджують безтоварний та/або нікчемний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань тощо.

Дані обставини свідчать про фактичне виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами з відображенням в податковому обліку відповідних зобов'язань з податку на додану вартість.

Отже, за таких обставин суд дійшов висновку, що товариство з обмеженою відповідальністю «Ольберс», товариство з обмежено відповідальність «ДАК»і товариство з обмеженою відповідальністю «Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління «Єлекро ЛТД»на час вчинення визнаних відповідачем недійсних угод і здійснення господарських операцій по ним, були зареєстровані в ЄДРПОУ, і були юридичними особами, що наділені цивільною правосуб'єктністю і дієздатністю і мали, відповідно до діючого на той час законодавства України, право на здійснення господарської діяльності, у тому числі і укладання договорів з іншими особами. При цьому вони не були обмежені у залученні додаткового майна і майнових прав робітників, підрядників, транспортних засобів, вибору способу і засобів транспортування і експедирування вантажів та інше.

Наведені відповідачем дані про те, що відповідно до податкової звітності у товариства з обмеженою відповідальністю «Ольберс»відсутня інформація про наявність складських приміщень, наявності автомобільного або іншого транспорту, а також обладнання, необхідного для здійснення фінансово -господарчої діяльності підприємства не має причинного зв'язку з фактичним здійсненням угод з ТОВ «ДАК»і іншими контрагентами.

За таких обставин, суд дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким було збільшено суму податкового зобов'язання позивача, нормам діючого законодавства, вмотивованість адміністративного позову і позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Повний текст постанови складено 04 вересня 2012 року.

Керуючись статтями 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове рішення-повідомлення ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя № 0000020222 від 11.06.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 10927 (десять тисяч дев'ятсот двадцять сім) гривень 73 коп. (у тому числі штрафні санкції у розмірі 1878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) гривень 67 коп.)

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Севастопольське ремонтно-налагоджувальне управління "Електро-ЛТД" судовий збір у розмірі 109 гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Суддя підпис О.В. Гавура

З оригіналом згідно

Суддя О.В. Гавура