Постанова № 26142505, 18.09.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

18 вересня 2012 р. № 2-а- 8155/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Старосєльцевої О.В.,

за участі

секретаря судового засідання -Чубукіної М.В.,

представника позивача -Агічеєвої О.А.,

відповідача -не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Побутелектротехніка», з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд, скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000892201 від 05.07.12.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що порушень законодавства не допускав, податки обчислював правильно, спірне податкове повідомлення-рішення суперечить ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладає на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Так, позивач посилався на безпідставність висновків ДПІ у Київському районі м. Харкова ДПС Харківської області про нікчемність угод укладених з контрагеном ТОВ «Промтехноопт», оскільки за даними операціями товар був поставлений в повному обсязі, оплату вартості товару проведено, тобто господарські зобов'язання виконані належним чином, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Київському районі міста Харкова Харківської області ДПС, в судове засідання свого представника не направив, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до приписів ст. ст. 35, 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає його належно повідомленим про слухання справи та вважає за можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач ТОВ «Побутелектротехніка»пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 24136939, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) у Державній податковій інспекції у Київському районі м. Харкова ДПС Харківської області.

21 червня 2012 року ДПІ була проведена виїзна планова перевірка ТОВ «Побутелектротехніка»з питань дотримання вимог податкового законодавства з 01.04.10 по 31.12.11, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 по 31.12.11 (код за ЄДРПОУ 24136939), про що було складено акт № 1099/221/24136939 від 21.06.12.(а.с. 6-56)

З посиланням на згаданий акт перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000892201 від 05.07.2012р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем 186 645,00 грн та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 46 661,00 грн.(а.с. 4)

Як з'ясовано під час судового розгляду, фактичною підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки № 1099/221/24136939 від 21.06.12 висновки відповідача про порушення позивачем пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок визнання угоди купівлі поліграфічних матеріалів укладеної між ТОВ «Побутелектротехніка»та ТОВ «Промтехноопт»нікчемною, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму 186 645 грн. за жовтень 2011 року, чим занижено ПДВ до сплати за жовтень 2011 року на суму 186 654 грн.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, а відтак і прийняте на їх підставі спірне податкове повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з такого.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач зареєстрований платником ПДВ, декларував податкові зобов'язання внаслідок здійснення ним операцій у сфері посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту та оптової торгівлі.

З метою здійснення своєї господарської діяльності, між позивачем (як покупець) та ТОВ «Промтехноопт»(як постачальник) було укладено договір на поставку витратних поліграфічних матеріалів № 0310 від 03.10.11. Поставка товару здійснюється партіями за рахунок Покупця. Самовивіз (п. 3.1 договору) (а.с. 119-120).

Згідно з договором поставки № 0310 від 03.10.11 в період з 01.10.11 по 31.10.11 на адресу позивача були відвантажені поліграфічні матеріали на що ТОВ «Промтехноопт»виписані видаткові накладні № РН-301 від 03.10.11, № РН-302 від 04.10.11, № РН-303 від 05.10.11 та податкові накладні № 116 від 03.10.11 на загальну суму -448206,04 грн. (у т.ч. ПДВ -74701,01 грн.) № 148 від 04.10.11 на загальну суму -342046,37 грн. (у т.ч. ПДВ -57007,73 грн.) , № 193 від 05.10.11 на загальну суму -329615,74 грн. (у т.ч. ПДВ -54935,96 грн.) (а.с.121-130 ). У податковій звітності дана операція позивачем була відображена в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року в складі податкового кредиту цього місяця.

Оцінивши згаданий вище правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті.

Таким чином, згаданий договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Оцінивши перелічені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Факт перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до справи товарно-транспортними накладними, а саме: від 03.10.11 за № 301, від 04.12.11 за № 302, від 05.10.11 за № 303 та подорожними листами вантажного автомобіля від 05.10.11, від 04.10.11, від 13.10.11.

Судом з'ясовано, що на момент проведення перевірки та на час розгляду справи в суді, товар придбаний у контрагента позивачем реалізований не був та зберігається на складі, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Гордієнківська, б. 12 (згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 11/2012 від 01.01.12). Вказаний факт зафіксований в акті контрольної перевірки інвентаризації цінностей на поліграфічні матеріали (рахунок 281) від 19.07.12. (а.с. 114-118).

Товари прийняті без зауважень та сплата за ними здійснена шляхом заліку зустрічних вимог, що підтверджується матеріалами справи, а саме: актом про зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 1 119 868,15 грн. (а.с. 131.) та доданими до акту первинними документами(а.с.172-188).

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін цього договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного ТОВ товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Як вбачається з акту перевірки № 1099/221/24136939 від 21 червня 2012 року для доведення нікчемності укладеної угоди використовувалася виключно інформація, отримана від ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова, а саме акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Промтехноопт»(код за ЄДРПОУ 37092055) за жовтень 2011 року від 14.12.11 №324/23-03-05/37092055. Інших обставин, які б додатково свідчили б про наявність делікту (безтоварний та/або фіктивний характер здійсненої операції, спрямування цієї операції на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди, протиправний характер діяльності позивача та ТОВ «Промтехноопт», що полягав у спрямованості їх дій на ухилення від оподаткування, тощо) під час перевірки відповідачем встановлено не було.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Окрім того, окружний адміністративний суд при вирішенні справи бере також до уваги правову позицію Вищого адміністративного суду України, котра викладена в ухвалі від 16.05.2012р. по справі №К-9991/12528/12 та в силу якої у спорі щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

В ході перевірки відповідачем не встановлено у позивача наміру отримати за названим договором поставки іншого результату, ніж придбання товару. Досліджуючи витребувані та приєднані до справи документи, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено. При цьому, суд бере до уваги, що доказів, які б вказували на відсутність реальності господарської операції за цим договором поставки, за правилами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач до суду не подав.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені ст. 201 Податкового кодексу України. Виходячи із змісту положень наведеної норми права, формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно -суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит -це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Наведене вище свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суму, яка підтверджена податковими накладними, складеними контрагентом позивача, у зв'язку з придбанням товару та метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про нікчемність правочинів є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, зміст акту перевірки не містить викладення належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень положень п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочину без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або висновки про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, так як ані акт податкової перевірки, ані довідка зустрічної звірки не мають преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно засвідчують обставини фактичної дійсності.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Згідно ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 8-14, 71, 86, 94, 159, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 05.07.2012 року №0000892201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Побутелектротехніка" (вул. Ольмінського, 17 кв. 2, м. Харків, 61024, код за ЄДРПОУ 24136939) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн. 00 коп.).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 24.09.2012 року.

Суддя Старосєльцева О.В.