Ухвала суду № 26126028, 12.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2012 р. м. Київ К-10237/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Островича С.Е.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва на постанову Господарського суду міста Києва від 01.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року по справі №25/250-А за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Халус Електронікс»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду міста Києва від 01.12.2006 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року, позовні вимоги ТОВ «Халус Електронікс»до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення №0001102305/0 від 09.11.2005 в частині нарахування 685203,00грн. в тому числі 456802,00грн. основного платежу та 228401,00грн. штрафних санкцій; №0001132305/0 від 09.11.2005; №001092305/0 від 09.11.2005.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 26.06.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.06.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Господарського суду міста Києва від 01.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. 129 Конституції України, п.п. 7.2.4 п.7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, та які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами за відсутності сторін.

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №67/23-0541/31862061 від 01.11.2005, складеного за результатом виїзної планової комплексної документальної перевірки дотримання ТОВ «Халус Електронікс»вимог податкового та валютного законодавства за період з 12.03.2002 по 01.07.2005, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001102305/0 від 09.11.2005, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 686703,00грн., в тому числі 457802,00грн. - основного платежу та 228901,00грн. -штрафних санкцій; №0001132305/0 від 09.11.2005, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 13659,00грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 6829,50грн.; №001092305/0 від 09.11.2005, яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 73620,00грн. у тому числі 51200,00грн. за основним платежем та 22420,00грн. штрафних санкцій.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 5.1, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Фулл Сістемс», ТОВ «Одісей», ТОВ «Новартис», ТОВ «Едвіс Груп», установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість яких були визнані недійсними рішенням суду.

Відповідно до пунктом 5.1 статті 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку щодо оподаткування прибутку підприємств встановлені ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 якої встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Натомість судами першої та апеляційної інстанції встановлено наявність всіх необхідних первинних бухгалтерських документів щодо здійснення позивачем господарських операцій за перевіряємий період, за договором укладеним з ТОВ «Фулл Сістемс», а саме: видаткових накладних, податкових накладних, документів, що підтверджують оплату отриманого товару.

Згідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Враховуючи вищезазначене, судова колегія погоджується з висновків судів попередніх інстанцій про неправомірність винесення відповідачем податкового повідомлення-рішення №001092305/0 від 09.11.2005.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час формування позивачем спірного податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань відповідачем не встановлено.

Помилковим є твердження податкового органу про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів контрагентів позивача, які видали податкові накладні, оскільки визнання недійсною державної реєстрації юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, судами встановлено, що на момент розгляду справи рішення судів про визнання недійсними установчих документів та свідоцтв платників податку на додану вартість ТОВ «Фулл Сістемс», ТОВ «Одісей», ТОВ «Новартис», ТОВ «Едвіс Груп»скасовані.

Враховуючи вищезазначене, суди дали правильну оцінку встановленим обставинам справи, дійшовши висновку про протиправність визначення позивачеві податкових зобов'язань та зменшення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права при встановленні фактичних обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду міста Києва від 01.12.2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ________Т.М.Шипуліна Судді: ________Л.І. Бившева ________С.Е. Острович