Ухвала суду № 26125466, 11.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2012 р. м. Київ К/9991/36655/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

при секретарі судового засідання: Шкляр А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Консорціуму «Енергобуд»

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року

у справі № 2а/0270/5649/11

за позовом Консорціуму «Енергобуд»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Консорціум «Енергобуд»(позивач) звернувся до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002402310 від 02 листопада 2011 року та № 0002412310 від 02 листопада 2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Консорціум «Енергобуд», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку Консорціуму «Енергобуд»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 4080/23/34272658 від 14 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002402310 від 02 листопада 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 693 030,00 грн. (1 349 649,00 грн. -основний платіж, 298 381,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), та № 0002412310 від 02 листопада 2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 598 172,00 грн. (1 321 216,00 грн. -основний платіж, 276 956,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР), статей 138, 198 Податкового кодексу України у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум згідно з договорами підряду, укладеними між Консорціумом «Енергобуд»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська технологічно-будівельна компанія», з огляду на їх нікчемність.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія», не направлені на настання реальних юридичних наслідків.

Зазначений висновок судами першої та апеляційної інстанцій зроблено з огляду на акт № 123/23-34610295 від 05 квітня 2011 року про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія»з питань достовірності обчислення податку на додану вартість за період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2010 року, в якому зафіксовано порушення останнім частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, зокрема, з Консорціумом «Енергобуд»в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також з контрагентами-постачальниками Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроград КС»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Строй»в частині податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, судами попередніх інстанцій допитано в якості свідка бухгалтера ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія»ОСОБА_3, який підтвердив обґрунтованість висновків акту перевірки № 123/23-34610295 від 05 квітня 2011 року.

Крім того, суди дійшли висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів.

Однак, колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Суди, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки, не надали правової оціни первинним документам, які, на думку позивача, підтверджують правомірність включення ним вартості підрядних робіт до складу валових витрат, а також сум податку на додану вартість, сплачених в їх ціні, до складу податкового кредиту.

Крім того, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою доводи Консорціуму «Енергобуд»про те, що Контрольно-ревізійним управлінням у Вінницькій області проводились зустрічні перевірки позивача, проте жодних порушень вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства не виявлено, що підтверджується відповідними довідками від 27 грудня 2007 року, від 01 грудня 2009 року, від 17 лютого 2010 року, від 11 лютого 2011 року, від 22 липня 2011 року, від 21 жовтня 2011 року, а також про те, що реальність здійснення спірних господарських операцій підтверджується, зокрема, рішенням Господарського суду Вінницької області від 14 грудня 2011 року у справі № 7/160/2011/5003.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили факту узгодженості дій позивача з ТОВ «Українська технологічно-будівельна компанія»з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента.

При цьому, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій в силу вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, неправомірно переклали тягар доказування протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень на позивача.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Консорціуму «Енергобуд»задовольнити частково.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2012 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.