Ухвала суду № 26125429, 18.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2012 року м. Київ К-19772/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року

у справі № 2а-39086/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізюмський агрошляхбуд»

до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання дій незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізюмський агрошляхбуд» (позивач) звернулось до суду з позовом до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області (відповідач), в якому просило визнати незаконними дії відповідача щодо проведення перевірки, а також скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000061520/0 від 05 березня 2009 року, № 0000061520/1 від 24 березня 2009 року, № 0000061520/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000061520/3 від 02 червня 2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000061520/0 від 05 березня 2009 року, № 0000061520/1 від 24 березня 2009 року, № 0000061520/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000061520/3 від 02 червня 2009 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2009 року, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року та прийняття нового рішення -про відмову в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення -без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Ізюмський агрошляхбуд»з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт № 226/1520/03581925 від 23 лютого 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000061520/0 від 05 березня 2009 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 29 418,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення, № 0000061520/1 від 24 березня 2009 року, № 0000061520/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000061520/3 від 02 червня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що позивачем подано до Ізюмської ОДПІ у Харківській області декларації з податку на додану вартість за серпень 2007 року, в якій визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 33 469,00 грн., за вересень 2007 року, в якій визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 17 657,00 грн., та за жовтень 2007 року, в якій визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 7 711,00 грн.

Платіжними дорученнями, які містять реквізит «Призначення платежу», позивачем сплачено самостійно визначені у вказаних вище деклараціях суми податкових зобов'язань.

Однак, відповідачем сплачені позивачем суми спрямовано в рахунок погашення податкового боргу ТОВ «Ізюмський агрошляхбуд»минулих податкових періодів.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання -це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Інструкція), передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

При цьому, пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-III визначено рівність бюджетних інтересів. З цією метою визначено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.

Разом з тим, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу»платіжного доручення, під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету є неправомірним.

Що стосується частини позовних вимог ТОВ «Ізюмський агрошляхбуд»про визнання дій відповідача щодо проведення перевірки неправомірними, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відмовили в її задоволенні, оскільки, як встановлено судами, Ізюмська ОДПІ у Харківській області під час проведення перевірки та складання акту № 226/1520/03581925 від 23 лютого 2009 року діяла в межах своєї компетенції та в порядку, встановленому чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2009 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.