Постанова № 26125049, 05.09.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/171

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 вересня 2012 року 15:41 № 2а-10249/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003062250 від 20.07.2012 р., за участі представників сторін:

представник позивача Малиновський В.І.;

представник відповідача Оксентюк О.С.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 вересня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія" (далі -позивач, СП у формі ТОВ "УФЛК") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003062250 від 20.07.2012 р. (далі -ППР № 0003062250).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-10249/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.07.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-10249/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 21.05.2012 р. по 04.07.2012 р. ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС на підставі направлень від 21.05.2012 р. № 649/22-40, № 650/22-40, № 633/22-50 та від 07.06.2012 р. № 850/22-50, від 21.05.2012 р. № 710/22-30, № 661/17-50, на підставі ст. 77 Податкового кодексу України було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 10.07.2012 р. № 205/1-22-40-21654119 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"; пп. 198.3, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України; п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п. 160.2 ст. 160 Податкового кодексу України; вимог наказу ДПА України від 16.01.2008 № 28 "Про затвердження Порядку надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.1998 за № 56/2196; п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України; вимог наказу ДПА України від 28.02.2011 № 114 "Про затвердження форми податкової декларації з податку на прибуток підприємства", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.03.2011 за № 397/19135; п. 1.2, п. 1.3 ст. 1, пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, абз. "а" п. 17.2 ст. 17 та абз. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"; пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.5 п. 54.3 ст. 54, відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0003062250, відповідно до якого позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на суму 86 886,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 7 681,75 грн., всього на суму 94 567,75 грн.

За твердженням відповідача, підставою для визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб та застосування до позивача штрафних санкцій було заниження податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 р. у сумі 62 940,00 грн., у т.ч. за ІV квартал 2010 р. у сумі 21 550,00 грн., за І квартал 2011 р. у сумі 11 950,00 грн., за II квартал 2011 р. у сумі 29 440,00 грн., за II-III квартали 2011 р. у сумі 29 440,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 р. у сумі 29 440,0 грн.; завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (ряд. 24) Декларації у сумі 52 400,00 грн. за грудень 2011 р., в т.ч. за листопад 2010 р. на суму 6 960,00 грн., за грудень 2010 р. на суму 10 280,00 грн., за січень 2011 р. на суму 9 560,00 грн., за квітень 2011 р. на суму 9 500,00 грн., за червень 2011 р. на суму 16 100,00 грн.; заниження податку на прибуток на загальну суму 86 886,00 грн., у т.ч. за 3 квартали 2010 р. у розмірі 11 456,00 грн., за 2010 р. у розмірі 30 723,00 грн., за І квартал 2011 р. у розмірі 18 678,00 грн., за 2 квартал 2011 р. у розмірі 18 108,00 грн., за 2-3 квартали 2011 р. у розмірі 31 863,00 грн., за 2-4 квартали 2011 р. у розмірі 37 485,00 грн.; неподання до ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС звітів про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів за 3 квартали 2010 р., 2010 р., 1 квартал 2011 р. та додатку ПН (розрахунок (звіт) податкових зобов'язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом їх походження з України) до декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 р., 2-3 квартали 2011 р. та 2-4 квартали 2011 р.; заниження податку з доходів фізичних осіб в сумі 748,14 грн.

Листом від 12.07.2012 р. № 41 позивач звернувся до відповідача із запереченням на Акт перевірки.

Листом від 19.07.2012 р. № 5044/10/22-40 ДПІ у Голосіївському р-ні м. Києва ДПС відмовила позивачу у задоволенні заперечень на Акт перевірки, а висновки Акту перевірки залишила без змін.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами СП у формі ТОВ "УФЛК", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.1993 р. (далі - Угода).

Судом встановлено, що між ОАО "Промагролизинг" (Республика Беларусь) (далі -Лізингодавець) та позивачем (далі -Лізингоодержувач) було укладено Договір міжнародного лізингу № UA-004/10 від 06.07.2010 р., відповідно до якого Лізингодавець на підставі заявки Лізингоодержувача зобов'язаний був придбати у власність у ОАО "МАЗ" (Республика Беларусь) (далі -Продавець), якого вибрав Лізингоодержувач, вказане Лізингоодержувачем майно, найменування та кількість якого зазначена у Додатку № 1 до даного Договору, та передати Лізингоодержувачу зазначене майно, а Лізингоодержувач зобов'язаний був прийняти зазначене майно у власність та користування на строк лізингу, зазначений у пп. 4.2 п. 4 даного Договору, та здійснювати лізингові платежі відповідно до Графіка лізингових платежів (Додаток № 4 до даного Договору).

З пояснень відповідача вбачається, що позивачем не було застосовано та утримано з платежів, що здійснювались на користь нерезидента - ОАО "Промагролизинг" (Республика Беларусь) податку на дохід нерезидента за ставкою в розмірі 10%, яка, на думку відповідача, передбачена Угодою між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно.

Разом з тим, згідно пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 ПК України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Відповідно до пп. "г" абз. 2 вказаного пункту ПК України до процентів включається платіж за користування майном згідно з договором фінансового лізингу (оренди) (без врахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

Пунктом 160.1 ст. 160 ПК України передбачено, що проценти, що виплачуються резидентом України на користь нерезидента є доходом з джерелом походження з України, який обкладається податком на прибуток в порядку та за ставками, визначеними цією статтею, якщо інше не передбачено положенням діючих міжнародних договорів України, укладених з країнами резиденції осіб, яким виплачуються такі доходи.

Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори є частиною національного законодавства України.

Згідно п. 3.2 ст. 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухилення від сплати податків стосовно податків на доходи і майно від 24.12.1993 р. термін "відсотки" означає дохід від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів та доход від облігацій або боргових зобов'язань, включаючи премії і винагороди, що виплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань.

Суд дійшов висновку, що для цілей оподаткування, відповідно до положень вищевказаних нормативно-правових актів, з врахуванням пріоритетності їх дії, за ставкою, що не повинна перевищувати 10 відсотків, оподатковуються не проценти (до яких дійсно відносяться лізингові платежі без компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), а відсотки, які відповідно до Угоди є доходом від боргових вимог та до лізингових операцій не відносяться. При цьому, лізингові платежі позивача за Договором міжнародного лізингу № UA-004/10 від 06.07.2010 р. не є відсотками.

Відтак, являючись не відсотками, а процентами, частина лізингового платежу, що являє собою плату за користування об'єктом лізингу відповідно до Договору, підлягає оподаткуванню за загальним правилом Угоди - а саме в Республіці Білорусь, і положення статті 11 Угоди до цього виду доходів застосовуватись не може.

Крім цього, частиною 1 ст. 11 Угоди передбачено, що відсотки, що виникають в одній Договірній Державі і виплачуються резидентові другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі. Це правило є основним.

Друге правило є уточнюючим та умовним по відношенню першого, та міститься в ч. 2 ст. 11 Угоди, відповідно до якої такі відсотки можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави; але якщо одержувач фактично має право на відсотки, податок, що справляється, не повинен перевищувати 10 відсотків від валової суми відсотків. Компетентні органи Договірних Держав за взаємною згодою встановлюють спосіб застосування такого обмеження.

При цьому, суд звертає увагу, що компетентними органами Договірних Держав за взаємною згодою не було встановлено способу застосування такого обмеження.

Відтак, за загальним правилом відсотки оподатковуються в державі резиденції отримувача відсотків та можуть оподатковуватись також в державі резиденції платника відсотків за умови:

А) встановлення такої ставки відповідно до закону (оскільки Угода не містить ставки податку, а лише її максимальне значення (фраза "не повинен перевищувати 10%" не означає, що має сплачуватись саме 10%, а не 9% чи 8,5%);

Б) встановлення засобу застосування такого обмеження за взаємною згодою компетентних органів Договірних Держав.

Оскільки ні відсоткова ставка, ні засіб застосування даного податку ні міжнародним договором, ні національним законодавством не встановлена, суд дійшов висновку, що, не зважаючи на принципову можливість оподаткування доходу нерезидента в країні виникнення цього доходу (тобто на декларування такої можливості в міжнародному договорі), практичне застосування даної норми не вбачається можливим з огляду на те, що ні ставка податку, ні механізм реалізації такого обмеження ні національним законодавством, ні міжнародним договором не встановлені.

При цьому, хоча відповідно до ч. 2 ст. 11 Угоди відсотки можуть оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Договірної Держави, але водночас відповідно до ст. 7 Угоди прибуток підприємства однієї Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не провадить комерційну діяльність у другій Договірній Державі через розміщення там постійного представництва. Якщо підприємство провадить комерційну діяльність, як зазначено вище, прибуток такого підприємства може оподатковуватись у другій Договірній Державі, але тільки в тій частині, яка стосується цього постійного представництва.

Відтак, оподаткування відсотків в державі їх отримання можливе лише щодо підприємства, яке провадить свою діяльність в цій державі через розміщене в ній постійне представництво. В інших випадках оподаткування має здійснюватись в державі резиденції отримувача відсотків.

Оскільки нерезидент - ОАО "Промагролизинг" (Республика Беларусь) не має постійного представництва в Україні та не провадить свою діяльність через нього (ні в частині співробітництва з позивачем, ні в будь-якій іншій сфері), оподаткування всіх доходів, отриманих від співробітництва з позивачем, має здійснюватись на території Республіки Білорусь.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем при сплаті сум на користь нерезидента не було допущено порушень податкового законодавства, а прийняте відповідачем ППР № 0003062250 не ґрунтується ні на законі, ні на обставинах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги СП у формі ТОВ "УФЛК" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби № 0003062250 від 20.07.2012 р.

3. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Українська фінансова лізингова компанія" у розмірі 945,68 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова