Рішення № 26119591, 23.08.2012, Кам’янський районний суд Запорізької області (до 25.04.2025 - Куйбишевський районний суд Запорізької області)

Справа 0813/506/2012

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2012 року смт Куйбишеве

Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Скляра С.Ю.,

при секретарі судового засідання Романько О.О.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Куйбишевського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И В :

На підставі частини 3 статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) в судовому засіданні 23 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

20 січня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що, 03 березня 2011 року ОСОБА_3 видала довіреність на його ім'я, якою уповноважила придбати для неї будь-яку квартиру за будь-якою адресою в місті Запоріжжі, за ціну й на умовах на свій розсуд. На виконання вказаної довіреності, ОСОБА_1, скориставшись інформаційно-консультаційними послугами агента з нерухомості ПП «Мітра», наданими за відповідним договором, підшукав для купівлі двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та погодив її придбання з ОСОБА_3. 28 квітня 2011 року ОСОБА_1, діючи від її імені, уклав договір купівлі-продажу вказаної квартири, який зареєстрував в бюро технічної інвентаризації, отримавши Витяг про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно. ОСОБА_3 після повернення із закордону в Україну отримала від ОСОБА_1 усі документи на квартиру та ключі від вхідних дверей, пообіцявши розрахуватися з останнім наступного дня. Оскільки ОСОБА_3 не виконала свого обов'язку, ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з неї грошові кошти в сумі 247 794 грн. 08 коп., де 232 000 грн. -вартість придбаної квартири, 6 400 грн. -вартість наданих інформаційно-консультаційних послуг, 1 000 грн. -вартість послуг нотаріуса за посвідчення договору купівлі-продажу квартири, 697 грн. 04 коп. -сума сплаченого державного мита, 697 грн. 04 коп. -сума сплаченого пенсійного податку, 400 грн. -витрати пов'язані з проведенням державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, 600 грн. -витрати пов'язані зі сплатою комунальних платежів за квартиру з квітня по липень 2011 року, 6 000 грн. -вартість броньованих вхідних дверей. Одночасно ОСОБА_1 просить вирішити питання про розподіл понесених ним судових витрат.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав, надавши судові відповідні пояснення. Позицію позивача підтримав його представник ОСОБА_2, який зазначив, що квартира на ім'я ОСОБА_3 на виконання усного договору доручення та на підставі довіреності була придбана ОСОБА_1 за його власні грошові кошти. Ним також за власні грошові кошти оплачені супутні платежі, оплачена вартість броньованої двері, яка була встановлена в квартирі. ОСОБА_1 мав можливість придбати квартиру для ОСОБА_3, оскільки його родина володіла достатньою сумою коштів, в тому числі за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу ОСОБА_5 належної їй квартири. Посилаючись на положення стст.218,538,615 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), вважав, що відповідач ОСОБА_3 зобов'язана повернути позивачу ОСОБА_1 суму грошових коштів, яка ним була сплачена на виконання доручення щодо придбання квартири.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що між сторонами був укладений усний договір доручення, за яким ОСОБА_1 зобов'язався придбати на ім'я ОСОБА_3 та за її рахунок будь-яку квартиру за будь-якою адресою в місті Запоріжжі, за ціну й на умовах на свій розсуд. Зі свого боку відповідач, як довіритель, надала ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 000 доларів США та видала йому, як повіреному, довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. У квітні 2011 року позивач ОСОБА_1, попередньо отримавши згоду від ОСОБА_3, придбав на її ім'я двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Після того, як ОСОБА_3 у липні 2011 року повернулася в Україну, вона при зустрічі з ОСОБА_1 отримала від нього правовстановлюючий документ та технічний паспорт на квартиру. При цьому, останній запропонував ОСОБА_3 відшкодувати понесені ним витрати у зв'язку з придбанням квартири в сумі 6 000 доларів США, на що вона відповіла відмовою, оскільки різниця між сплаченою вартістю квартири та сумою грошових коштів, яка була надана ОСОБА_1, покривала всі понесені ним витрати. Крім того, витрати позивача документально не були підтверджені. Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_3 та її представник зазначили, що позивач не надав жодного письмового доказу, який би свідчив про згоду сторін на придбання квартири за рахунок особистих грошових коштів позивача та наявність у ОСОБА_3 обов'язку повернути йому ці грошові кошти.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно положень стст.237,239,244 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частина 1 ст.205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст.208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Так, встановлені та не оскаржені сторонами ті обставини, що на початку березня 2011 року сторони уклали усний договір доручення, за яким ОСОБА_1 зобов'язався придбати на ім'я ОСОБА_3 квартиру.

Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно зі ст.1003 ЦК України в договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ч.1 ст.1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

При цьому згідно із ч.1 ст.245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

03 березня 2011 року ОСОБА_3 видала нотаріально посвідчену довіреність на ім'я ОСОБА_1, якою уповноважила його купити на її ім'я будь-яку квартиру за будь-якою адресою в місті Запоріжжі, за ціну й на умовах на свій розсуд, а надалі здавати її в оренду, за ціну й на умовах на свій розсуд, надавши для цього право одержувати необхідні довідки та документи, подавати від її імені заяви, підписувати договір купівлі-продажу та всі необхідні при цьому документи, заплатити необхідні при цьому гроші та обов'язкові платежі тощо (а.с.8).

На виконання вказаної довіреності, ОСОБА_1, скориставшись інформаційно-консультаційними послугами агента з нерухомості ПП «Мітра», наданими за відповідним договором, підшукав для купівлі двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та погодив її придбання з ОСОБА_3 (а.с.10).

28 квітня 2011 року ОСОБА_1, діючи від її імені ОСОБА_3, уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу вказаної квартири, який зареєстрував в бюро технічної інвентаризації, отримавши Витяг про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно (а.с.11-12,14-16).

За домовленістю сторін купівля-продаж була здійснена за 70 000 грн.. Зазначену суму грошових коштів продавець ОСОБА_6 одержала від представника покупця ОСОБА_1 готівкою повністю до підписання цього договору та будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунків за продану квартиру, до покупця ОСОБА_3 не мала (а.с.11).

Згідно п.1 ч.2 ст.1007 ЦК України довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 стверджував про те, що він придбав квартиру для ОСОБА_3 за власні грошові кошти, а відповідач ОСОБА_3 стверджувала про протилежне.

Згідно ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Таким чином, відсутність письмової форми правочину має наслідок неможливість сторін посилатись в суді на свідчення свідків, як доказ існування чи відсутності між сторонами відносин, породжених правочином, який є предметом спору, а також на умови такого правочину.

Як вже було зазначено вище, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

За змістом нотаріально посвідченої довіреності від 03 березня 2011 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 купити на її ім'я будь-яку квартиру за будь-якою адресою в місті Запоріжжі, за ціну й на умовах на свій розсуд, а надалі здавати її в оренду, за ціну й на умовах на свій розсуд, надавши для цього право, зокрема, заплатити необхідні при цьому гроші та обов'язкові платежі (а.с.8).

Встановлена та не оскаржена сторонами та обставина, що позивач ОСОБА_1 попередньо отримав згоду ОСОБА_3 на купівлю на її ім'я двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 28 квітня 2011 року визначено, що покупцем квартири є ОСОБА_3, і саме вона зобов'язалася сплатити за неї певну грошову суму (а.с.11).

Аналізуючи письмові докази у справі, суд дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_3, як довіритель, виконала свій обов'язок щодо забезпечення ОСОБА_1, як повіреного, засобами, необхідними для виконання доручення. Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не надав будь-яких письмових доказів, які б підтверджували домовленість сторін щодо його обов'язку, як повіреного, вчинити певні юридичні дії від імені ОСОБА_3 за рахунок власних засобів.

Посилання позивача та його представника на положення стст.538,615 ЦК України, як на підставу для задоволення позову, є недоречними, оскільки не регулюють спірні правовідносини, які склалися між сторонами.

Статтею 1002 ЦК України передбачено, що повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Частиною 2 статті 11 ЦПК України передбачено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 не заявляв вимог про стягнення з відповідача, як повіреного, плати за виконання свого обов'язку за договором доручення.

Що стосується вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_3 вартості броньованих вхідних дверей, то вона не витікає зі спірних правовідносин, які склалися між сторонами. Позивач не навів підстав для стягнення з відповідача даної суми грошових коштів, а тим більше того, що ці витрати мали місце. Приєднаний позивачем до матеріалів справи рахунок-фактура на ім'я «ПП Тягунов»на придбання блоку »виписаний 23 листопада 2011 року (а.с.21), тобто після того, як ОСОБА_1 у липні 2011 року були передані ОСОБА_3 правовстановлюючий документ та технічний паспорт на квартиру. Крім того, за нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 від 20 липня 2011 року ОСОБА_1 було повідомлено про скасування довіреності, виданої від 03 березня 2011 року (а.с.17).

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.88 ЦПК України вимоги позивача ОСОБА_1 щодо відшкодування понесених ним судових витрат задоволенню не підлягають, оскільки йому в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись стст.237, 239, 244, 245, 538, 655-657, 1000, 1003, 1004, 1007 ЦК України, стст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, - відмовити.

Заходи забезпечення позову у вигляді накладеного арешту на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3, - скасувати.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції -Куйбишевський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: С.Ю.Скляр