Ухвала суду № 26113265, 21.09.2012, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2012 р. Справа № 138115/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Затолочного В.С.,

Кушнерика М.П., Гінди О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Час-Пік» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2012 року Приватне підприємство «Час-Пік» (далі - Позивач, ПП «Час-Пік») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ у Шевченківському районі) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позивач просить визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012р. № 0002542300/3210. Позов обґрунтовує тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної перевірки ПП «Час-Пік» про безтоварність та нікчемність фінансового-господарських операцій через неможливість здійснення таких з причин відсутності трудових ресурсів та основних засобів у його контрагентів - ТОВ «Профінком», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Елітсістемгруп» є безпідставними та ґрунтуються на припущеннях, спростовуються первинними документами щодо факту придбання товару від вищезазначених контрагентів та документами по факту реалізації придбаного товару оптовим та роздрібним покупцям ПП «Час-Пік», внаслідок чого останнє отримано прибуток.

Посилаючись на норми чинного законодавства України, позивач зазначає, що в його діях відсутні порушення норм Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки податковий кредит нарахований на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Нести відповідальність за порушення податкового законодавства з боку контрагента позивач не повинен.

Тому просить визнати недійсним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що надані Позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій ПП «Час-Пік» та його контрагентами. Крім того, факт здійснення Позивачем господарських операцій підтверджується наявністю орендованих ПП «Час-Пік» приміщень, відповідністю цих операцій предмету діяльності Позивача, їх оплатою. Акт податкової інспекції не містить об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених Позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій. Також окружний суд зазначив, що грошове зобов'язання Позивача розраховане Відповідачем за результатами перевірки, призначеної відповідно кримінально-процесуального закону, а в цьому випадку податкове повідомлення-рішення мало б прийматися лише після набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Постанову суду першої інстанції оскаржила ДПІ у Шевченківському районі, подавши на неї апеляційну скаргу.

Відповідач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на невірно встановлені судом першої інстанції обставини. Зокрема, на думку апелянта, взаємовідносини позивача з його контрагентами ТОВ «Профінком», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Елітсістемгруп» мають ознаки нікчемності та фіктивності, оскільки під час перевірки вищезазначених підприємств встановлено, що такі не володіють майном, матеріальними ресурсами, які необхідні для здійснення господарської діяльності, у них відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, а відтак відсутня і фінансово-господарська діяльність. Дані операції були спрямовані на отримання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту. За фактами фіктивного підприємництва контрагентів Позивача порушено кримінальну справу, в ході розслідування якої встановлені зазначені факти. Тому відповідач вважає правомірним винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши суддю-доповідача, представника апелянта, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представників Позивача, які просять в задоволенні апеляційної скарги відмовити, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Шевченківському районі проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Час-Пік» з питань правомірності нарахування та сплати податку на додану вартість за весь період діяльності ПП «Час-Пік» по взаєморозрахунках з ТОВ «Профінком», СТ «Норд», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Елітсістемгруп», за результатами якої ДПІ прийшла до висновку про порушення ПП «Час-Пік» п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 168/97), в результаті чого занижено податок на додану вартість (далі - ПДВ) на загальну суму 1223762,00грн., в тому числі лютий 2010 року - 103453,00грн., березень 2010 року - 150976,00грн., квітень 2010 року - 52767,00грн., травень 2010 року - 49715,00грн., червень 2010 року - 63502,00грн., липень 2010 року - 50641,00грн., серпень 2010 року - 126732,00грн., вересень 2010 року - 128217,00грн., жовтень 2010 року - 157970,00грн., листопад 2010 року - 309388,00грн., грудень 2010 року - 30401,00грн., що викладено в Акті перевірки від 11.04.2012р. №357/91/22-10/22360472.

На підставі вказаного Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012р. № 0002542300/3210, яким ПП «Час-Пік» визначено податкове зобов'язання з ПДВ за основним платежем - на суму 1223762,00грн. та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) - на суму 305940,50грн.

Як вбачається з акта перевірки, між ПП «Час-Пік» (Покупець) та ТОВ «Преображеніє» (Продавець) укладено договір б/н від 10.02.2010р. про поставку канцелярських товарів, подарунків, сувенірів, іграшок, прикрас. Згідно аналізу журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 ПП «Час-Пік» щодо цього договору придбало товар на загальну суму 2945763, 34грн. з яких 471054,58грн. ПДВ згідно накладних, які зазначені ДПІ на ар. 29-42 акта перевірки. Суми ПДВ по перелічених в акті податкових накладних включені до складу податкового кредиту у повному обсязі у відповідних періодах на суму 471054,58грн. за лютий-липень 2010 року. Розрахунок проведено у безготівковій формі на суму 1724095,09грн., залишок заборгованості на 15.03.2012р. становить 1221668,25грн. Згідно Центральної бази даних ДПС України по податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «Преображеніє» декларувало обсяги продажу та придбання лише протягом лютого-квітня 2010 року, в інші періоди подавало декларацію з нульовими показниками, або ж не подавало.

Також ДПІ встановлено, що між ПП «Час-Пік» (Продавець) та ТОВ «Профінком» (Покупець) було укладено договір №15/12 від 15.12.2010р. про поставку канцелярських товарів, подарунків, сувенірів, іграшок, прикрас. Згідно аналізу журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 ПП «Час-Пік» щодо цього договору придбало товар на загальну суму 1875359,16грн. з яких 312049,09грн. ПДВ згідно накладних, які зазначені ДПІ на ар. 46-47 акта перевірки. Суми ПДВ по перелічених в акті податкових накладних включені до складу податкового кредиту у повному обсязі у відповідних періодах на суму 312049,09грн. за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року. Розрахунок проведено у безготівковій формі на суму 1875359,16грн. Рахується заборгованість на суму 3,65грн. Згідно Центральної бази даних ДПА України по податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «Профінком» декларувало обсяги продажу та придбання лише протягом грудня 2010 року, січня - лютого 2011 року, в інші періоди подавало декларацію не подавало. Відповідно до системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України встановлена розбіжність по взаєморозрахунках з ТОВ «Профінком»на суму ПДВ 30401,31грн. за грудень 2010 року.

Окрім того, між ПП «Час-Пік» м (Продавець) та ТОВ «Елітсістемгруп» (Покупець) було укладено договір б/н від 30.07.2010р. про поставку канцелярських товарів, подарунків, сувенірів, іграшок, прикрас. Згідно аналізу журналу-ордеру і відомості по рахунку 631 ПП «Час-Пік» згідно цього договору придбало товар на загальну суму 4463098,31грн. з яких 742724,27грн. ПДВ згідно накладних, які зазначені ДПІ на ар. 54-58 акта перевірки. Суми ПДВ по перелічених в акті податкових накладних включені до складу податкового кредиту у повному обсязі у відповідних періодах на суму 742724,27грн. за серпень - листопад 2010 року. Розрахунок проведено у безготівковій формі на суму 4463098,31грн. Заборгованість відсутня. Згідно Центральної бази даних ДПС України по податкових деклараціях з ПДВ ТОВ «Елітсістемгруп» декларувало обсяги продажу та придбання лише протягом серпня-вересня 2010 року, в інші періоди подавало декларацію з нульовими показниками, або ж не подавало.

На підставі вищевикладеного податковий орган прийшов до висновку, що ПП «Час-Пік» занизило ПДВ у сумі 1223 762,00грн. по безтоварних операціях.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 статті 7 Закону № 168/97 податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 Закону № 168/97 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Згідно положень підпункту 7.2.3 статті 7 Закону № 168/97, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

ДПІ не наведено суду підстав, з яких податкові накладні контрагентів позивача не можна було б вважати такими, що підтверджують право позивача на податковий кредит.

Відповідно до підпункту 7.5.1 статті 7 Закону № 168/97 датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд вважає, що з дати отримання податкової накладної у позивача виникло право на податковий кредит.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ за перевірений період надано податкові накладні, які не мали недоліків та порядок заповнення яких відповідає чинному на момент їх виписки законодавству. Зазначені обставини давали право позивачу включити ПДВ в сумі 1223762,00грн. до складу податкового кредиту лютого-грудня 2010 року, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні деклараціями з ПДВ за спірний період та додатками до них.

Окружним судом правильно оцінено підтверджені наявними в матеріалах справи доказами факти того, що ТОВ «Профінком», СТ «Норд», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Елітсістемгруп» на час укладення договорів купівлі-продажу з позивачем були належним чином зареєстрованими платниками податку на додану вартість і мали право на випуск податкових накладних.

Згідно частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до статті 10 Закону № 168/97 ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховного Суду України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Щодо доводів апеляційної скарги про нікчемність та фіктивність операцій позивача з контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Одним з таких правочинів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є правочин, який порушує публічний порядок. Зокрема, згідно частини 1 вказаної статті правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в пункті 18 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 зазначає, що такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договори купівлі-продажу між позивачем та його контрагентами за своїм змістом не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, відповідно не є нікчемними.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

До таких підстав, зокрема, належить фіктивність правочину. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.

На момент розгляду справи немає даних про визнання правочинів позивача недійсними і відповідач не висуває вимог про таке визнання, тому відповідно до закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, зазначені вище договори позивача суд апеляційної інстанції вважає правомірними.

Окружний суд, роблячи висновок про безпідставність висновків Відповідача про безтоварність господарських операцій Позивача з його контрагентами, повно та об'єктивно проаналізовано досліджені в судовому засіданні докази. Зокрема, наявність сукупності всіх необхідних первинних документів, якими підтверджується здійснення цих операцій, а також їх відповідність основній діяльності ПП «Час-Пік», документів, які підтверджують оренду Позивачем приміщень, тривалий час його роботи на ринку.

Також судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що відсутність у контрагентів Позивача штату працівників, основних засобів не свідчить на користь фіктивності угод, оскільки господарська діяльність може здійснюватись шляхом залучення трудових ресурсів та транспорту і спосіб, зокрема, укладення цивільно-правових угод та господарських договорів, а встановлений Відповідачем факт відсутності штатних працівників за результатом аналізу податкової звітності щодо утриманих і сплачених сум податку з доходів останніх не може слугувати належним доказом на використання праці найманих осіб загалом та не є підтвердженням безтоварності операцій.

Окрім того, доречним є посилання суду першої інстанції на те, що згідно статті 86.9 Податкового Кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

З акту перевірки, який слугував підставою для винесення Відповідачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення, а також постанови начальника СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 02.03.2012 року, наказу на проведення перевірки від 15.03.2012 року, позапланова виїзна перевірка ПП «Час-Пік» з питань правомірності нарахування та сплати податку на додану вартість за весь період діяльності Позивача по взаєморозрахунках з ТзОВ «Профінком», СТ «Норд», ТзОВ «Преображеніє», ТзОВ «Елітсістемгруп» була проведена на виконання постанови начальника СВ ПМ ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 02.03.2012 року, а тому в порядку статті 86.9 Податкового Кодексу України податковий орган не вправі був приймати податкове повідомлення-рішення за відсутності остаточного судового рішення по кримінальній справі.

Ця обставина правильно врахована окружним судом як одна із підстав для визнання дій Відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення неправомірними.

Отже, суд першої інстанції дійшов законного висновку про те, що не знайшли свого підтвердження доводи відповідача про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, а також про те, що позивачем виконано всі вимоги вищевказаного закону і правомірно на підставі отриманих податкових накладних відображено податковий кредит на суму ПДВ в сумі 1223762,00 грн.

Отже доводи апеляційної скарги не відповідають законодавству України та не можуть бути підставою для її задоволення.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року у справі № 2а-3923/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

В.С. Затолочний

М.П. Кушнерик

О.М. Гінда

Повний текст виготовлено 21.09.2012 року