Постанова № 26103889, 11.09.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2012 року 2а-3870/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя: Головенко О.Д.,

при секретарі судового засідання Вишневському Ю.А.,

за участю:

представника позивача: Компанця М.Б.

представника відповідача: Борискевича М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області ДПС про визнання нечинним і скасування податкових повідомлень - рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»(надалі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області ДПС (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень -рішень від 06.04.2012 № 0000642301/911, № 0000672301/912, № 0000662301/913, від 19.06.2012 № 0008362301/1594.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує, що відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення -рішення, а саме від 06.04.2012 № 0000642301/911 згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 346 815,00 грн., № 0000672301/912 згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 581 800,00 грн., № 0000662301/913 згідно з яким позивачеві нараховано штрафні санкції внаслідок зменшення суми бюджетного відшкодування у розмірі 34 902,25 грн., від 19.06.2012 № 0008362301/1594 згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 54 706,00 грн.

Позивач вказує на відсутність порушень вимог податкового законодавства, оскільки податкові зобов'язання за податком на прибуток та податком на додану вартість за операціями купівлі -продажу готової продукції сформовано підприємством виходячи із розміру звичайних цін, що відповідають рівню договірних цін, а валові витрати, що виникають у зв'язку із визначенням балансової вартості іноземної валюти сформовано виходячи із врахуванням фактичних витрат на її придбання, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач не погоджуються з вказаними рішеннями та вважає, що вони суперечать нормам чинного законодавства України.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні.

В обґрунтування своїх заперечень вказав, що посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області ДПС було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства.

Зазначив, що під час перевірки було встановлено ряд порушень податкового законодавства, на підставі яких відповідачем винесені оскаржувані податкові повідомлення -рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфом»має статус юридичної особи, про що свідчить копія Свідоцтва про державну реєстрацію серія А00 № 107239, та як платник податків перебуває на обліку у відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі направлення від 25.01.2012 № 21/000106, № 24/000020, № 22/000306, № 23/000307 виданих відповідачем, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України (надалі -ПК України) згідно з наказом Державної податкової інспекції Обухівському районі Київській області ДПС № 11 від 11.01.2012 було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011.

За результати проведеної перевірки був складений акт від 15.03.2012 № 418/2301/24593200 про результати планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.09.2011.

Відповідно до вищевказаного акту перевірки було встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- п.п. 5.2.9 п. 5.2, ст. 5, п.п. 7.3.2, 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі -Закон № 334); п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток періоді, що перевірявся, на загальну суму 346 815,00 грн., у тому числі 3 квартал 2011 року на суму 346 815,00 грн.;

- п.п. 5.2.9 п. 5.2, п.п. 7.3.2, п.п. 7.3.3 п. 7.3 ст. 7, п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334; п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п 14.1.56 п. 14.1 ст. 14, п. 135.1, п. 135.2, п. 135.3, п. 135.4 ст. 135 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2 581 800,00 грн., у тому числі за І квартал 2011 року - 1 760 725,00 грн., 2 квартал 2011 року - 821 075,00 грн.

- п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 54 706,00 грн., у тому числі за вересень 2011 року на суму 54 706,00 грн.;

- п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.179 п. 14.1 ст. 14, п. 188.1 ст. 188 ПК України, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся, на загальну суму 480 018,00 грн., в тому числі: березень 2011 року - 221 664,00 грн., квітень 2011 року - 48 611,00 грн., травень 2011 року - 40 802,00 грн., червень 2011 року - 29316,00 грн., липень 2011 року - 94077,00 грн., серпень 2011 року - 35819,00 грн., вересень 2011 року - 9709,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено оскаржувані податкові повідомлення -рішення від 06.04.2012 № 0000642301/911, № 0000672301/912, № 0000662301/913, від 19.06.2012 № 0008362301/1594.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо дотримання вимог законодавства в частині звичайної ціни реалізації готової продукції - пінополіуретану, що виробляється позивачем.

Дані правовідносини, що виникли у зв'язку з визначенням звичайної ціни регулюються ст. 39 ПК України, п. 1.20 ст. 1 Закону № 334.

Згідно п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Підпунктом 135.4.1 п. 135.4. ст. 135 ПК України встановлено, що дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі.

Виходячи із п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу.

Відповідно до положень розділу XIX Прикінцевих положень ПК України ст. 39 цього Кодексу, а саме стаття про методи визначення та порядок застосування звичайної ціни набирає чинності з 01.01.2013. Відповідно до п. 8 підрозділу 10 розділу XX Інші перехідні положення ПК України до вступу в дію ст. 39 цього Кодексу застосовується п. 1.20 ст. 1 Закону № 334.

Таким чином за період проведеної перевірки, а саме з 01.01.2010 по 30.09.2011 рівень звичайної ціни з метою ведення податкового обліку мав визначатися позивачем із врахуванням вимог п. 1.20 ст. 1 Закону № 334.

Відповідно до п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи,послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Згідно п.п. 1.20.5 і п. 1.20 ст. 1 Закону № 334 якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Складаючи акт перевірки, податковий орган виходив із припущень про поставку позивачем товару його контрагентам із частковою оплатою. На думку відповідача, про часткову оплату товару свідчать дані бухгалтерського обліку позивача, а саме порівняння доходу із витратами, понесеними підприємством.

З матеріалів перевірки вбачається, що у період з 01.01.2010 по 30.09.2011 позивачем здійснювалася поставка товару - пінополіуретану його контрагентам на підставі відповідних договорів за ціною, визначеною договорами. Основним покупцем готової продукції ТОВ «Інтерфом»є ТОВ «АСАТ». У перевіряємий період реалізація відбувалась згідно договору № 05/08/2009 від 18.05.2009.

Судом встановлено, що договірну вартість товару, який поставлявся позивачем, відповідач під час проведення перевірки не досліджував. Фактів безоплатного надання позивачем товарів (робіт, послуг) відповідачем не встановлено, про що свідчать відомості акту перевірки.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом № 334 покладається на податковий орган у порядку, визначеному законом. При проведенні перевірки платника податків податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз. 1 п.п. 1.20.1 Закону № 334.

В матеріалах перевірки відсутнє обґрунтування звичайної ціни, яка встановлена відповідачем. До позивача із відповідним запитом відповідач не звертався.

Також відповідно до абз. 2 п. 1 розділу XIX Перехідних положень ПК України, розділ III цього Кодексу, а саме стаття щодо податку на прибуток підприємств набирає чинності з 01.04.2011.

Отже, до даних правовідносин, що мали місце у період з 01.01.2011 по 31.03.2011 в частині формування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств підлягають застосуванню положення Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У періоді, що перевірявся між позивачем та нерезидентами України укладалися зовнішньоекономічні контракти (договори).

Відповідно до умов цих контрактів нерезидент (продавець) зобов'язується на умовах, передбачених дійсними контрактами, передати товар позивачеві, а позивач зобов'язується його прийняти та оплатити. Як вбачається з контрактів, розрахунки з постачальниками за укладеними контрактами передбачено здійснювати в іноземній валюті (євро, долари, тощо).

Ввезення товару відповідно до умов зовнішньоекономічних контрактів оформлено позивачем вантажними митними деклараціями (надалі - ВМД).

Оплату товарів, отриманих від іноземних постачальників, позивачем здійснено через банківські рахунки в іноземній валюті.

Вартість отриманих товарів позивачем віднесено до валових витрат за датою оформлення вантажної митної декларації. Відповідно до умов укладених зовнішньоекономічних контрактів оплату товарів передбачено проводити в іноземній валюті.

Позивачем оплата отриманих товарно -матеріальних цінностей здійснювалась за рахунок коштів, що надходили на банківський рахунок від експортних операцій та придбаної на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти.

Особливості визначення моменту виникнення валових витрат встановлені п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334, тобто для даного випадку для резидента датою збільшення валових витрат є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Перевіркою встановлено, що позивач відносив до валових витрат вартість товарно -матеріальних цінностей розраховану із застосуванням курсу Національно банку України, що діяв на момент митного оформлення товару. Дана обставина підтверджується даними показників Реєстрів податкового обліку за 2010-2011 років (оборотних відомостей розрахунків з постачальниками в іноземній валюті та відомостей розрахунків по банку).

Відповідно до п.п. 7.3.2 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334 витрати понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями п.п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Таким чином, за змістом наведеної норми валові витрати рівнозначні вартості іноземної валюти.

Перелічені у наведеній норми правила розрахунку балансової вартості іноземної валюти, передбачені п. 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 визначають різні випадки такого розрахунку.

Так, відповідно до п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334 доходи, отримані (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів, і не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Балансова вартість іноземної валюти, отриманої платником податку у зв'язку з таким продажем (виручка в іноземній валюті), визначається за курсом, зазначеним у першому абзаці цього підпункту.

Відповідно до п.п. 7.3.4 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334 у разі купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи платника податку не змінюються. Сума гривень, сплачена платником податку у зв'язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважається балансовою вартістю такої іноземної валюти.

У разі купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансова вартість придбаної іноземної валюти визначається на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана.

Отже, зі змісту наведених правових норм слідує, що дата, на яку розраховується балансова вартість валюти може відрізнятися від дати перерахування такої валюти в оплату за імпортовані товари (роботи, послуги).

З огляду на викладене, якщо першою подією за Законом № 334 є перерахування іноземної валюти у якості передоплати за імпортним контрактом, то підприємство визначає суму валових витрат яка дорівнює балансовій вартості перерахованої валюти, але при цьому підприємство не має права на включення цих витрат до валових до моменту оприбуткування товару. Якщо першою подією є оприбуткування товару, то право на валові витрати у підприємства існує, але розмір цих витрат визначається відповідно до балансової вартості іноземної валюти, якою згодом товар буде оплачено.

Таким чином, платник податків має можливість визначити фактичну суму грошових витрат лише після перерахування іноземної валюти, необхідної для оплати товару за зовнішньоекономічним контрактом, тобто після визначення фактичної балансової вартості валюти, як це передбачено правилами п.п. 13.2 п. 7.3 ст. 7 Закону № 334, адже балансову вартість валюти неможливо визначити до моменту перерахування валюти в оплату отриманого товару.

Отже, у даному випадку позивачем правомірно проведено коригування валових витрат після проведення оплати нерезиденту, тобто доведено валові витрати до рівня справжньої балансової вартості валюти.

Приймаючи до уваги, що для оплати вартості отриманого товару іноземна валюта спеціально придбавалась позивачем, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується податковим органом, то згідно з п.п. 7.3.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»сума гривень, сплачена позивачем у зв'язку з купівлею іноземної валюти (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, що здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), є балансовою вартістю такої іноземної валюти.

При цьому законодавством надано право платнику податків на відображення у складі валових витрат реальної суми витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг) в іноземній валюті, шляхом включення до складу валових витрат суми балансової вартості іноземної валюти, що буде витрачена на придбання зазначених товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивач правомірно, керуючись нормами п.п. 7.3.2, п.п. 7.3.4. ст. 7, п.п. 11.2.3 ст. 11 Закону № 334 збільшував валові витрати на дату фактичного отримання товарів за їх вартістю згідно ВМД і після придбання валюти в оплату вартості раніше отриманих товарів та визначення її фактичної балансової вартості уточнював (коригував) суму валових витрат - в сумі балансової вартості придбаної валюти, як того вимагають норми Закону № 334.

За таких обставин на думку суду, висновок податкового органу про завищення валових витрат -є неправомірний, а відтак, визначення податкових зобов'язань згідно оспорюваних податкових повідомлень - рішень - протиправне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Судом оглянуто та надано оцінку усім наданим документам позивача та зроблено висновок, що вони містять достатню доказову базу, що підтверджує відсутність порушень з боку позивача.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач як суб'єкти владних повноважень не довів суду правомірність прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень -рішень № 0000042202 від 08.05.2012,

За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11-14, 69-71, 79, 86, 94, 122, 159-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 06.04.2012 № 0000642301/911, № 0000672301/912, № 0000662301/913, від 19.06.2012 № 0008362301/1594, прийняті Державною податковою інспекцією в Обухівському районі Київській області ДПС.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфом» судовий збір в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Головенко О.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 вересня 2012 р.