Постанова № 26095300, 04.09.2012, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 вересня 2012 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г. -

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом приватного підприємства «Солекс» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

в с т а н о в и л а:

У червні 2009 року Підприємство звернулося до суду із позовом, в якому, посилаючись на пункти 1, 2, 13 статті 3 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_410560/ed_2012_01_01/pravo1/Z950265.html?pravo=1> (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 265/95-ВР), просило визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ від 28 січня 2009 року № 0000322330/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 10 375 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 30 липня

2009 року позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним спірне рішення ДПІ в частині накладення штрафних санкцій за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_410560/ed_2012_01_01/pravo1/Z950265.html?pravo=1> в сумі 10 200 грн. У решті позовних вимог відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що в діях позивача відсутні порушення, передбачені пунктами 1, 2

статті 3 Закону № 265/95-ВР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_410560/ed_2012_01_01/pravo1/Z950265.html?pravo=1>.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 лютого 2012 року залишив без змін постанову апеляційного суду.

Не погоджуючись із цією ухвалою, Підприємство звернулося із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України пункту 2 статті 17 Закону № 265/95-ВР у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2009 року, 17 червня та 22 липня 2010 року, 28 липня та 13 грудня 2011 року, 17 січня та 20 березня 2012 року, які, на думку Підприємства, підтверджують неоднакове правозастосування.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У рішеннях, наданих на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції вказав на необґрунтованість дій податкового органу щодо застосування до позивача штрафних санкцій, оскільки факт несумісності з технічних причин комп'ютерно-касової системи «Фіскал», призначеної для фіскалізації гральних автоматів, з усіма гральними автоматами Підприємства виключає висновок про вчинення суб'єктом господарювання правопорушення.

У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, виходив із правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій. Адже з моменту включення до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій (далі - Державний реєстр) комп'ютерно-касової системи «Фіскал» суб'єкти господарювання зобов'язані використовувати зазначену систему, а також вирішити питання щодо її сумісності із гральними автоматами, що введені в експлуатацію до включення цієї системи до Державного реєстру, та вжити всіх необхідних заходів.

Такий висновок суду касаційної інстанції відповідає правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на таке.

Суди встановили, що працівники податкового органу провели перевірку позивача щодо контролю за порядком проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності товарних патентів і ліцензій, за результатами якої складено акт від 5 грудня 2008 року

№ 0048/26/57/23/24102644.

На підставі зазначеного акта відповідач прийняв рішення від 28 січня 2009 року № 0000322330/0 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10 375 грн.

Під час перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1, 2, 13 статті 3 Закону № 265/95-ВР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_410560/ed_2012_01_01/pravo1/Z950265.html?pravo=1>, а саме: надання у приміщені грального залу гральних послуг на 30 гральних автоматах, обладнаних купюроприймачами, які були не зареєстровані, не опломбовані у встановленому порядку та не переведені у фіскальний режим роботи.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом № 265/95-ВР.

Відповідно до статті 3 цього Закону законодавець покладає обов'язок проводити розрахункові операції через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО на суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій формі при наданні послуг у сфері грального бізнесу.

Терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) із застосуванням РРО встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Державної податкової адміністрації України та Національного банку України (стаття 11 Закону № 265/95-ВР).

Пунктом 6 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 121 «Про терміни переведення суб'єктів підприємницької діяльності на облік розрахункових операцій у готівковій та безготівковій формі із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій» (далі - постанова № 121) встановлено термін переведення суб'єктів підприємницької діяльності, які працювали у сфері грального бізнесу із використанням гральних автоматів, до 31 грудня 2006 року.

Статтею 12 Закону № 265/95-ВР передбачено, що на території України дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті РРО вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Пунктом 2 постанови № 121 на Міністерство промислової політики України було покладено обов'язок забезпечити організацію розроблення автоматів з продажу товарів (послуг), які відповідатимуть зазначеним вимогам, а також запам'ятовуючих пристроїв (фіскальної пам'яті) для оснащення автоматів, що вже діють.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 липня 2008 року № 430 «Про затвердження Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій у новій редакції» до Державного реєстру було включено комп'ютерно-касову систему «Фіскал», яка призначена для фіскалізації гральних автоматів, автоматизації збору, обліку і контролю даних про функціонування залів гральних автоматів.

Таким чином, із наведеного вище випливає, що держава виконала взятий на себе обов'язок щодо забезпечення переведення суб'єктів господарювання на облік розрахункових операцій у готівковій формі при використанні гральних автоматів із застосуванням РРО.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що перевірку Підприємства було проведено 5 грудня 2008 року, тобто після включення вищезазначеної комп'ютерно-касової системи до Державного реєстру, а відтак вина позивача у порушенні ним порядку використання РРО має місце.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 12 грудня 2011 року (справи №№ 21-340а11,

21-341а11, 21-379а11) та 13 лютого 2012 року (справа № 21-396а11).

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви приватного підприємства «Солекс» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ГоловуючийВ.В. КривенкоСудді:О.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоЮ.Г. ТітовО.Б. Прокопенко