Ухвала суду № 26091115, 04.09.2012, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1490/3929/12 04.09.2012 04.09.2012

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1490/2649/12 Суддя по 1 інстанції - Лисенко М.Є.

Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

У х в а л а

Іменем України

4 вересня 2012 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В.,

при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,

за участю:

- представника заявника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

- представника Центрального ВДВС - державного виконавця Свяченого В.Ю.,

- представника боржника ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції

на ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2012 року постановлену за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Центральний ВДВС),

в с т а н о в и л а :

4 липня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального ВДВС.

Заявник зазначав, що державний виконавець Центрального ВДВС Свячений В.Ю. 7 травня 2012 року виніс постанову, якою відмовив йому у відкритті провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1422/2904/11, виданого Снігурівським районним судом про стягнення з ОСОБА_4 на його користь 21017,47 грн. заборгованості. Підставою відмови, як зазначено в постанові, слугувало те, що відсутні документи на підтвердження того, що на території Центрального району м. Миколаєва знаходиться майно боржника.

Законом не передбачено надання стягувачем документів на підтвердження наявності майна у боржника, тоді як місце знаходження майна (житлового будинку) він зазначив в своїй заяві про відкриття виконавчого провадження.

Посилаючись на викладене, а також на те, що вказана постанова направлена йому лише 25 червня 2012 року, заявник просив визнати оскаржувану постанову незаконною та зобов'язати державного виконавця відкрити виконавче провадження за вказаним виконавчим документом, стягнути на його користь понесені судові витрати.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2012 року скарга ОСОБА_2 задоволена. Визнано неправомірними дії державного виконавця Центрального ВДВС Свяченого В.Ю. про відмову у відкритті виконавчого провадження. Зобов'язано Центральний ВДВС відкрити виконавче провадження за вказаним виконавчим листом. Стягнуто з Центрального ВДВС на користь ОСОБА_2 107,30 грн. судового збору та 1000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі Центральний ВДВС, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.11 Закону України від 21 квітня 1999 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон), державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, він здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Виконавчі дії провадяться виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (ч.1 ст. 20 Закону).

Статтею 26 Закону передбачені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, а саме у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків , коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником у десятиденний строк з дня її надходження у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 2 ст. 387 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, суд визнає їх неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновити його порушені права чи свободи.

Як вбачається із матеріалів справи, заявник оскаржив постанову державного виконавця Центрального ВДВС Свяченого В.Ю. від 7 травня 2012 року про відмову йому у відкритті провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1422/2904/11, виданого 28 квітня 2012 року Снігурівським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_4, 1989 року народження, на користь заявника 21017,47 грн. заборгованості шляхом накладення стягнення на майно спадкодавця - ОСОБА_4, 1955 року народження, який помер 19 грудня 2007 року.

Нерухоме майно, на яке накладено судом стягнення, знаходиться на території Центрального району м. Миколаєва - житловий будинок № 35/1 по вул. Сергія Лазо, про що зазначено заявником в заяві про відкриття виконавчого провадження (а.с. 5).

Підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження державний виконавець зазначив відсутність документів, що підтверджують наявність майна на території Центрального району м. Миколаєва, пославшись на п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону (наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження).

Тоді як, відсутність документів на майно не може бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, оскільки Законом не передбачено покладення такого обов'язку на стягувача. Навпаки, відповідно до ст. 11 Закону, зазначене є складовою прав та обов'язків саме державного виконавця.

За такого, підстав для скасування ухвали суду, постановленої з додержанням норм матеріального та процесуального права не вбачається.

Доводи апеляційної скарги про розгляд справи у відсутність представника Центрального ВДВС, належно повідомленого про час і місце розгляду справи, правильності висновків суду не спростовують.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 додатково поніс витрати на правову допомогу на суму 1 000 грн., яку йому за договором про надання юридичних послуг в суді апеляційної інстанції надавав адвокат ОСОБА_3, який представляв його інтереси та складав заперечення на апеляційну скаргу.

Ці витрати заявник просив стягнути з Центрального ВДВС.

Відповідно до ч.1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Зокрема, до витрат, пов'язаних з розглядом справи відносяться витрати сторін на правову допомогу (п.2 ч.3 ст. 79 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правої допомоги.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч. 1 ст. 88 ЦПК).

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом ( ч.2 ст. 84 ЦПК України).

Прикінцевими та перехідними положеннями ЦПК України (розділ XI п.2) встановлено, що ч.2 ст. 84 ЦПК України набирає чинності з моменту набрання чинності відповідним законом.

З 1 січня 2012 року набрав чинності Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Статтею 1 вказаного закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

З врахуванням викладеного, виходячи із мінімальної заробітної плати 1 102 грн., встановленої з 1 липня 2012 року та з врахуванням часу участі представника заявника в судовому засіданні апеляційного суду та часу витраченого на складання заперечення, колегія вважає можливим стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на користь ОСОБА_2 200 грн. понесених ним витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 303, 387, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції відхилити, а ухвалу Снігурівського районного суду Миколаївської області від 16 липня 2012 року залишити без змін.

Стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції на користь ОСОБА_2 200 грн. витрат, понесених ним на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: