Рішення № 26085229, 17.09.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-36/5245-2012 17.09.12

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської

міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Комерційний

Промислово-Інвестиційний банк"

про стягнення 66 220,84 грн.

Суддя Т.Ю.Трофименко

Представники:

Від позивача Тарапон С.С. -по дов. №196-5/КР від 03.01.2012р.

Від відповідача не з»явився

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний Комерційний Промислово-Інвестиційний банк" про стягнення 66 220,84 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо сплати платежів за користування місцем для розміщення рекламних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2015р. порушено провадження у справі № 5011-36/5245-2012, розгляд якої призначено у судовому засіданні на 21.05.2012 р. за участю представників сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2012 р. розгляд даної справи відкладено на 12.06.2012 р. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представника відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2012 р. провадження у справі № 5011-36/5245-2012 зупинено до набранням законної сили рішення Господарського суду міста Києва у справі № 5011-48/7200-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про визнання договору недійним.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Судом встановлено, що обставини, які зумовили зупинення провадження у справі № 5011-36/5245-2012 усунено, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне поновити провадження у даній справі та призначити її до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 17.09.2012р.

В судове засідання представник відповідача не з»явився.

Через відділ діловодство Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження по даній справі. Клопотання мотивоване тим, що Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі№5011-22/11108-2012р. за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" про визнання договору №2060/ТК від 03.05.2007р. недійним.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував.

Частина 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Суд виходить з загального принципу встановленого ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, відповідно доя кого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що договір «2060/ТК від 03.05.2007р., укладений між сторонами по справі, на день розгляду справи не визнаний в судовому порядку недійсним, у суду відсутні правові підстави вважати, що його може бути у майбутньому визнано недійсним, оскільки на даний момент суд виходить з його дійсності.

Враховуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки справи, що розглядаються іншими судами не пов'язані зі справою №5011-36/5245-2012 та їх розгляд не може вплинути на розгляд даної справи по суті.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні 17.09.2012р. підтримав в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, суд-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.

03.05.2007 р. між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) був укладений договір № 2060/ТК на право тимчасового користування місцем для розташування об'єкта зовнішньої реклами.

За умовами договору та на виконання "Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Києві" позивач, як Робочий орган, надає відповідачу право на тимчасове користування місцем за адресою згідно додатку, який є невід'ємною частиною цього договору, на підставі погодженої дозвільної документації на розташування об'єктів зовнішньої реклами (надалі -ОЗР), а відповідач зобов'язується використовувати надане місце за цільовим призначенням -для розміщення ОЗР, здійснювати оплату за право користування місцем та звільнити у триденний термін місце після закінчення терміну дії договору (та/або договору) в частині наданого права користування місцем, на яке припинено дію дозволу та/або договору.

Додатком № 1 від 03.05.2007 р. до договору (адресна програма) сторони визначили вид ОЗР, місце його розташування, розмір базової плати та дату кінця строку дії.

Дату кінця строку дії договору сторони визначили 01.01.2012року (додаток №1 до договору).

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розмір плати за право тимчасового користування місцем для розташування ОЗР встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та сплачується відповідачем на підставі рахунків-фактур, виставлених позивачем.

Пунктом 4.2. договору на відповідача покладений обов'язок отримати у позивача рахунок на сплату коштів за право тимчасового користування місцем для розміщення ОЗР не пізніше 15 числа поточного місяця. За письмовою заявою розповсюджувача рахунки можуть надсилатись позивачем на електронну поштову скриньку за адресою, вказаною у заяві.

Відповідно до п. 4.5. договору, плата за право тимчасового користування місцем сплачується відповідачем щомісячно не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, шляхом перерахування суми коштів, зазначеної в рахунку фактурі, наданої позивачем, на поточний рахунок останнього.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не здійсненна оплата за право тимчасового користування місцем (ями), у зв'язку з чим виник борг в сумі 54 933,07 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як свідчить надана позивачем довідка про стан розрахунків, відповідач не оплатив виставлені позивачем рахунки за період з жовтня 2009 р. по грудень 2011 року на суму 54 933,07 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач не надав доказів оплати виставлених рахунків.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 54 993,07 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4 601,06 грн. -інфляційних, 2 244, 35 грн. -3% річних, 4 442, 36 грн. пені.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Оскільки при укладанні вищевказаних договорів сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п. 6.3 договору), тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 4 442, 36 грн.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 4 601, 06 грн. та 3% річних в сумі 2 244, 35 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, провул. Шевченка, 12, код ЄВРОПУ 00039002) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (01030, м. Київ, вул. М. Коцюбинського, 12-а, ідентифікаційний код 26199714) 54 933 грн. 07 коп. основного боргу, 4 601 грн. 06 коп. інфляційних втрат, 2 244 грн. 35 коп. 3% річних, 4 442 грн. 36 коп. пені, 1609 грн. 50 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.2012р.

Суддя Т. Ю. Трофименко