Ухвала суду № 26084492, 17.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2012 року м. Київ К-20513/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 22.03.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008

у справі №11/228-46/48-А

за позовом Державного підприємства "Управління з експлуатації адмінбудинків"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ДП «Управління з експлуатації адмінбудинків»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 83/23-6 від 02.02.2004 року в частині податкового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 12545,76 грн., штрафними (фінансовими) санкціями 6272,88 грн. та № 82/32-6 від 02.02.2004 року в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 7478,71 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 3739,35 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 22.03.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Управління з експлуатації адмінбудинків»- це державне підприємство, яке було створене для забезпечення господарської діяльності Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, реорганізованого в Державний комітет України у справах сім'ї та молоді, а з 06.02.2004 - у Міністерство у справах сім'ї та молоді.

Міністерство, якому у даний час підпорядкований позивач, є органом управління майном позивача. ДП «Управління з експлуатації адмінбудинків»є підвідомчою організацією, яка відноситься до сфери управління Міністерством. Директор призначається наказом Міністерства.

У відповідності до п. 4.2 статуту ДП «Управління з експлуатації адмінбудинків»майно підприємства є власністю органу управління майном, тобто Міністерства, а одним із джерел формування майна підприємства (п. 4.3 статуту) є майно, передане підприємству органом управління майном, при цьому підприємство володіє та користується зазначеним майном.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами проведеної відповідачем комплексної планової документальної перевірки позивача на предмет дотримання вимог податкового та валютного законодавства, було складено акт перевірки № 36/23-6/30187779 від 30.01.2004 року, в якому встановлені порушення податкового законодавства України, а саме:

- п. 5.1 ст. 5 та пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 17728,44 грн., а саме: за 4 квартал 2000 року - на суму 845,15 грн., за 2001 рік на суму 578,73 грн.. в тому числі по періодах: за 1 квартал 2001 року 289,45 грн., за 3 квартал 2001 року 156,00 грн.: за 4 квартал 2001 року 133,28 грн., за 2002 рік на суму 609,67 грн.. в тому числі по періодах: за 1 квартал 2002 року 894,32 грн.: за 2 квартал 2002 року - 635.25 грн.; за 3 квартал 2002 року - 1465.87 грн.: за 4 квартал 2002 року - 4614.23 грн., за 2003 рік на суму 8694,89 грн., в тому числі по періодах: за 1 квартал 2003 року 689,65 грн.; за 2 квартал 2003 року 6130,33 грн.; за 3 квартал 2003 року - 1874,91 грн.

- пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», занижено податок на додану вартість в сумі 8947,55 грн., а саме: за 4 квартал 2000 року - 563,43 грн.; за 2001 рік на суму 368,25 грн., в тому числі по періодах: за 1 квартал 2001 року - 175,39 грн.; за 3 квартал 2001 року - 104.00 грн.; за 4 квартал 2001 року - 88.86 грн.; за 2002 рік на суму 5050,13 грн.; за 1 квартал 2002 року - 449,22 грн.; за 2 квартал 2002 року - 472,47 грн.; за 3 квартал 2002 року - 1.007,49 грн.; за 4 квартал 2002 року - 3.120,95 грн.; за 2003 рік на суму 2965,74 грн., в тому числі по періодах: за І квартал 2003 року - 459,76 грн.; за 2 квартал 2003 року 1749,26 грн.; за 3 квартал 2003 року 756,72 грн.

На підставі зазначеного акту, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 83/23-6 від 02.02.2004 року, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 26592,66 грн. (основний платіж -17728,44 грн., штрафні (фінансові) санкції - 8 864,22 грн.), а також податкове повідомлення-рішення № 82/23-6 від 02.02.2004 року, яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13 421,33 грн. (основний платіж - 8 947,55 грн., штрафні (фінансові) санкції 4 473,78 грн.).

Відповідач, посилаючись на порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким визначено суть валових витрат виробництва та обігу, та на порушення норми пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 вказаного Закону щодо належності платникам податків легкових автомобілів на праві власності при наданні послуг стороннім організаціям, не визнає витрати на пально-мастильні матеріали, технічне обслуговування та ремонт у встановленому розмірі Законом про прибуток як валові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, що відповідач помилково прийшов до висновку про невикористання позивачем транспортних засобів в його господарській діяльності, оскільки фактично основним видом діяльності позивача є надання транспортних послуг Міністерству, що здійснюється шляхом використання автотранспортних засобів, а тому віднесення витрат на обслуговування автомобілів до валових витрат, здійснено позивачем правомірно.

Здійснені витрати на технічне обслуговування легкових автомобілів, які були податковим органом виключено з валових витрат підприємства, складають 3 860,68 грн. (у тому числі ПДВ 360,99 грн.), що підтверджуються розрахунком витрат на технічне обслуговування легкових автомобілів, затверджений позивачем, та відповідними платіжними документами та накладними із зазначенням підприємств, які надавали послуги по технічному обслуговуванню (копії в матеріалах справи).

Відповідно до пп. 5.4.10. п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до валових витрат платника податку відносяться витрати на утримання, експлуатацію та забезпечення основної діяльності (крім тих, що підлягають амортизації) легкових автомобілів, побутових літальних апаратів, моторних човнів, катерів і яхт. призначених для відпочинку, що належать платникам податку, основною діяльністю яких є надання платних послуг з транспортного чи туристичного обслуговування сторонніх громадян або організацій, а також якщо ці засоби належать спортивним організаціям і використовуються як спортивне знаряддя.

Особливості експлуатації позивачем службових легкових автомобілів відрізняються від використання легкових автомобілів для надання послуг стороннім організаціям. Відповідно до наказів Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства, кожен автомобіль закріплено за посадовою особою Міністерства, яка використовує такий автомобіль тільки у службових цілях, тобто за призначенням, що підтверджується первинними документами - подорожніми листами службових автомобілів (копії в матеріалах справи). Витрати, які здійснював позивач при придбанні пально-мастильних матеріалів та технічному обслуговуванні службових легкових автомобілів, мають однозначне цілеспрямоване призначення, так як були направлені тільки для забезпечення транспортного обслуговування Міністерства і, відповідно до пн. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», можуть включатися до складу валових витрат.

Отже, відповідач не мав права виключати з валових витрат вартість пально-мастильних 4 матеріалів у сумі 37 958,54 грн. та вартість витрат на технічне обслуговування службових транспортних засобів у сумі 3 860,68 грн. - всього 41 819,22 грн.

Згідно з пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що віднесення позивачем витрат на придбання мастильно-паливних матеріалів та здійснення технічного обслуговування автомобілів до валових витрат, здійснено правомірно і у відповідності із податковим законодавством України. Відповідно, віднесення сум ПДВ до податкового кредиту також здійснено правомірно, оскільки відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Автомобілі позивача використовуються за спеціально цільовим призначенням, а саме: закріплені за посадовими особами Міністерства у справах сім'ї та молоді, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією переліку автомобілів, які використовуються підприємством.

Витрати, здійснювані позивачем при придбанні паливно-мастильних матеріалів та технічному обслуговуванні службових легкових автомобілів, мають однозначне цілеспрямоване призначення, так, як були направлені тільки для забезпечення транспортного обслуговування Міністерства і згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 України «Про оподаткування прибутку підприємств»можуть включатися до валових

За наведених обставин, оскільки висновки акту перевірки не відповідають дійсним обставинам справи, судами попередніх інстанцій було правомірно скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - відхилити.

Постановою Господарського суду м. Києва від 22.03.2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.А. МоторнийСудді І.В. Борисенко В.В. Кошіль