Ухвала суду № 26084111, 30.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" серпня 2012 р. м. Київ К-22623/10

К-22623/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Островича С.Е.,при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010

у справі № 2а-44812/09/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові від 05.08.2009 №№ 0001390854/0, 0001400854/0 від 05.08.2009.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанцій, вмотивований доведеністю у судовому процесі реального характеру господарських операцій з поставки обладнання (вузли теплових комплексів (пластини) за договором від 20.05.2008 № 271058, укладеного між позивачем та ТОВ фірма «Зонд», що свідчить про правомірність формування валових витрат у податковому обліку за 1 півріччя 2008 року за такими господарськими операціями, а також віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого у вартості товарів до складу податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень, червень 2008 року.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Харкові просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР, втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України), статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, статті 86 КАС України.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій по кожному з податків згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 23.07.2009 № 2433/23-106/31557119, про порушення позивачем норм частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216 та статті 228 ЦК України, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 49477,92 грн. (у тому числі: травень 2008 року -26368,80 грн., червень 2008 року -23109,12) та норм пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(Закон № 334/94-ВР, втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України), що призвело до заниження податку на прибуток за 1 півріччя 2008 року у сумі 32961,00 грн. Висновки податкового органу вмотивовані нікчемністю договору поставки обладнання (вузли теплових комплексів (пластини) від 20.05.2008 № 271058, укладеного між позивачем та ТОВ «Зонд». При цьому контролюючий орган послався на те, що операції з поставок вказаного обладнання, яке контрагент позивача за спірним договором (ТОВ фірма «Зонд») придбало у ТОВ «СТК-груп»мали безтоварний характер. Згідно з податковою звітністю у ТОВ «СТК-груп»відсутні ресурси для здійснення основного виду діяльності, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, фактичне знаходження штампів, печаток та місцезнаходження офісу підприємства не відомо.

За наслідками висновків акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 05.08.2009 № 0001390854/0 про нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 74216,88 грн.(у тому числі: 49477,92 грн. -основний платіж, 24738,96 грн. -штрафні (фінансові) санкції) та від 05.08.2009 № 0001400854/0 про нарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток у сумі 49441,50 грн. (у тому числі: 32961,00 грн. -основний платіж, 16480,50 -штрафні (фінансові) санкції).

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 вказаного Закону).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником -платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, зменшення сум бюджетного відшкодування ПДВ.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу зазначеним постачальником товарів, вартість яких та суми ПДВ в ціні за які позивач включив до валових витрат та до податкового кредиту в податкових деклараціях за вищевказані податкові звітні періоди, не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення в податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту, ДПІ в судовому процесі зазначала на встановлені в ході зустрічної перевірки ТОВ «СТК-Груп»факти, які виключають реальність поставок товарів за товарними накладними та податковими накладними, наданими позивачем під час перевірки. На підтвердження цього доводу ДПІ надала в судовому процесі докази, приєднані до справи. Так, згідно з письмовими поясненнями громадянина ОСОБА_4, який є засновником та директором ТОВ «СТК-Груп», він не має жодного відношення до діяльності вказаної юридичної особи, про знаходження печаток та штампів йому не відомо, податкову звітність не підписував та не подавав, про те, що він є засновником та директором вказаного підприємства, не обізнаний (а.с. 65-66).

ДПІ також посилалась на відсутність трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у ТОВ «СТК-Груп», що унеможливлює здійснення останнім господарської діяльності та свідчить про фіктивний характер господарських операцій між вказаним підприємством та ТОВ «Зонд»щодо поставки товарів, які у подальшому були поставлені позивачу. Вказаним доводам відповідача суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки, а також не витребували документів, які б спростували або підтвердили такі доводи ДПІ.

Крім того, позивач не надав документів, які б підтверджували факт перевезення товарів, придбаних у ТОВ «Зонд». Суд не звернув увагу, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

В постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ»до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування цих правових норм та зазначив, що неналежним чином оформлена (підписана невідомою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність поставки. Ця правова позиція Верховного Суду України згідно з приписом частини першої ст. 244-2 КАС України повинна враховуватись судами при розгляді справ відповідної категорії.

З огляду на наведене висновок судів попередніх інстанцій про реальність поставок між позивачем та ТОВ «Зонд»є передчасним, оскільки такий висновок зроблений без дотримання вимог статей 69, 70, 86 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги зазначене в цій ухвалі, правильно встановити обставини справи та дати їм належну юридичну оцінку. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара»до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, частинами 2 та 4 ст. 227, ст.ст. 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково; скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.02.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий підписЄ.А. УсенкоСудді підписО.В. Вербицька підписС.Е. Острович